Упаковка / 6 шт.
ампула
| Торгівельна назва | Кордарон |
| Діючі речовини | Аміодарон |
| Кількість діючої речовини: | 50 мг/мл |
| Форма випуску: | розчин для ін'єкцій |
| Кількість в упаковці: | 6 ампул по 3 мл |
| Первинна упаковка: | ампула |
| Спосіб застосування: | Внутрішньовенно |
| Взаємодія з їжею: | Не має значення |
| Температура зберігання: | від 15°C до 25°C |
| Чутливість до світла: | Чутливий |
| Ознака: | Імпортний |
| Походження: | Хімічний |
| Ринковий статус: | Оригінал |
| Виробник: | САНОФІ ВІНТРОП ІНДАСТРІА |
| Країна виробництва: | Франція |
| Заявник: | Sanofi |
| Умови відпуску: | За рецептом |
|
Код АТС C Препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи C01 Препарати для лікування захворювань серця C01B Антиаритмічні засоби I та III класу C01BD Антиаритмічні препарати III класу C01BD01 Аміодарон |
|
Фармакодинаміка. противоаритмические властивості. подовження iii фази потенціалу дії міокарда, головним чином внаслідок інгібування калієвих каналів (клас iii за класифікацією Воген-вільямса).
Уповільнення серцевого ритму завдяки придушення автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном.
Неконкурентное альфа- і бета-антиадренергічних дію.
Уповільнення синоатріальної, передсердної та вузловий провідності, яке стає більш вираженим при прискоренні серцевого ритму.
Відсутність змін з боку внутрішньошлуночковіпровідності.
Збільшення рефрактерного періоду і зменшення збудливості міокарда на предсердном, вузловому і желудочковом рівнях.
Уповільнення провідності та продовження рефрактерних періодів в додаткових AV-провідних шляхах.
Інші властивості. Зменшення споживання кисню внаслідок помірного зниження периферичного опору судин і зменшення ЧСС.
Збільшення коронарного кровотоку завдяки прямому впливу на гладкі м'язи судин міокарда і підтримці серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин і при відсутності негативних інотропних ефектів.
Виконано метааналіз даних 13 проспективних рандомізованих контрольованих досліджень, в яких взяли участь 6553 пацієнта, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78%) або з хронічною серцевою недостатністю (22%).
Середня тривалість спостереження пацієнтів була в діапазоні від 0,4 до 2,5 року. Середня добова підтримуюча доза варіювала від 200 до 400 мг.
Цей метааналіз показав, що аміодарон статистично значимо зменшує загальну кількість летальних випадків на 13% (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,78-0,99; p = 0,030) і летальних випадків, викликаних порушеннями ритму, на 29% (95% ДІ 0,59-0,85; p = 0,0003).
Однак ці результати слід інтерпретувати з обережністю у зв'язку з гетерогенністю різних досліджень (відмінності пов'язані головним чином з включеними в дослідження популяціями, тривалістю періоду спостереження пацієнтів, використаної методології і результатами досліджень).
Відсоток пацієнтів, у яких застосована скасування препарату, в групі прийому аміодарону був вище (41%), ніж в групі плацебо (27%).
У 7% пацієнтів, що приймали аміодарон, розвинувся гіпотиреоз в порівнянні з 1% у групі плацебо. Гіпертиреоз діагностований у 1,4% пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5% в групі плацебо.
Інтерстиційна пневмопатія розвинулася у 1,6% пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5% у групі плацебо.
Педіатрична популяція. За участю дітей не проводилося ніяких контрольованих клінічних досліджень. За даними літератури, безпеку застосування аміодарону досліджувалася у 1118 дітей з різними типами аритмій.
В рамках клінічних досліджень у дітей застосовували наступні дозування препарату:
- навантажувальна доза: 10-20 мг кг / добу протягом 7-10 днів (тобто 500 мг / м 2 / добу в перерахунку на площу поверхні тіла);
- підтримуюча доза: повинна застосовуватися мінімальна ефективна доза; на підставі індивідуальної відповіді вона може коливатися в межах від 5 до 10 мг/кг / добу (тобто 250 мг / м 2 / добу в перерахунку на площу поверхні тіла).
Фармакокінетика. Аміодарон - з'єднання, для якого властива повільна транспортування і висока тканинна афінність.
Біодоступність при пероральному прийомі в залежності від індивідуальних особливостей пацієнта може становити 30-80% (в середньому - 50%). Після одноразового прийому препарату C max в плазмі крові досягається протягом 3-7 год.
Терапевтична активність проявляється в середньому протягом 1 тижня прийому препарату (від декількох днів до 2 тижнів).
T ½ аміодарону тривалий і характеризується значною міжіндивідуальною варіацією (від 20 до 100 днів). Під час перших днів лікування препарат кумулює в більшості тканин організму, особливо в жировій. Виведення починається через кілька днів, і співвідношення надходження і виведення препарату досягає рівноваги протягом одного або декількох місяців, в залежності від пацієнта.
Такі характеристики обґрунтовують застосування навантажувальних доз для швидкого досягнення рівня захоплення препарату тканинами, необхідного для прояву його терапевтичної активності.
Частина йоду відокремлюється від з'єднання і виводиться з сечею у вигляді йодиду; при застосуванні аміодарону в добовій дозі 200 мг виведення йоду становить 6 мг / 24 год. Решта з'єднання і, відповідно, більша частина йоду виводяться з калом після печінкового транспорту.
Оскільки з сечею виводиться незначна кількість препарату, пацієнтам з нирковою недостатністю можна застосовувати звичайні дози.
Після відміни препарату його елімінація триває протягом декількох місяців. Слід зазначити, що залишкова активність препарату може проявлятися протягом періоду від 10 днів до 1 міс.
Кількість в / в введеного аміодарону в крові швидко зменшується внаслідок насичення тканин і надходження його до рецепторів. Максимум активності досягається через 15 хв і знижується протягом 4 ч.
Аміодарон головним чином метаболізується за участю цитохрому CYP 3A4, а також цитохрому CYP 2C8. Аміодарон і його метаболіт, дезетиламіодарон, в умовах in vitro є потенційними інгібіторами цитохрому CYP 1A1, CYP 1A2, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 3A4, CYP 2A6, CYP 2B6 і CYP 2C8. Аміодарон і дезетиламіодарон можуть пригнічувати функцію транспортних білків, таких як Р-глікопротеїн і органічний катіонний транспортер 2-го типу. Результати одного дослідження свідчать про підвищення концентрації креатиніну на 1,1% (субстрат органічного катіонного транспортера 2-го типу).
Дані досліджень in vivo свідчать про взаємодію між аміодароном і субстратами CYP 3A4, CYP 2C9, CYP 2D6 і Р-глікопротеїну.
Педіатрична популяція. У дітей не проводилося ніяких контрольованих клінічних досліджень. Наявні обмежені дані не свідчать про відмінності у фармакокінетиці у дорослих і дітей.
Дані доклінічних досліджень. Результати 2-річного дослідження канцерогенності у тварин показали, що аміодарон призводить до збільшення кількості фолікулярних пухлин щитоподібної залози (аденом і / або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях.
Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин пояснюється швидше епігенетичних, а не генотоксичним механізмом.
Результати досліджень на тваринах не свідчать про розвиток будь-яких карцином, однак відзначалася дозозалежні фолікулярна гіперплазія щитоподібної залози. Дані ефекти на щитовидну залозу у тварин, можливо, були обумовлені впливом аміодарону на синтез і / або вивільнення тиреоїдних гормонів. Ці дані мають низьку значимість для застосування препарату у людей.
таблетки
Профілактика рецидивів:
- шлуночкової тахікардії, що представляє загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;
- симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;
- суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що вимагає лікування, і в тих випадках, коли інші препарати не надають терапевтичного ефекту або протипоказані;
- фібриляції шлуночків.
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
ІХС та / або порушення функції лівого шлуночка (див. Фармакодинаміка).
Р-р для ін'єкцій
Лікування препаратом слід починати та, як правило, контролювати тільки в умовах стаціонару або під наглядом фахівця. Кордарон для в / в введення призначений тільки для лікування важких порушень ритму серця у пацієнтів, які не відповідають на інші засоби терапії, або в разі, коли інші засоби лікування не можуть бути застосовані.
Тахіаритмії, пов'язані з синдромом Вольфа - Паркінсона - Уайта.
Тахіаритмії всіх типів, в тому числі надшлуночкові, вузлові та шлуночкові тахікардії; тріпотіння і фібриляція передсердь, фібриляція шлуночків; в разі, коли інші лікарські засоби не можуть бути застосовані.
Кордарон для в / в введення можна застосовувати в разі, коли потрібно швидку відповідь на лікування або коли неможливий пероральний прийом препарату.
таблетки
Початкове лікування. Рекомендована доза - по 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8-10 днів. У деяких випадках для початкового лікування застосовують більш високі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди - протягом короткого періоду і під ЕКГ-контролем.
Підтримуючу терапію. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 дні) до 2 таблеток на добу.
Р-р для ін'єкцій
З причин, пов'язаних з лікарською формою препарату, необхідно використовувати концентрації не менше ніж еквівалент 2 ампул на 500 мл. Кордарон можна вводити тільки на ізотонічному (5%) розчині глюкози.
Чи не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!
Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузійній системі.
Кордарон для в / в введення слід застосовувати тільки тоді, коли є необхідне обладнання для моніторингу серцевої функції, дефібриляції та кардіостимуляції.
Кордарон для в / в введення можна застосовувати перед проведенням кардіоверсії постійним струмом.
Аміодарон слід вводити через центральний венозний доступ, за винятком випадків проведення серцево-легеневої реанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до електродефібрілляціі, у пацієнтів з зупинкою серця - при цих обставинах може використовуватися периферичний доступ, якщо немає можливості забезпечити центральний венозний доступ (див. Особливості застосування ).
Важкі порушення ритму серця, при яких пероральний прийом препарату неприйнятний, за винятком випадків проведення серцево-легеневої реанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до електродефібрілляціі, у пацієнтів з зупинкою серця.
Інфузійне введення через центральний венозний доступ
Навантажувальна доза: стандартна доза становить 5 мг/кг маси тіла, вводиться шляхом в / в інфузії протягом інтервалу часу від 20 хв до 2 год, бажано за допомогою инфузомата, і повинна бути введена повторно 2 або 3 рази за 24-годинний період . Ефект цього лікарського засобу є короткочасним, тому необхідно продовжувати його введення шляхом інфузії.
Підтримуюча доза: 10-20 мг/кг / добу (в середньому 600-800 мг/добу до 1,2 г/добу) в 250 мл розчину глюкози протягом декількох днів.
Перехід на пероральну терапію (3 таблетки на добу) необхідно почати з першого дня інфузійної терапії. Вона може бути збільшена до 4 або навіть 5 таблеток на добу.
Серцево-легенева реанімація в разі фібриляції шлуночків, резистентної до електродефібрілляціі, у пацієнтів з зупинкою серця. При застосуванні лікарського засобу в такій ситуації рекомендується використовувати центральний венозний катетер (при його наявності та готовності), в іншому випадку препарат можна вводити через периферичні вени, використовуючи по можливості найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.
Початкова доза становить 300 мг (або 5 мг/кг маси тіла), вводиться розведеною в 20 мл 5% розчину глюкози шляхом швидкої ін'єкції. Якщо фібриляція шлуночків зберігається, можна застосувати введення додаткових 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) препарату.
Не додавати в шприц ніяких інших засобів.
Педіатрична популяція. Безпека і ефективність аміодарону у дітей не визначені. Через вміст бензилового спирту аміодарон для в / в введення протипоказаний у недоношених і доношених новонароджених дітей, немовлят і дітей віком до 3 років (див. Побічна дія та Особливості застосування).
Підвищена чутливість до йоду, аміодарону або до інших компонентів препарату.
Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).
Синдром слабкості синусового вузла за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).
Порушення AV-провідності високого ступеня за відсутності ендокардіального кардіостимулятора.
Гіпертиреоз - оскільки можливе загострення захворювання на тлі прийому аміодарону.
Судинна недостатність (судинний колапс).
Тяжка артеріальна гіпотензія.
Вік до 3 років (через наявність у складі бензилового спирту).
II і III триместр вагітності.
Період годування груддю.
Одночасне застосування з препаратами, які можуть спричинювати пароксизмальну тахікардію типу torsades de pointes (за винятком проти паразитарних препаратів, нейролептиків та метадону):
- антиаритмічні препарати Iа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
- інші препарати, такі як сполуки миш'яку, наприклад бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон для в / в введення, домперидон, дронадерон, еритроміцин для в / в введення, левофлоксацин, меквітазін, мізоластин, моксифлоксацин, прукалопрід, спіраміцин для в / в введення, тореміфен, вінкамін для в / в введення (див. Взаємодія з іншими лікарськими);
- телапревір;
- кобіцістат.
Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, яка виникла внаслідок фібриляції шлуночків і є резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Побічні ефекти класифіковані за системами органів і частотою виникнення:
дуже часто (10%); часто (1%, 10%); нечасто (0,1%, 1%); рідко (0,01%, 0,1%); дуже рідко (0,01%).
З боку органу зору. Дуже часто. Мікродепозіти в рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай в межах ділянки під зіницею, які не потребують відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими гало в сліпучому світлі або з затуманиванием зору.
Мікродепозіти в рогівці є складні ліпідні відкладення і завжди є повністю оборотними після припинення прийому препарату.
Дуже рідко. Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва може прогресувати до більш-менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогодні не встановлена. Однак при відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано скасувати аміодарон.
З боку шкіри та підшкірної клітковини. Дуже часто. Фотосенсибілізація. Рекомендується уникати впливу сонячного випромінювання (і ультрафіолетового випромінювання в цілому) під час лікування.
Часто. Пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, що виникають на тлі тривалого прийому високих добових дозах і повільно зникають після відміни препарату (протягом 10-24 міс).
Дуже рідко. Еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативнийдерматит, хоча причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогодні чітко не встановлена. Алопеція.
ендокринні порушення
З боку ендокринної системи. Побічні ефекти з боку щитоподібної залози.
Дуже часто. За винятком випадків, коли присутні клінічні ознаки дисфункції щитоподібної залози, не пов'язані з прийомом препарату зміни з боку змісту гормонів щитоподібної залози в крові (підвищений рівень T4, нормальний або кілька знижений рівень T3) не вимагають відміни препарату.
Часто. Гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування нормальна функція щитоподібної залози поступово відновлюється протягом періоду від 1 до 3 міс. Відміна препарату не обов'язкова: у разі, якщо застосування аміодарону необхідно, лікування цим препаратом можна продовжувати в поєднанні з замісної гормональної терапією гормонами щитоподібної залози із застосуванням левотироксину. Дози L-тироксину можуть бути відкоректовані залежно від рівнів ТТГ.
Гіпертиреоз встановити важче: симптоматика менш виражена (незначне безпричинне зниження ваги, недостатня ефективність антиангінальних і / або антиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів похилого віку відзначаються симптоми з боку психіки, навіть тиреотоксикоз.
Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. В такому випадку необхідно обов'язково скасувати аміодарон, чого, як правило, досить для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати відповідну терапію.
У разі, якщо причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на вразливе рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом кортикостероїдів у високих дозах (1 мг/кг) протягом досить тривалого періоду (3 міс ). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу тривалістю до декількох місяців після відміни аміодарону.
Інші ендокринні порушення. Дуже рідкісні випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону, особливо якщо аміодарон застосовують одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гипонатриемию (див. Результати досліджень).
Порушення з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння. Часто. Повідомлялося про випадки дифузного інтерстиціального або альвеолярного пневмонита і облітеруючого бронхіоліту з пневмонією склеротичного типу, іноді з летальним результатом. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану (підвищена стомлюваність, зменшення маси тіла і невелике підвищення температури тіла), вимагає рентгенологічного обстеження і, при необхідності, скасування препарату, оскільки ці захворювання легенів можуть призводити до легеневого фіброзу.
Рання відміна аміодарону разом з призначенням терапії кортикостероїдами або без неї призводить до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів, поліпшення рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом декількох місяців).
Працівниками Державтоінспекції зафіксовано кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиціальної пневмопатії.
Дуже рідко. Бронхоспазм у пацієнтів з гострою дихальною недостатністю, особливо у хворих на бронхіальну астму. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках - з летальним результатом, іноді в ранній період після хірургічного втручання (підозрювалася можливу взаємодію з високими дозами кисню) (див. Особливості застосування).
Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, яке іноді може маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані з пневмопатій, індукованої аміодароном.
З боку нервової системи. Часто. Тремор або інша екстрапірамідні симптоматика. Порушення сну, в тому числі нічні кошмари. Периферична сенсорно-моторна або змішана периферична нейропатія.
Не часто. Міопатія. Периферична сенсорна, моторна або змішана нейропатія і міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, оборотні після припинення лікування. Однак одужання може бути неповним, дуже повільним і досягатися лише через кілька місяців після припинення прийому препарату.
Дуже рідко. Мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні головного болю необхідно виконати обстеження для визначення її можливої причини.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Повідомлялося про випадки ураження печінки, яке діагностували за підвищеними рівнями трансаміназ в сироватці крові. Повідомлялося про наступні побічні явища. Дуже часто. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівня трансаміназ (в 1,5-3 рази вище норми), исчезавшее після відміни препарату або навіть спонтанно.
Часто. Гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ в крові та / або жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальні, що вимагає відміни препарату.
Дуже рідко. Хронічне ураження печінки, яке потребує тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольний гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки нечітко виражені (варіабельність гепатомегалии, підвищення рівня трансаміназ у крові в 1,5-5 разів від норми), показано регулярне моніторування функції печінки. У разі підвищення рівня трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більше 6 міс, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Працівниками Державтоінспекції зафіксовано кілька оборотних випадків таких змін.
Порушення з боку серця. Часто. Брадикардія, зазвичай помірна і дозозалежні.
Не часто. Порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, AV-блокада різного ступеня).
Дуже рідко. Виражена брадикардія і, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла, про які повідомлялося в декількох випадках (на фоні дисфункції синусового вузла, у пацієнтів похилого віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, іноді супроводжується зупинкою серця.
Частота невідома. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія за типом torsade de pointes.
Порушення з боку травного тракту. Дуже часто. Помірні порушення травлення (нудота, блювота, дисгевзія), зазвичай виникають на початку лікування і зникають після зниження дози.
Частота невідома. Панкреатит / гострий панкреатит.
Порушення з боку молочних залоз та репродуктивної системи. Дуже рідко. Епідидиміт. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом даного лікарського засобу на сьогодні чітко не встановлена.
Порушення з боку судин. Дуже рідко. Васкуліт.
Результати досліджень. Рідко. Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону.
Дуже рідко. Ураження нирок з помірним підвищенням рівня креатиніну.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи. Дуже рідко. Тромбоцитопенія.
Порушення з боку імунної системи. Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Зафіксовані випадки ангіоневротичного набряку та / або кропив'янки.
Загальні порушення. Частота невідома. Зафіксовані випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.
Ефекти з боку серця. до початку застосування препарату необхідно провести ЕКГ і визначити рівень калію в плазмі крові.
У пацієнтів похилого віку на тлі прийому препарату може посилюватися уповільнення ЧСС.
Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу Q-T внаслідок подовженої реполяризації, з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.
Виникнення на тлі лікування AV-блокади II або III ступеня, синоатріальна блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток AV-блокади I ступеня вимагає посилення спостереження за пацієнтом.
Повідомлялося про випадки появи нової аритмії або погіршення вже існуючої аритмії, з приводу якої проводиться лікування (див. Побічна дія).
Такий проаритмогенну ефект може відзначатися особливо при наявності факторів, що сприяють продовженню інтервалу Q-T, зокрема застосування певних комбінацій лікарських засобів і гіпокаліємія (див. Побічна дія та Взаємодія). Ризик появи індукованої прийомом лікарських засобів тахікардії типу torsades de pointes при застосуванні аміодарону вважається нижче в порівнянні з застосуванням інших антиаритмічних препаратів у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу Q-T.
Порушення з боку щитоподібної залози. Цей лікарський засіб містить йод, в зв'язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитоподібної залози (поглинання радіоактивного йоду, рівень білково-зв'язаного йоду). Але показники функції щитоподібної залози T3, T4, високочутливий аналіз на ТТГ залишаються інтерпретованими.
Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитоподібної залози, особливо у пацієнтів з дисфункцією щитоподібної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендовано у всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, а потім регулярно під час лікування і протягом декількох місяців після відміни препарату, а також у разі клінічного підозри на дисфункцію щитоподібної залози (див. Побічна дія).
Порушення з боку легенів. Поява задишки або непродуктивного кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, слід розглядати як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвитку інтерстиціального пневмоніту, потрібно рентгенологічне обстеження пацієнта (див. Побічна дія).
Порушення з боку печінки. Регулярний моніторинг функції печінки рекомендується на початку прийому препарату, далі - періодично під час лікування аміодароном (див. Побічна дія).
Нервово-м'язові порушення. Аміодарон може викликати периферичну сенсорно-моторну або змішану нейропатії і міопатії (див. Побічна дія).
Порушення з боку органу зору. При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, в тому числі офтальмоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень і сліпоти (див. Побічна дія).
Тяжка брадикардія. У пацієнтів, які приймали аміодарон в поєднанні з софосбувір окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямого противірусної дії для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, сімепревір або ледіпасвір, повідомлялося про виникнення важкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії і важких порушень серцевої провідності. У зв'язку з цим одночасне застосування цих лікарських засобів з аміодароном не рекомендується.
Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів з аміодароном можна уникнути, тоді слід здійснювати ретельний моніторинг пацієнтів на початку лікування софосбувір окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямого противірусної дії. Пацієнти з відомим високим ризиком виникнення брадиаритмии повинні перебувати під відповідним безперервним моніторингом протягом як мінімум 48 годин після початку лікування софосбувір.
Через тривале T ½ аміодарону відповідний моніторинг повинен також здійснюватися у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон в межах декількох місяців перед початком лікування софосбувір окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямого противірусної дії.
Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С в комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших препаратів, що знижують ЧСС, повинні бути попереджені про симптоми, що виникають при брадикардії і тяжких порушеннях серцевої провідності, і повідомлені про те, що в разі їх появи необхідно звернутися за невідкладною медичною допомогою.
Порушення, пов'язані з взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. Взаємодія з іншими лікарськими) з такими препаратами, як:
- блокатори β-адренорецепторів, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, що вимагає запобіжних заходів при застосуванні);
- верапаміл і дилтіазем - слід розглядати тільки для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.
Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з наступними лікарськими засобами:
циклоспорин, дилтіазем (для ін'єкцій) або верапаміл (для ін'єкцій), деякі протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрін і пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазін, сертіндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за винятком левофлоксацина і моксифлоксацину), стимулюючі проносні засоби, метадон або Фінголімод (див. Взаємодія з іншими лікарськими).
Порушення, пов'язані з допоміжними речовинами. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому не рекомендований до застосування у пацієнтів з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози та галактози (рідкісні спадкові захворювання).
Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія. Важливо враховувати будь-яку ситуацію, при якій у пацієнта може бути ризик виникнення гіпокаліємії, оскільки гіпокаліємія може провокувати проаритмогенну ефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.
Побічні ефекти, такі, найчастіше пов'язані з надмірним прийомом лікарського засобу, їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримуючої дози.
Під час лікування пацієнтам рекомендується уникати сонячного опромінення або вживати захисних заходів проти сонячного опромінення.
Безпека і ефективність аміодарону для лікування дітей не оцінювалися в контрольованих клінічних дослідженнях.
Через можливого підвищення порога дефібриляції та / або порога стимуляції у пацієнтів з імплантованими серцевими дефібрилятором або кардіостимуляторами необхідно перевіряти цей поріг до застосування аміодарону і кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при корекції дози препарату.
Анестезія. Анестезіолог повинен бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.
Побічні ефекти хронічного лікування аміодароном може посилювати гемодинамический ризик, пов'язаний із загальною або місцевою анестезією. Ці ефекти включають, зокрема, брадикардію, гіпотензію, зменшення серцевого викиду і порушення серцевої провідності.
Крім того, деякі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому відзначалися в ранній післяопераційний період у пацієнтів, які отримували аміодарон. У зв'язку з цим рекомендується здійснювати за такими пацієнтами ретельне спостереження під час ШВЛ (див. Побічна дія).
Застосування в період вагітності та годування груддю. Вагітність. У дослідженнях на тваринах не виявлено ніяких тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. На сьогодні речовини, які призводять до виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин при ретельно проведених дослідженнях у двох видів.
Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенного або фетотоксичну ефектів аміодарону при його введенні в терапевтичних дозах в період I триместру вагітності.
Оскільки щитовидна залоза плоду починає зв'язувати йод з 14-го тижня, не очікується жодного впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовувався до тих пір.
Надмірна кількість йоду, що надходить в організм при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може привести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (зоб).
З огляду на вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків превалювання користі для матері над ризиком для плоду.
Період годування груддю. Аміодарон і його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко в кількості, що перевищує його наявність в плазмі крові матері. З огляду на ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого, годування груддю протипоказане в період лікування аміодароном.
Діти. Безпека і ефективність застосування аміодарону для лікування дітей не оцінювалися, тому застосування препарату для лікування дітей не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органа зору.
Антиаритмічні препарати. багато антиаритмічні препарати пригнічують серцевий автоматизм, провідність і скоротність міокарда.
Одночасне застосування антиаритмічних засобів, що належать до різних класів, може бути корисним, але частіше за все лікування такою комбінацією вимагає ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинових з'єднання, соталол і ін.), Протипоказано.
Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендується, крім виняткових випадків, оскільки таке лікування підвищує ризик виникнення кардіологічних побічних ефектів.
Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, що чинять негативний інотропну дію, викликає брадикардію і / або уповільнює AV-провідність, тому вимагає ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу.
Лікарські засоби, які можуть індукувати розвиток torsades de pointes. Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до антиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. Препарати, що знижують вміст калію), брадикардія (див. Препарати, що уповільнюють серцевий ритм) або вроджене або придбане попередньо існуюче подовження інтервалу Q-T.
До лікарських засобів, які можуть сприяти розвитку torsades de pointes, відносяться, зокрема, антиаритмічні препарати Ia і III класів і деякі нейролептики. Для доласетрон, еритроміцину, спіраміцину і вінкаміну така взаємодія виникає лише при застосуванні лікарських форм для в / в введення.
Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожне з яких є препаратом, що обумовлює виникнення torsades de pointes, зазвичай протипоказано.
Однак метадон, протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрін, пентамідин) і нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхідним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими засобами, які зумовлюють виникнення torsades de pointes.
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Багато лікарські засоби можуть обумовлювати брадикардію, зокрема антиаритмічні препарати класу Ia, блокатори β-адренорецепторів, деякі антиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін і антихолінестеразні препарати.
Вплив аміодарону на інші лікарські засоби. Аміодарон і / або його метаболіт, дезетиламіодарон, інгібують CYP 1A1, CYP 1A2, CYP 3A4, CYP 2C9, CYP 2D6 і P-глікопротеїн і можуть збільшувати експозицію їх субстратів. З огляду на велику тривалість ефекту аміодарону, такі взаємодії можуть відзначатися протягом декількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Вплив інших лікарських засобів на аміодарон. Інгібітори CYP 3A4 і CYP 2C8 можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і таким чином збільшувати його експозицію.
Інгібітори CYP 3A4 (наприклад грейпфрутовий сік і деякі лікарські засоби), як правило, не слід застосовувати при лікуванні аміодароном.
Протипоказані комбінації (див. Побічна дія). Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком проти паразитарних препаратів, нейролептиків та метадону (див. Чи не рекомендовані комбінації):
- антиаритмічні засоби класу Ia (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);
- інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш'яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в / в, домперидон, дронадерон, еритроміцин в / в, левофлоксацин, мехітазін, мізоластин, вінкамін в / в, моксифлоксацин, прукалопрід, спирамицин в / в, тореміфен.
Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Телапревір. Порушення автоматизму і провідності кардіоміоцитів з ризиком виникнення надмірної брадикардії.
Кобіцістат. Існує ризик підвищення частоти аміодарон-індукованих побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.
Чи не рекомендовані комбінації (див. Особливості застосування). Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапію даклатасвіром / софосбувір або ледіпасвіром / софосбувір: брадикардія, можливо симптоматична або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідно здійснювати ретельний клінічний і ЕКГ-моніторинг, особливо протягом перших кількох тижнів подвійний терапії.
Субстрати CYP 3A4. Аміодарон є інгібітором CYP 3A4 і підвищує концентрацію субстратів CYP 3A4 в плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.
Циклоспорин. Підвищення сироваткових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.
Під час лікування аміодароном слід проводити кількісне визначення концентрацій циклоспорину в крові, моніторинг функції нирок і корекції дози циклоспорину.
Дилтіазем для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та AV-блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельне клінічне спостереження та безперервний ЕКГ-моніторинг.
Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардией ефектів, можливо з летальним результатом. Особливо це актуально для блокаторів β-адренорецепторів, що пригнічують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату слід здійснювати клінічне спостереження і безперервний ЕКГ-моніторинг протягом 24 год.
Верапаміл для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та AV-блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельне клінічне спостереження та безперервний ЕКГ-моніторинг.
Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрін, пентамідин). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Якщо можливо, слід скасувати один з двох препаратів. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу Q-T і ЕКГ-моніторинг.
Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазін, сертіндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Метадон. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Фторхінолони, за винятком левофлоксацина і моксифлоксацину (Протипоказані комбінації). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Стимулюючі проносні засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату слід провести корекцію будь гіпокаліємії і здійснювати ЕКГ-моніторинг та клінічне спостереження разом з контролем рівнів електролітів.
Фідаксоміцін. Підвищення концентрацій фідаксоміціна в плазмі крові.
Комбінації, що вимагають запобіжних заходів при застосуванні. Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде підвищуватися їх концентрація в крові.
Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірна брадикардія) і порушення AV-провідності.
При застосуванні дигоксину відзначається підвищення рівня дигоксину в крові через зниження кліренсу дигоксину, що вимагає ЕКГ-моніторингу і спостереження за клінічним станом. Якщо необхідно, слід проводити моніторинг рівня дигоксину в крові та коригувати дозу дигоксину.
Дабігатран. Підвищення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовується після проведення хірургічного втручання, потрібно здійснювати клінічний моніторинг і корекцію дози дабігатрану при необхідності, але не вище 150 мг/добу.
Оскільки аміодарон має тривалий T ½, то виникнення взаємодій може спостерігатися протягом декількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Субстрати CYP 2C9. Аміодарон підвищує концентрації речовин, що є субстратами CYP 2C9, таких як антагоністи вітаміну К або фенітоїн, за рахунок придушення ферментів цитохрому P450 2C9.
Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К і підвищення ризику кровотечі. Моніторинг міжнародного нормалізованого відношення має здійснюватися частіше. Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном і протягом 8 днів після завершення терапії.
Фенітоїн (шляхом екстраполяції - також і фосфенітоїн). Підвищення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Слід проводити клінічний моніторинг, моніторинг концентрацій фенітоїну в плазмі крові та, якщо необхідно, коригувати дозу фенітоїну.
Субстрати CYP 2D6: флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові концентрації флекаинида шляхом пригнічення цитохрому CYP 2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаинида.
Субстрати CYP 3A4: аміодарон є інгібітором CYP 3A4 і підвищує концентрацію в плазмі крові субстратів даного цитохрома, як результат - підвищує токсичну дію цих субстратів.
Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону і статинів, що метаболізуються за допомогою CYP 3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м'язової токсичності (наприклад рабдоміоліз). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендується застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP 3A4.
Інші лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP 3A4 (лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, триазолам). Аміодарон є інгібітором CYP 3A4 і підвищує концентрації цих молекул в плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їх токсичності.
Лідокаїн. Ризик підвищення плазмових концентрацій лідокаїну, який може призвести до неврологічних і кардіальним побічним ефектам внаслідок пригнічення аміодароном печінкового метаболізму. Слід проводити клінічний та ЕКГ-моніторинг, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності - корекцію дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном і після його відміни.
Такролімус. Підвищення концентрацій такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентрацій такролімусу в крові, моніторинг функції нирок і корекцію дози такролімусу при одночасному його застосуванні з аміодароном і після скасування останнього.
Блокатори β-адренорецепторів, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, що вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму і провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендований ЕКГ і клінічний моніторинг.
Блокатори β-адренорецепторів, що застосовуються при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму і провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендується регулярний клінічний та ЕКГ-моніторинг.
Есмолол. Порушення скоротності, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендований ЕКГ і клінічний моніторинг.
Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або AV-блокади, особливо у пацієнтів похилого віку. Рекомендований ЕКГ і клінічний моніторинг.
Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та AV-блокади, особливо у пацієнтів похилого віку. Рекомендований ЕКГ і клінічний моніторинг.
Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендований ЕКГ і клінічний моніторинг на тлі одночасного застосування цих препаратів.
Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або в комбінації), стимулюючі проносні засоби, амфотерицин В (при в / в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид.
Підвищення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу і здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів і клінічне спостереження.
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендується клінічний і ЕКГ-моніторинг.
Орлістат. Ризик зниження плазмових концентрацій аміодарону і його активного метаболіту. Рекомендується клінічне спостереження і, при необхідності, моніторинг ЕКГ.
Тамсулозін. Ризик посилення побічних ефектів, обумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг і, в разі необхідності, корекцію дози тамсулозину при лікуванні інгібітором ферменту і після припинення його застосування.
Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes, оскільки може відзначатися зниження метаболізму аміодарону. Слід проводити клінічне спостереження і моніторинг ЕКГ і, в разі необхідності, провести корекцію дози аміодарону.
Комбінації, які потребують особливої уваги. Пілокарпін. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що уповільнюють серцевий ритм).
Випадки гострого передозування аміодарону при прийомі всередину недостатньо документовані. зафіксовано кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes, і ураження печінки. лікування повинно бути симптоматичним. враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендується моніторинг стану пацієнта, особливо функції серця, протягом досить тривалого періоду.
Аміодарон і його метаболіти виводяться за допомогою діалізу.
Р-р для ін'єкцій - при температурі не вище 25 °C. таблетки - при температурі не вище 30 °C.
Інформація для фахівців охорони здоров'я. Інструкція для медичного застосування препарату КОРДАРОН ®, розчин для ін'єкцій. Наказ МОЗ України від 04.10.2017 р № 1214. Р.с. МОЗ України № UA / 3683/01/01. Інструкція для медичного застосування препарату КОРДАРОН ®, таблетки. Наказ МОЗ України від 09.08.2017 р № 920. Р.с. МОЗ України № UA / 3683/02/01.
Опис лікарського засобу/медичного виробу Кордарон р-н д/ін. 50мг/мл амп. 3мл №6 на цій сторінці підготовлений на підставі інструкції про його застосування та надається виключно на виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Перед застосуванням лікарського засобу/медичного виробу слід ознайомитись з інструкцією про його застосування та проконсультуватись з лікарем. Пам’ятайте, самолікування може бути шкідливим для Вашого здоров’я.
Повними аналогами Кордарон р-н д/ін. 50мг/мл амп. 3мл №6 є:
Упаковка / 6 шт.
діюча речовина: amiodarone;
1 мл розчину містить 50 мг аміодарону гідрохлориду;
допоміжні речовини: спирт бензиловий, полісорбат 80, вода для ін’єкцій.
Розчин для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина блідо-жовтого кольору, практично вільна від суспендованих часток.
Кардіологічні препарати. Антиаритмічні препарати III класу. Аміодарон. Код АТХ С01B D01.
Антиаритмічні властивості. Подовження третьої фази потенціалу дії кардіоміоцитів без впливу на його висоту або швидкість підйому (клас ІІІ за класифікацією Vaughan Williams). Ізольоване збільшення третьої фази потенціалу дії відбувається за рахунок уповільнення току калію через калієві канали, при цьому жодних змін не відбувається в роботі натрієвих та кальцієвих каналів.
Сповільнення серцевого ритму шляхом зменшення автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном.
Неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори.
Уповільнює синоатріальну, передсердну та вузлову провідність, що відбувається інтенсивніше при наявності високої частоти серцевих скорочень.
Не впливає на шлуночкову провідність.
Подовжує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівні.
Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.
Відсутність негативного інотропного ефекту.
Серцево-легенева реанімація у разі зупинки серця, що пов’язана з фібриляцією шлуночків, резистентною до електроімпульсної терапії. Безпека та ефективність внутрішньовенного введення аміодарону пацієнтам, у яких поза межами стаціонару виникала зупинка серця через шлуночкову фібриляцію, резистентну до електроімпульсної терапії, вивчали у двох подвійно сліпих дослідженнях: дослідженні ARREST, у якому аміодарон порівнювали з плацебо, та дослідженні ALIVE, у якому аміодарон порівнювали з лідокаїном.
Первинною кінцевою точкою обох досліджень була кількість пацієнтів, які вижили до моменту госпіталізації для стаціонарного лікування.
Під час дослідження ARREST 504 пацієнти, які перенесли зупинку серця поза межами стаціонару внаслідок фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу, резистентної до трьох і більше дефібриляцій та введення адреналіну, були рандомізовані у 2 групи, в одній з яких пацієнтам швидко вводили у периферичну вену аміодарон у дозі 300 мг, розведений у 20 мл 5 % розчину глюкози (246 пацієнтів), а в іншій – плацебо (258 пацієнтів). Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію: серед 197 пацієнтів (39 %), які були живі на момент госпіталізації, було 44 % пацієнтів із групи аміодарону порівняно з 34 % пацієнтів із групи плацебо (р=0,03).
Після поправки на інші прогностичні фактори результату лікування скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою плацебо становило 1,6 (95 % довірчий інтервал: 1,1–2,4; р=0,02). У групі аміодарону порівняно з групою плацебо спостерігалась вища частота виникнення артеріальної гіпотензії (59 % порівняно з 48 %, р=0,04) та брадикардії (41 % порівняно з 25 %, р=0,004).
Під час дослідження ALIVE 347 пацієнтів з фібриляцією шлуночків, резистентною до трьох і більше дефібриляцій, введення адреналіну та ще однієї дефібриляції, або з рецидивом фібриляції шлуночків після початково успішної дефібриляції рандомізували в групу отримання аміодарону (у дозі 5 мг/кг розрахункової маси тіла, розведених у 30 мл 5 % розчину глюкози) та відповідного плацебо, що імітувало лідокаїн, або в групу отримання лідокаїну (1,5 мг/кг у концентрації 10 мг/мл) та відповідного плацебо, що імітувало аміодарон та містило той самий розчинник (полісорбат 80).
Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію у 347 пацієнтів, включених у дослідження: 22,8 % у групі аміодарону (41 пацієнт із 180) порівняно з 12 % у групі лідокаїну (20 пацієнтів із 167), p = 0,009. Після поправки на інші прогностичні фактори, що впливали на виживаність, скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою лідокаїну становило 2,49 (95 % довірчий інтервал: 1,28–4,85; р=0,007). Між двома групами лікування не виявлено жодних відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які потребували терапевтичних заходів з приводу брадикардії із застосуванням атропіну або з приводу зниженого артеріального тиску із застосуванням допаміну, а також відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які отримували лідокаїн (додатково до лікування, призначеного в межах дослідження). Кількість пацієнтів, у яких після дефібриляції та введення досліджуваного препарату виникала асистолія, в групі лідокаїну (28,9 %) була статистично значущо більшою, ніж в групі аміодарону (18,4 %), р=0,04.
Педіатрична популяція
Жодних контрольованих клінічних досліджень препарату за участю дітей не проводилося. За даними публікацій безпека застосування аміодарону досліджувалася за участю 1118 педіатричних пацієнтів з різними типами аритмій.
У рамках клінічних досліджень за участю дітей застосовували такі дозування препарату:
· навантажувальна доза 5 мг/кг маси тіла протягом від 20 хвилин до 2 годин;
· підтримувальна доза 10–15 мг/кг/добу впродовж від декількох годин до декількох днів.
За необхідності одночасно може бути розпочата терапія пероральним препаратом у звичайній навантажувальній дозі, починаючи з першого дня інфузії.
Кількість внутрішньовенно введеного аміодарону в крові швидко знижується внаслідок насичення тканин та надходження його до рецепторів. Максимум активності досягається через 15 хвилин та знижується упродовж 4 годин.
Аміодарон в основному метаболізується цитохромом CYP3A4, а також цитохромом CYP2C8. Аміодарон і його метаболіт десетиламіодарон є потенційними інгібіторами in vitro цитохрому CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2C8 і CYP2B6. Аміодарон і деcетиламіодарон можуть також пригнічувати транспортні білки, такі як P-GP і органічний катіонний транспортер 2 (OCT2). Одне дослідження показало підвищення концентрації креатиніну на 1,1 % (OCT2 субстрат).
Дані in vivo вказують на взаємодію між аміодароном і CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-GP субстратами.
Педіатрична популяція
Жодних контрольованих клінічних досліджень препарату за участю дітей не проводилося.
Наявні обмежені дані публікацій не виявляють відмінностей між фармакокінетичними параметрами у дорослих та дітей.
Доклінічні дані з безпеки
У 2-річному дослідженні канцерогенності у щурів аміодарон призводив до збільшення кількості фолікулярних пухлин щитоподібної залози (аденом і/або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях.
Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин запропоновано пояснювати епігенетичним, а не генотоксичним механізмом.
Дослідження на мишах не виявили розвитку будь-яких карцином, проте при цьому відзначалась дозозалежна фолікулярна гіперплазія щитоподібної залози. Такі ефекти на щитоподібну залозу у щурів і мишей, можливо, були зумовлені впливом аміодарону на синтез і/або вивільнення гормонів щитоподібної залози. Ці дані мають низьку значущість для застосування препарату людям.
Лікування препаратом слід розпочинати і, як правило, контролювати лише в умовах стаціонару або під наглядом спеціаліста.
КордаронÒ, розчин для внутрішньовенного введення, показаний для лікування тяжких порушень ритму, коли неможливий пероральний прийом препарату:
- передсердні аритмії зі шлуночковою тахікардією;
- тахіаритмії, пов’язані з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта;
- документально підтверджені симптомні шлуночкові аритмії, що призводять до втрати працездатності.
Тахіаритмії всіх типів, в тому числі надшлуночкові, вузлові та шлуночкові тахікардії; тріпотіння та фібриляція передсердь; фібриляція шлуночків; у випадку, коли інші лікарські засоби не можуть бути використані.
Серцево-легенева реанімація у випадку фібриляції шлуночків, резистентної до електродефібриляції, у пацієнтів із зупинкою серця.
КордаронÒ для внутрішньовенного введення можна застосовувати у випадку, коли потрібна швидка відповідь на лікування або коли неможливий пероральний прийом препарату.
Відома підвищена чутливість до йоду, аміодарону або до інших компонентів препарату.
Синусова брадикардія, синоатріальна блокада, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.
Синдром слабкості синусового вузла (ризик зупинки синусового вузла), за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.
Тяжкі порушення атріовентрикулярної провідності, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.
Гіпертиреоз, оскільки можливе загострення захворювання на фоні прийому аміодарону.
Судинна недостатність (судинний колапс).
Тяжка артеріальна гіпотензія.
Препарат протипоказаний недоношеним немовлятам, доношеним новонародженим та дітям віком до 3 років (через наявність у складі бензилового спирту).
ІІ та ІІІ триместри вагітності.
Період лактації.
Одночасне застосування з препаратами, які можуть спричиняти пароксизмальну тахікардію типу torsades de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків і метадону):
- антиаритмічні препарати Iа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
- інші препарати, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного введення, домперидон, дронедарон, еритроміцин для внутрішньовенного введення, левофлоксацин, меквітазин, мізоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин для внутрішньовенного введення, тореміфен, вінкамін для внутрішньовенного введення (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
- телапревір;
- кобіцистат.
Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Антиаритмічні препарати. Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу torsade de pointes (аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане.
Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик побічних ефектів з боку серця.
Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяють брадикардії та/або сповільнюють атріовентрикулярну провідність, потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ.
Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsade de pointes. Цей серйозний тип аритмії може бути спричинений певними лікарськими засобами незалежно від того, чи проявляють вони антиаритмічну дію. Сприятливим фактором є гіпокаліємія (див. підрозділ «Засоби, що можуть спричиняти гіпокаліємію»), так само, як брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що сповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте існуюче подовження інтервалу QT.
До лікарських засобів, які можуть спричинити пароксизмальну тахікардію типу torsade de pointes, належать, зокрема, антиаритмічні засоби класу Іа, класу ІІІ та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія реалізується лише при застосуванні їхніх внутрішньовенних лікарських форм.
Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes, зазвичай протипоказане.
Проте це не стосується деяких з таких препаратів, які розцінюються як абсолютно необхідні, тому замість того, щоб бути протипоказаними, вони просто не рекомендуються до застосування у комбінації з іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes. До них належать:
- метадон;
- протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин);
- нейролептики.
Препарати, що сповільнюють серцевий ритм. Більшість лікарських засобів можуть спричиняти брадикардію. Це стосується, зокрема, антиаритмічних засобів класу Іа, бета-блокаторів, деяких антиаритмічних засобів класу ІІІ, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних засобів.
Вплив аміодарону на інші лікарські засоби. Аміодарон і/або його метаболіт десетиламіодарон пригнічує CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-глікопротеїн і може збільшити вплив їхніх субстратів.
У зв’язку з тривалим періодом напіввиведення аміодарону взаємодії можуть спостерігатися протягом кількох місяців після припинення прийому аміодарону.
Вплив інших лікарських засобів на аміодарон. Інгібітори CYP3A4 і CYP2C8 можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і збільшувати його вплив. Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).
Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»). Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsade de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону, див. нижче «Комбінації, які не рекомендується застосовувати»):
- антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні засоби класу ІІІ (дофетилід, ібутилід, соталол);
- інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного застосування, домперидон, дронедарон, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, левофлоксацин, меквітазин, мізоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин для внутрішньовенного застосування, тореміфен, вінкамін для внутрішньовенного застосування.
Високий ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes.
Телапревір. Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії.
Кобіцистат. Ризик посилення небажаних реакцій, викликаних аміодароном, через сповільнення метаболізму аміодарону.
Комбінації, які не рекомендується застосовувати (див. розділ «Особливості застосування»).
Софосбувір. Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, що містять софосбувір, може спричинити тяжку симптоматичну брадикардію. Слід застосовувати лише в разі відсутності альтернативних методів лікування. Ретельний моніторинг рекомендований при одночасному застосуванні цих лікарських засобів (див. розділ «Особливості застосування»).
Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором ферменту CYP3A4 і збільшує концентрації субстратів CYP3A4 в плазмі крові, що може посилювати прояви токсичності цих субстратів.
Циклоспорин. Підвищення концентрації циклоспорину в крові через зниження його метаболізму в печінці з ризиком розвитку нефротоксичності. Слід визначати концентрації циклоспорину в крові, контролювати функції нирок та коригувати дози під час лікування аміодароном.
Ін’єкційна форма дилтіазему. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.
Фінголімод. Потенціювання ефектів сповільнення серцевого ритму з можливим летальним клінічним наслідком. Це особливо актуально для бета-блокаторів, які пригнічують адренергічні компенсаторні механізми. Необхідний ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ протягом 24 годин після введення першої дози.
Ін’єкційна форма верапамілу. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.
Антипаразитарні засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsade de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу torsades de pointes. За можливості слід відмінити один з цих двох препаратів. Якщо неможливо уникнути цієї комбінації, необхідно зробити попередню оцінку тривалості інтервалу QT перед призначенням та контролювати показники ЕКГ під час лікування.
Нейролептики, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsade de pointes: амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левопромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу torsade de pointes.
Метадон. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу torsade de pointes.
Фторхінолони, окрім левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу torsade de pointes.
Стимулюючі проносні засоби. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Перед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а під час лікування забезпечити моніторування показників ЕКГ і клінічного стану пацієнта та контроль рівня електролітів.
Фідаксоміцин. Збільшення концентрацій фідаксоміцину в плазмі крові.
Комбінації, які вимагають запобіжних заходів під час застосування.
Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їхня концентрація у крові.
Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. Якщо застосовують дигоксин, підвищується його рівень у крові через зниження його кліренсу. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження, контроль рівня дигоксину в крові та у разі необхідності − коригування доз дигоксину.
Дабігатран. Підвищення концентрації дабігатрану у плазмі крові з підвищенням ризику кровотечі. У разі застосування дабігатрану у післяопераційний період необхідний клінічний моніторинг та за необхідності − коригування дози дабігатрану, однак доза не повинна перевищувати 150 мг/добу.
Субстрати CYP2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP2C9, таких як антагоністи вітаміну К або фенітоїн.
Антагоністи вітаміну K. Збільшення ефекту антагоніста вітаміну К і підвищений ризик кровотечі. Необхідно частіше контролювати міжнародне нормалізоване відношення (МНВ). Необхідно коригувати дозу антагоніста вітаміну К під час лікування аміодароном і протягом 8 днів після його відміни.
Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також фосфенітоїн). Підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками передозування, особливо неврологічними (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідні клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та, можливо, корекція дози.
Флекаїнід (субстрат CYP2D6). Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду внаслідок інгібування цитохрому CYP2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.
Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором ферменту CYP3A4 і збільшує концентрації субстратів цього цитохрому в плазмі крові, що може посилювати прояви токсичності цих субстратів.
Статини (симвастатин, аторвастатин та ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону зростає ризик проявів м’язової токсичності (наприклад рабдоміолізу), оскільки статини можуть метаболізуватися CYP3A4. За необхідності застосування статинів разом з аміодароном рекомендується призначати статини, які не метаболізуються CYP 3A4.
Інші препарати, які метаболізуються під дією CYP3A4 (лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідозалам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, тріазолам). Аміодарон є інгібітором ферменту CYP3A4 і збільшує концентрації цих молекул в плазмі крові, що може посилювати прояви токсичності цих речовин.
Лідокаїн. Ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові, що може спричиняти неврологічні та кардіологічні побічні реакції, через пригнічення аміодароном метаболізму лідокаїну в печінці. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ, за потреби – контроль концентрації лідокаїну в плазмі крові та коригування дози лідокаїну під час лікування аміодароном та після його відміни.
Такролімус. Підвищення концентрації такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Необхідне визначення концентрації такролімусу в крові, контроль функції нирок та коригування дози такролімусу протягом одночасного застосування з аміодароном та після його відміни.
Бета-блокатори, крім есмололу та соталолу. Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.
Бета-блокатори, які застосовуються при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком розвитку вираженої брадикардії. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема типу torsade de pointes. Необхідний регулярний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.
Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Необхідно здійснювати моніторинг показників ЕКГ та клінічний моніторинг.
Дилтіазем для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, зокрема у хворих літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.
Верапаміл для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.
Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження під час одночасного застосування цих препаратів.
Засоби, що можуть спричиняти гіпокаліємію: діуретики (що спричиняють гіпокаліємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами), амфотерицин В (для внутрішньовенного введення), глюкокортикоїди (для системного застосування), тетракозактид. Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу torsade de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Перед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а під час лікування − забезпечити моніторування показників ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне спостереження.
Засоби, що викликають брадикардію. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes. Слід проводити клінічне спостереження та контроль ЕКГ.
Орлістат. Ризик зниження концентрації аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідні клінічне спостереження та за потреби – контроль ЕКГ.
Тамсулозин. Ризик посилення небажаних реакцій, викликаних тамсулозином, через пригнічення його метаболізму в печінці. Під час лікування цим інгібітором ферменту та після його відміни за потреби слід проводити клінічний моніторинг і коригувати дози тамсулозину.
Вориконазол. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes, оскільки може знижуватися метаболізм аміодарону. Необхідний клінічний моніторинг та моніторинг показників ЕКГ, а у разі потреби − коригування дози аміодарону.
Комбінації, які потребують особливої уваги.
Пілокарпін. Ризик надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що спричиняють брадикардію).
Застереження стосовно способу застосування.
Інфузія через центральні вени: тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе, за винятком серцево-легеневої реанімації при фібриляції шлуночків, що резистентна до зовнішньої електроімпульсної терапії, у пацієнтів з зупинкою серця.
Розчин аміодарону слід вводити через центральні вени, оскільки введення через периферичні вени може спричинити місцеві реакції, такі як флебіт поверхневих вен. Розчин аміодарону необхідно вводити тільки у вигляді інфузії, оскільки навіть дуже повільна внутрішньовенна ін’єкція препарату може посилити прояви артеріальної гіпотензії, серцеву недостатність або тяжку дихальну недостатність (див. розділ «Побічні реакції»).
Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Введення через периферичні вени зазвичай не рекомендується через ризик виникнення гемодинамічних порушень (тяжка артеріальна гіпотензія, судинна недостатність). Інфузію через центральні вени слід застосовувати завжди, коли це можливо.
Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності. В іншому разі препарат можна вводити через периферичні вени – найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.
Не змішувати з іншими препаратами в одному шприці.
Слід якомога швидше забезпечити нагляд за хворим у відділенні інтенсивної терапії з постійним моніторингом артеріального тиску і показників ЕКГ.
Якщо терапію аміодароном необхідно продовжувати, його вводять у вигляді інфузії через центральні вени з постійним спостереженням за артеріальним тиском та ЕКГ.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Одночасне застосування аміодарону з такими лікарськими засобами не рекомендується: циклоспорин, дилтіазем (ін’єкційний) або верапаміл (ін’єкційний), певні протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин і пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (окрім левофлоксацину та моксифлоксацину), стимулюючі проносні, метадон або фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Серцеві розлади
Спостерігалися випадки нової або загострення існуючої аритмії (див. розділ «Побічні реакції»).
Може розвиватися проаритмогенний ефект аміодарону, особливо у разі існування факторів, які сприяють пролонгації QT-інтервалу, таких як застосування деяких комбінацій лікарських засобів та наявність гіпокаліємії (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»). Ризик виникнення індукованої лікуванням шлуночкової аритмії torsades de pointes при застосуванні аміодарону є нижчим у порівнянні з таким ризиком при застосуванні інших антиаритмічних препаратів у пацієнтів з аналогічним ступенем подовження інтервалу QT.
Тяжкі шкірні реакції. Можуть виникати небезпечні для життя або навіть летальні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса − Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. Якщо у пацієнтів спостерігаються ознаки або симптоми, які вказують на розвиток цих станів (наприклад прогресуюче шкірне висипання з пухирями або ураженням слизових оболонок), необхідно негайно відмінити лікування аміодароном.
Розлади з боку органів зору
У разі зниження гостроти зору або порушення його чіткості слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження із фундоскопією. Виникнення нейропатії зорового нерва або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни лікування аміодароном, оскільки продовження лікування може спричинити прогресування порушень до сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).
Тяжка брадикардія та порушення серцевої провідності. Спостерігалися випадки виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та порушень провідності у пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації з софосбувіром.
Брадикардія зазвичай виникала протягом періоду від декількох годин до декількох днів, проте спостерігалися випадки появи симптомів через довший час, здебільшого протягом 2 тижнів після початку противірусного лікування гепатиту С (ВГС).
Пацієнти, які отримують лікування препаратами, що містять софосбувір, повинні приймати аміодарон лише у разі непереносимості або протипоказання до інших антиаритмічних засобів.
Якщо одночасне застосування аміодарону з цими лікарськими засобами є необхідним, пацієнтам рекомендується кардіомоніторинг в умовах стаціонару протягом перших 48 годин одночасного застосування цих медичних препаратів, після чого необхідно здійснювати моніторинг амбулаторно або проводити самостійний моніторинг частоти серцевих скорочень щодня протягом щонайменше перших 2 тижнів лікування.
З огляду на тривалий час напіввиведення аміодарону кардіомоніторинг, описаний вище, також необхідно проводити пацієнтам, які припинили прийом препарату в останні декілька місяців і мають розпочати лікування медичними препаратами, що містять софосбувір.
Усі пацієнти, які зараз приймають або нещодавно приймали аміодарон у комбінації з медичними препаратами, що містять софосбувір, повинні бути попереджені про симптоми брадикардії і порушень серцевої провідності, а також їм необхідно рекомендувати у разі виникнення таких симптомів негайно звернутися за медичною допомогою.
Легеневі ефекти. Спостерігалося кілька випадків інтерстиціального пневмоніту при застосуванні ін’єкційного аміодарону. Поява задишки або сухого кашлю, як окремо, так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість легеневої токсичності, наприклад інтерстиціального пневмоніту, та потребує контролю за станом пацієнта за допомогою рентгенологічних методів обстеження (див. розділ «Побічні реакції»). Крім того, у деяких пацієнтів, які лікувалися аміодароном, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після хірургічного втручання, тому під час штучної вентиляції легенів рекомендовано ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів.
Печінкові ефекти. Протягом 24 годин після початку застосування розчину аміодарону може розвиватися тяжка, а іноді й летальна гепатоцелюлярна недостатність. На початку лікування і надалі протягом усього курсу лікування аміодароном рекомендовано регулярне моніторування функції печінки (див. розділ «Побічні реакції»).
Допоміжні речовини. КордаронÒ містить 60 мг бензилового спирту в ампулі по 3 мл. Бензиловий спирт може викликати токсичні та алергічні реакції у немовлят і дітей віком до 3-х років.
Введення лікарських засобів, що містять бензиловий спирт, новонародженим або недоношеним новонародженим призводило до летальних випадків «gasping syndrome» (симптоми включають раптову появу задишки, гіпотензію, брадикардію і серцево-судинний колапс).
Застереження. Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією і можуть спровокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію слід усунути до застосування аміодарону.
За винятком екстрених ситуацій, ін’єкційний аміодарон необхідно застосовувати тільки в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії за умови постійного моніторингу (ЕКГ, артеріальний тиск).
Анестезія. Перед хірургічним втручанням необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт отримує аміодарон.
Тривале лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов’язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об’єму серцевого викиду та порушення провідності.
Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні), верапамілом та дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Трансплантація
У ретроспективних дослідженнях застосування аміодарону у реципієнтів трансплантата перед виконанням трансплантації серця було асоційоване з підвищенням ризику первинної дисфункції трансплантата (ПДТ).
ПДТ є небезпечним для життя ускладненням після трансплантації серця, яке проявляється у вигляді дисфункції лівого шлуночка, правого шлуночка або обох шлуночків у перші 24 години після операції трансплантації та для якого не може бути ідентифікована ніяка вторинна причина (див. розділ «Особливості застосування»). Тяжка ПДТ може бути необоротною.
Необхідно розглянути можливість якомога більш раннього призначення альтернативного антиаритмічного препарату перед трансплантацією пацієнтам, які очікують на отримання серцевого трансплантата.
Вагітність. Дослідження на тваринах не показали жодних тератогенних ефектів препарату, тому не передбачається виникнення будь-яких вад розвитку у людини. На сьогодні речовини, які викликають вади розвитку у людини, продемонстрували тератогенність у тварин в належним чином контрольованих дослідженнях у двох біологічних видів дослідних тварин.
З клінічної точки зору наразі немає достатньої кількості відповідних даних для оцінки можливої тератогенної дії аміодарону при його застосуванні під час І триместру вагітності.
Оскільки щитоподібна залоза плода починає зв’язувати йод з 14-го тижня вагітності, у разі застосування препарату до цього терміну не слід очікувати жодного негативного впливу на щитоподібну залозу плода. Надмірне навантаження йодом при застосуванні аміодарону пізніше цього періоду може спричинити гіпотиреоз у плода, який може бути виявлений за допомогою лабораторних аналізів або навіть проявлятися клінічно у вигляді зобу.
Таким чином, застосування цього лікарського засобу під час вагітності протипоказане з ІІ триместру.
Оскільки бензиловий спирт проникає через плацентарний бар’єр, вагітним жінкам слід з обережністю застосовувати розчини для ін’єкцій.
Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко у концентраціях, вищих, ніж їхні концентрації у плазмі крові жінки. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.
Не застосовне.
З причин, пов’язаних із лікарською формою препарату, необхідно використовувати концентрації не менш ніж еквівалент 2 ампул на 500 мл. КордаронÒ можна вводити тільки на ізотонічному (5 %) розчині глюкози.
Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!
Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузійній системі.
КордаронÒ для внутрішньовенного введення слід застосовувати лише тоді, коли є необхідне обладнання для моніторування серцевої функції, дефібриляції та кардіостимуляції.
КордаронÒ для внутрішньовенного введення можна застосовувати перед проведенням кардіоверсії постійним струмом.
Аміодарон слід вводити через центральний венозний доступ, за винятком випадків проведення серцево-легеневої реанімації при фібриляції шлуночків, резистентній до електродефібриляції, у пацієнтів з зупинкою серця. За цих обставин можна використовувати периферичний доступ, якщо немає можливості забезпечити центральний венозний доступ (див. розділ «Особливості застосування»).
Серйозні порушення ритму, за яких пероральний прийом препарату неприйнятний, за винятком випадків проведення серцево-легеневої реанімації при фібриляції шлуночків, резистентній до електродефібриляції, у пацієнтів із зупинкою серця:
Інфузійне введення через центральний венозний доступ.
Навантажувальна доза: стандартна рекомендована доза препарату становить 5 мг/кг маси тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної інфузії протягом інтервалу часу від 20 хвилин до 2 годин бажано за допомогою інфузомату, і має бути введена повторно 2 або 3 рази за 24-годинний період. Ефект цього лікарського засобу є короткочасним, що робить необхідним продовжувати його введення шляхом інфузії.
Підтримуюча доза: 10−20 мг/кг на добу (в середньому 600−800 мг на добу, до 1,2 г на добу) в 250 мл розчину глюкози протягом кількох днів.
Перехід на пероральну терапію (3 таблетки на добу) необхідно розпочати з першого дня інфузійної терапії. Дозу можна збільшити до 4 або навіть 5 таблеток на добу.
Серцево-легенева реанімація при фібриляції шлуночків, резистентній до електродефібриляції, у пацієнтів із зупинкою серця.
При застосуванні лікарського засобу у такій ситуації рекомендовано використовувати центральний венозний катетер (за умови його наявності та готовності); в іншому разі препарат можна вводити через периферичні вени, використовуючи по можливості найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.
Початкова доза становить 300 мг (або 5 мг/кг маси тіла), що вводиться розведеною у 20 мл 5% розчину глюкози шляхом швидкої ін’єкції. Якщо фібриляція шлуночків зберігається, можна застосувати внутрішньовенне введення додаткових 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) препарату.
Не додавати в шприц жодних інших засобів.
Діти. Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям на сьогодні не оцінювалися, тому застосування цього препарату дітям не рекомендується. Ампули аміодарону для ін’єкційного введення містять бензиловий спирт. Існують повідомлення про випадки летального «синдрому задишки» («гаспінг-синдрому», gasping syndrome) у новонароджених після внутрішньовенного введення розчинів, які містять цей консервант. Через вміст бензилового спирту аміодарон для внутрішньовенного введення протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим дітям, немовлятам та дітям віком до 3 років. Симптоми цього ускладнення включають раптову появу задишки, артеріальної гіпотензії, брадикардії та розвиток серцево-судинного колапсу (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Інформації щодо передозування аміодарону при внутрішньовенному введенні не існує.
Інформації щодо передозування аміодарону при пероральному застосуванні мало. Повідомлялося про кілька випадків синусової брадикардії, шлуночкової аритмії, зокрема пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes», та ураження печінки.
Лікування має бути симптоматичним. З огляду на фармакокінетичні властивості препарату, рекомендується тривале спостереження за пацієнтом та контроль функції серця. Аміодарон і його метаболіти не піддаються діалізу.
Побічні реакції класифіковані за класами систем органів та за частотою виникнення відповідно до таких критеріїв: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %, (≥ 0,01 %, оцінити за доступними даними).
Порушення з боку серця.
Часто: брадикардія.
Поодинокі: в окремих випадках повідомлялося про виражену брадикардію, а у більш виняткових випадках − про зупинку синусового вузла, особливо у пацієнтів літнього віку. Проаритмічний ефект.
Частота невідома: пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу torsade de pointes (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту.
Дуже часто: нудота.
Частота невідома: панкреатит/гострий панкреатит.
Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату.
Часто: можлива запальна реакція, зокрема флебіт поверхневих вен, у разі введення безпосередньо в периферичну вену; реакції у місці введення, зокрема біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, утворення інфільтрату, запалення, флебіт та флегмона.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Повідомлялося про ураження печінки, що діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про нижчезазначені побічні явища.
Поодинокі:
- зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5–3 рази вище норми) на початку лікування, яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно;
- гостре ураження печінки зі значним підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальну (див. розділ «Особливості застосування»), що вимагає відміни препарату;
- хронічне ураження печінки під час тривалого лікування (при пероральному застосуванні). Гістологічна картина відповідає псевдоалкогольному гепатиту. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки виражені не чітко (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ в сироватці крові у 1,5–5 разів понад норму), показаний регулярний моніторинг показників функції печінки. У разі підвищення рівнів трансаміназ в крові, навіть помірного, що виникає після лікування препаратом протягом більш ніж 6 місяців, слід підозрювати хронічне ураження печінки. Клінічні порушення та відхилення лабораторних показників від норми зазвичай усуваються після відміни препарату, хоча у кількох зареєстрованих випадках ці зміни були необоротними.
Порушення з боку імунної системи.
Поодинокі: анафілактичний шок.
Частота невідома: повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку та/або кропив’янки.
Ендокринні розлади.
Дуже часто: порушення з боку щитоподібної залози: за відсутності яких-небудь клінічних ознак дисфункції щитоподібної залози певна «невідповідність» рівнів гормонів щитоподібної залози (підвищений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень Т3) не вимагає відміни препарату.
Часто: порушення з боку щитоподібної залози:
- гіпотиреоз проявляється класичними симптомами збільшення маси тіла, підвищеної чутливості до холоду, апатії, сонливості. Чітко виражене підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Нормальна функція щитоподібної залози зазвичай відновлюється поступово протягом 1−3 місяців після припинення лікування; відміна препарату не обов’язкова. Якщо застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування можна продовжувати у комбінації із замісною терапією гормонами щитоподібної залози з використанням L-тироксину, підбираючи дозу залежно від рівня ТТГ.
- гіпертиреоз діагностувати значно важче, оскільки його симптоматика є менш вираженою (невелике безпричинне зменшення маси тіла, зниження ефективності антиангінальної та/або антиаритмічної терапії). У пацієнтів літнього віку можуть виникати психічні симптоми або прояви у вигляді тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується вираженим зниженням рівня високочутливого ТТГ. У цьому разі слід обов’язково відмінити аміодарон, через 3−4 тижні після чого зазвичай починається клінічне одужання. Потенційно летальні серйозні випадки потребують невідкладного початку належного лікування.
Якщо причиною для занепокоєння є тиреотоксикоз (як сам по собі, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), то з огляду на мінливу ефективність синтетичних антитиреоїдних препаратів можна однозначно рекомендувати лікування кортикостероїдами (1 мг/кг) упродовж досить тривалого періоду (3 місяці). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу, що виникали упродовж кількох місяців після відміни аміодарону.
Дуже рідко: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНАДГ).
Порушення з боку нервової системи.
Поодинокі: доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку). Порушення з боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння.
Поодинокі:
- інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, іноді з летальним наслідком.
- гострий респіраторний дистрес-синдром, що, як правило, пов'язаний з інтерстиціальним пневмонітом, в окремих випадках − летальний, іноді − у ранній післяопераційний період (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню). У разі виникнення цієї побічної реакції слід розглянути можливість відміни аміодарону та з’ясувати доцільність призначення кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»).
- бронхоспазм і/або апное у разі тяжкої дихальної недостатності, особливо у хворих на бронхіальну астму.
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.
Поодинокі: надмірне потовиділення, алопеція.
Часто: екзема;
Частота невідома:
- тяжкі, іноді летальні, шкірні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та синдром Стівенса − Джонсона;
- бульозний дерматит;
- DRESS-синдром (медикаментозне висипання з еозинофілією та системними симптомами).
Розлади з боку органів зору
Частота невідома: нейропатія/неврит зорового нерва, які можуть прогресувати до повної сліпоти.
Порушення з боку судин.
Часто: зазвичай помірне та нетривале зниження артеріального тиску. Повідомлялося про випадки тяжкої артеріальної гіпотензії або колапсу, зокрема, у разі передозування або після дуже швидкого введення.
Поодинокі: припливи жару.
Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.
Частота невідома: біль у ділянці попереку, біль у спині.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи.
Частота невідома: нейтропенія, агранулоцитоз.
Розлади з боку психіки.
Частота невідома: марення (в тому числі стан сплутаності свідомості).
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Частота невідома: зниження лібідо.
Травми, отруєння та ускладнення процедур.
Частота невідома: первинна дисфункція трансплантата після трансплантації серця з потенційним летальним наслідком (див. розділ «Особливості застосування»).
Повідомлення про підозрювані небажані реакції
Повідомлення про підозрювані небажані реакції після схвалення лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу забезпечити постійний моніторинг співвідношення «користь/ризик» для даного лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані небажані реакції через національну систему фармаконагляду.
2 роки.
Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.
Застосовувати тільки дозволені розчинники (див. розділ «Спосіб застосування та дози»)
№ 6: по 3 мл в ампулі; по 6 ампул в полімерних чарунках у картонній коробці.
За рецептом.
Санофі Вінтроп Індастріа, Франція.
Місцезнаходження виробника та адреса його місця провадження діяльності
1 ру де ля Вірж Амбаре ет Лаграв 33565 КАРБОН БЛАН Седекс, Франція.
ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна.
Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України
УВАГА! Ціни актуальні лише в разі оформлення замовлення в електронній медичній інформаційній системі Аптека 9-1-1. Ціни на товари в разі купівлі безпосередньо в аптечних закладах-партнерах можуть відрізнятися від тих, що зазначені на сайті!
Додавання відгуку
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
