Манініл 5 таблетки по 5 мг флакон 120 шт

Фармакодинаміка. глібенкламід надає гіпоглікемічну дію як у пацієнтів з цукровим діабетом іі типу, так і у здорових людей, оскільки він підвищує секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози за рахунок їх стимуляції. це дія залежить від концентрації глюкози в середовищі, що оточує β-клітини.

Фармакокінетика. Після перорального прийому глібенкламід швидко і практично повністю всмоктується. Одночасний прийом їжі суттєво не впливає на абсорбцію глибенкламида. Зв'язування з білками плазми крові - 98%. C _max в сироватці крові досягається через 1-2 год при застосуванні Маніна 3,5 і через 2,5 год при застосуванні Маніна 5 і становить 100 нг / мл. Через 8-10 год концентрація в сироватці крові знижується в залежності від введеної дози на 5-10 нг / мл при застосуванні Маніна 3,5 і на 10-20 нг / мл застосуванні Маніна 5. Т _½ після в / в введення становить 2 год , після перорального застосування Маніна 3,5 - 2-5 ч і 7 ч при застосуванні Маніна 5. Однак деякі дослідження вказують на те, що цей час у пацієнтів з цукровим діабетом може збільшуватися до 8-10 год. У печінці глібенкламід практично повністю трансформується до декількох метаболітів, які не грають суттєвої ролі в гіпоглікемічної дії глібенкламіду. Метаболіти повністю виводяться з організму в рівних кількостях з сечею та жовчю протягом 45-72 ч. У пацієнтів з порушенням функції печінки виведення глібенкламіду з плазми крові загальмовано. При нирковій недостатності, в залежності від ступеня порушення функції нирок, компенсаторно збільшується виведення метаболітів з сечею. При помірній недостатності нирок (кліренс креатиніну ≥30 мл/хв) сумарна елімінація залишається без змін; при тяжкій нирковій недостатності можлива кумуляція.

Інсулінозалежний діабет у дорослих (цукровий діабет ii типу), якщо інші заходи, як, наприклад, суворе дотримання дієти, зменшення надлишкової маси тіла, достатня фізична активність не призвели до задовільної корекції рівня глюкози в крові.

Препарат призначає лікар. корекція дієти обов'язкове. дозування залежить від результатів дослідження рівня глюкози в крові та сечі. таблетки слід приймати перед їжею, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (краще 1 склянкою води). при призначенні дози, що становить більше 2 таблеток препарату на добу, рекомендується все кількість таблеток (дози) розподіляти на один прийом вранці та один - ввечері в співвідношенні 2: 1. дуже важливо застосовувати препарат кожного разу в один і той же час. якщо хворий пропустив один прийом, то ніколи не можна це компенсувати прийомом більш високої дози в наступний прийом. тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. під час лікування необхідно проводити регулярний контроль стану обміну речовин.

Терапію починають, по можливості, з мінімальних доз, перш за все це стосується пацієнтів з підвищеною схильністю до гіпоглікемії і масою тіла 50 кг. Терапію доцільно розпочинати з призначення ½-1 таблетки Маніна 3,5 (1,75-3,5 мг глібенкламіду) або ½-1 таблетки Маніна 5 (2,5-5 мг глібенкламіду) 1 раз на добу. При недостатній корекції обміну речовин дозу поступово підвищують з інтервалом від кількох днів до 1 тижня, поки не буде досягнута необхідна терапевтична доза, яка становить 15 мг/добу (3 таблетки Маніна 5) або 10,5 мг мікронізованого глібенкламіду (3 таблетки Маніна 3, 5).

Переведення пацієнта з застосування інших антидіабетичних препаратів. Переведення на прийом Маніна здійснюють дуже обережно і починають з ½-1 таблетки Маніна 3,5 (1,75-3,5 мг глібенкламіду на добу) або ½-1 таблетки Маніна 5 (2,5-5 мг глібенкламіду на добу).

Підбір дози. Пацієнтам похилого віку, астенізірованним хворим або при недостатньому харчуванні, а також при порушенні функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно знизити через ризик розвитку гіпоглікемії. Крім того, при зменшенні маси тіла пацієнта або при зміні способу життя необхідно вирішити питання про коригування дози.

Комбінація з іншими антидіабетичними засобами. Манініл можна призначати в якості монотерапії або в комбінації з метформіном. В обґрунтованих випадках при непереносимості метформіну може бути показане додаткове застосування препаратів групи глітазонов (розиглітазон, піоглітазон). Манініл також можна комбінувати з пероральними антидіабетичними препаратами, які не стимулюють викиду ендогенного інсуліну β-клітинами ендогенного інсуліну (гуарем або акарбоза). При вторинної резистентності до глібенкламіду (зниження продукції інсуліну в результаті виснаження β-клітин) може бути використана комбінована терапія з інсуліном. Однак при повному припиненні секреції власного інсуліну в організмі показана монотерапія інсуліном.

Спосіб застосування та тривалість терапії. Таблетки слід приймати перед їжею, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (краще склянкою води). Добову дозу, яка становить не більше 2 таблеток препарату, слід прийняти перед сніданком. При добовій дозі, яка становить більше 2 таблеток препарату, рекомендується усю кількість розподіляти на один вранішній та один вечірній прийоми у співвідношенні 2: 1. Дуже важливо застосовувати препарат кожного разу в один і той же час. Якщо хворий пропустив один прийом, то ніколи не можна це компенсувати прийомом більш високої дози. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Під час лікування необхідно проводити регулярний контроль рівня глюкози в плазмі крові та сечі; рекомендується додатково визначати рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) і / або фруктозаміну, а також інші показники (наприклад рівень ліпідів в крові).

Діти. Не застосовувати глібенкламід дітям.

Підвищена чутливість до діючої речовини, до понсо 4r або будь-якого компонента препарату. підвищена чутливість до інших препаратів сульфонілсечовини, сульфонамідів, діуретиків, похідних сульфонаміду і пробенецидом - можливе перехресні реакції. інсулінозалежний цукровий діабет (і типу), повна вторинна неефективність терапії глібенкламідом при цукровому діабеті ІІ типу, метаболічний ацидоз, діабетична прекома або кома, стан після резекції підшлункової залози. тяжкі порушення функції печінки. тяжкі порушення функції нирок. період вагітності та годування груддю. застосування одночасно з босентаном.

Порушення обміну речовин і харчування. збільшення маси тіла, гіпоглікемія, яка може приймати затяжний характер і привести до важкої гіпоглікемії з комою, яка загрожує життю хворого. при стертом перебігу гіпоглікемії, при автономної нейропатії або супутньої терапії симпатолітичних засобами типові симптоми-провісники гіпоглікемії можуть бути ослаблені або відсутні. симптомами-провісниками гіпоглікемії є, раптове потовиділення, посилене серцебиття, тремтіння, відчуття голоду, занепокоєння, відчуття повзання мурашок в ротовій порожнині, блідість шкіри, головний біль, сонливість, розлади сну, почуття страху, невпевненість рухів, оборотні неврологічні симптоми (наприклад порушення мови та зору, явища паралічу або порушення чутливості).

З боку органу зору. Розлади зору та акомодації, особливо на початку лікування.

Шлунково-кишковий тракт. Нудота, відчуття переповнення / здуття в шлунку, блювота, біль у животі, діарея, відрижка, металевий присмак у роті. Ці скарги мають тимчасовий характер і в цілому не вимагають відміни препарату.

З боку печінки та жовчного міхура. Минуще підвищення АсАТ і АлАТ, ЩФ, медикаментозний гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, можливо, викликані алергічною реакцією гіперергіческого типу клітин печінки. Ці порушення мають оборотний характер після відміни препарату, але можуть призвести до печінкової недостатності, що загрожує життю.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Сверблячка, уртикарний висип, erythema nоdоsum, кореподобная або макулопапульозний висип, пурпура, фотосенсибілізація. Ці явища реакцій підвищеної чутливості мають оборотний характер, але дуже рідко можуть перейти в загрозливі для життя стани, що супроводжуються задишкою і значним зниженням артеріального тиску, аж до розвитку шоку. Реакції гіперчутливості, включаючи висипання, артралгії, лихоманку, протеинурию і жовтяницю; алергічний васкуліт, становить загрозу життю. При появі шкірних реакцій слід звернутися до лікаря.

З боку системи крові та лімфатичної системи. Тромбоцитопенія, лейкопенія, ерітропенія, гранулоцитопенія аж до розвитку агранулоцитозу, апластична анемія, еозинофілія. В окремих випадках: панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни картини крові мають оборотний характер після відміни препарату, але дуже рідко можуть становити загрозу для життя.

Інші побічні дії. Слабка діуретичну дію, оборотна протеїнурія, гіпонатріємія, дисульфірамоподібна реакція, перехресна алергія з сульфонамідами, похідними сульфонамідів і пробенецидом, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Понсо 4R може викликати алергічні реакції.

Необхідно пам'ятати, що при одночасному застосуванні Маніна з клонідином, блокаторами β-адренорецепторів, гуанетидином та резерпіном може порушуватись сприйняття пацієнтом симптомів - провісників гіпоглікемії.

При порушенні функції нирок або печінки, зниженій функції щитоподібної залози, гіпофіза або кори надниркових залоз потрібна особлива обережність.

У пацієнтів похилого віку існує небезпека розвитку пролонгованої гіпоглікемії, тому глібенкламід призначається з особливою обережністю і під постійним наглядом на початку лікування; доцільний спочатку прийом препаратів сульфонілсечовини з більш коротким періодом дії. При утрудненому контакті з пацієнтом (наприклад при церебральному атеросклерозі) підвищується ризик розвитку гіпоглікемії. Значні інтервали між прийомами їжі, недостатня кількість споживаних вуглеводів, незвичне фізичне навантаження, діарея або блювота можуть підвищувати ризик розвитку гіпоглікемії. Прийом лікарських засобів, що діють на центральну нервову систему, і блокаторів β-адренорецепторів, а також автономна нейропатія можуть маскувати симптоми передвісники гіпоглекіміі.

Алкоголь при одноразовому вживанні в значній кількості та при його постійному вживанні може непередбачуваним чином посилити або послабити дію Маніна. Постійне зловживання проносними засобами може призвести до погіршення обміну речовин. При недотриманні схеми лікування, недостатній гіпоглікемізуючих дії препарату або під час стресових ситуацій рівень глюкози в плазмі крові може підвищуватися. Симптоми гіперглікемії: полідипсія, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж і сухість шкіри, грибкові або інфекційні захворювання шкіри, зниження працездатності. При виражених стресових ситуаціях (травма, операція, інфекційне захворювання, яке супроводжується підвищенням температури тіла) може погіршитися обмін речовин, що призводить до гіперглікемії, іноді настільки вираженою, що може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні пацієнта на терапію інсуліном. Пацієнт повинен бути поінформований про те, що про розвиток інших захворювань під час лікування Манінілом йому слід негайно повідомляти лікаря.

У хворих з недостатністю в організмі глюкозо-6-фосфатдегідрогенази лікування препаратами сульфонілсечовини, в тому числі глібенкламідом, може викликати гемолітичну анемію, тому необхідно вирішити питання про їх переведення на препарати, альтернативні похідним сульфонілсечовини. У хворих зі спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції Манініл застосовувати не слід.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Глібенкламід протипоказаний.

Якщо це можливо, терапію пероральними гіпоглікемічними засобами необхідно відкласти перед плануванням вагітності. Контроль цукрового діабету інсуліном є терапією вибору в період вагітності або годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами. При гіпоглікемії може знижуватися здатність до концентрації уваги та швидкість реакції, що необхідно враховувати та вживати заходів безпеки для усунення гіпоглікемії при керуванні автотранспортом і роботі з іншими механізмами. Це особливо важливо у випадках частого виникнення гіпоглікемічних станів або відсутності адекватного сприйняття симптомів - провісників гіпоглікемії, при цьому необхідно вирішити питання про доцільність керування транспортними засобами.

При одночасному застосуванні Маніна з іншими лікарськими засобами його дія може посилюватися або послаблюватися, тому необхідно проконсультуватися з лікарем щодо застосування інших препаратів.

Посилення дії глібенкламіду (можливий розвиток гіпоглікемічних станів) може виникати при одночасному застосуванні з іншими пероральними антидіабетичними препаратами та інсуліном, інгібіторами АПФ, анаболічними стероїдами та препаратами чоловічих статевих гормонів, антидепресантами (флуоксетин, інгібітори МАО), блокаторами β-адренорецепторів, похідними хінолону, хлорамфеніколом , клофібратом і його аналогами, похідними кумарину, дізопірамідом, фенфлураміном, міконазолом, ПАСК, пентоксифіліном (при парентеральному введенні у високих дозах), пергексилин, похідними піразолону, пробенецидом, саліцилатами, сульфонамідами, препаратами тетрациклінового ряду, тритокваліном, цитостатиками групи циклофосфамида. Прийом блокаторів β-адренорецепторів, клонідином, гуанетидину і резерпіну може знижувати сприйняття ранніх симптомів гіпоглікемії.

Зниження дії глібенкламіду (можливий розвиток гіперглікемічних реакцій) може виникати при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, блокаторами β-адренорецепторів, барбітуратами, діазоксидом, діуретиками, глюкагоном, ізоніазидом, кортикостероїдами, НІКОТИНАТ, похідними фенотіазину, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитоподібної залози, препаратами жіночих статевих гормонів (гестагени, естрогени), симпатоміметиками.

Блокатори _{Н2-рецепторів,} клонідин і резерпін можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемічну дію препаратів. В окремих випадках пентамідин може призводити до важкої гіпо- або гіперглікемії. Дія похідних кумарину може як посилюватися, так і послаблюватися.

Босентан. У пацієнтів, які отримували глібенкламід одночасно з босентаном, спостерігалося зростання частоти підвищення рівня печінкових ферментів. І глібенкламід, і босентан пригнічують функцію насоса, який виводить жовчні солі з клітки. Це призводить до внутрішньоклітинного накопичення жовчних солей, які мають цитотоксичний ефект, тому таку комбінацію використовувати не слід.

Одноразова передозування або застосування незначно підвищених доз протягом тривалого часу можуть призвести до важкої пролонгованої гіпоглікемії, яка становить загрозу для життя. при умисної передозуванні є небезпека пролонгованої гіпоглікемії зі схильністю до рецидивів після декількох днів успішного лікування.

Симптоми передозування (гіпоглікемії): раптовий гіпергідроз, посилене серцебиття, тремтіння, відчуття голоду, занепокоєння, парестезії в області рота, блідість шкірних покривів, головний біль, сонливість, порушення сну, лякливість, невпевненість рухів, оборотний неврологічний дефіцит (порушення мови та зору, поява паралічу або порушення чутливості). При прогресуючої гіпоглікемії можлива втрата свідомості (гіпоглікемічна кома). У таких випадках шкірні покриви на дотик вологі та холодні, відзначаються тахікардія, гіпертермія, рухове збудження, гіперрефлексія, парези та позитивний рефлекс Бабинського, можуть з'явитися судоми.

Лікування: гіпоглікемію легкого або середнього ступеня тяжкості пацієнт здатний усунути самостійно, прийнявши цукор або багату вуглеводами їжу. Тому вони повинні завжди носити з собою 20 г глюкози. Пацієнти повинні повідомити лікарю, коли сталася гіпоглікемія, для корекції дози, якщо це необхідно. При важкої гіпоглікемії слід негайно звернутися за допомогою до лікаря.

При випадковому передозуванні та при наявності контакту з пацієнтом необхідно викликати блювоту, провести промивання шлунка (при відсутності судомної готовності) і в / в ввести розчин глюкози. Якщо хворий втратив свідомість, необхідно негайно почати в / в введення глюкози (болюсно 40-80 мл 40% розчину глюкози з наступним вливанням 5-10% розчину глюкози). При необхідності можна додатково ввести 1 мг глюкагону в / м або в / в. Якщо пацієнт не приходить до тями, вищевказані заходи повторюють, при необхідності проводять інтенсивну терапію. При пролонгованої гіпоглікемії потрібен нагляд за станом пацієнта з регулярним контролем глікемії протягом декількох днів і, при необхідності, - проведення інфузійної терапії.

В оригінальній упаковці при температурі нижче 25 °C.

діюча речовина: glibenclamide;

1 таблетка містить глібенкламіду 5 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, желатин, магнію стеарат, тальк, понсо 4R (Е 124).

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: плоскопаралельні таблетки рожевого кольору зі скошеними краями та рискою для поділу з одного боку. Таблетку можна розділити на рівні дози.

Травна система та метаболізм. Лікарські засоби, що застосовуються при діабеті. Гіпоглікемізуючі препарати, за винятком інсулінів. Сульфонілсечовина. Глібенкламід. Код АТХ А10В В01.

Фармакодинаміка

Механізм дії

Манініл^® 5 чинить гіпоглікемічну дію, обумовлену підвищенням секреції інсуліну β-клітинами острівців підшлункової залози, як у осіб з нормальним обміном речовин, так і у хворих на інсулінонезалежний цукровий діабет (тип 2, ІНЦД). Ця дія залежить від концентрації глюкози в середовищі, що оточує β-клітини острівців.

При дуже високій концентрації глюкози в крові, при якій стимуляція секреції глюкозою максимальна, додаткового вивільнення інсуліну у великих кількостях у зв’язку з прийомом глібенкламіду не очікується. Клінічна значущість такого спостереження, проведеного за участю здорових добровольців, для пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають глібенкламід, не з’ясована.

Описано пригнічення вивільнення глюкагону α-клітинами підшлункової залози, а також екстрапанкреатичні ефекти (реплікація рецепторів інсуліну, підвищення чутливості до інсуліну в периферичних тканинах), однак їхню клінічну значущість не з’ясовано.

Фармакокінетика

Всмоктування

Манініл^® 5 швидко і майже повністю всмоктується після перорального застосування. Одночасний прийом їжі суттєво не впливає на всмоктування глібенкламіду.

Розподіл

Зв’язування Манінілу^® 5 з альбуміном плазми становить більше ніж 98 %.

Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 2,5 години і становить 100 нг/мл. Через 8-10 годин концентрація у сироватці крові знижується, залежно від введеної дози, на 10-20 нг/мл. Період напіввиведення із сироватки після внутрішньовенного введення становить близько 2 годин, а після перорального застосування – 7 годин. Однак деякі дослідження вказують на те, що у хворих на цукровий діабет він може подовжуватися до 8–10 годин.

Метаболізм

Глібенкламід повністю метаболізується у печінці. Головним метаболітом є 4-транс-гідроксиглібенкламід; другорядним метаболітом є 3-цис-гідроксиглібенкламід. Метаболіти не беруть суттєвої участі у гіпоглікемічній дії глібенкламіду.

Виведення.

Виведення метаболітів відбувається приблизно в однакових кількостях із сечею та жовчю і завершується через 45–72 години.

У хворих зі зниженою функцією печінки виведення діючої речовини із плазми сповільнене.

У хворих із нирковою недостатністю залежно від ступеня порушення функції нирок компенсаторно збільшується виведення метаболітів із жовчю. При помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв) сумарна елімінація залишається без змін; при тяжкій нирковій недостатності можлива кумуляція.

Доклінічні дані з безпеки.

Немає жодних даних, отриманих із досліджень хронічної токсичності, які давали б можливість припустити, що у людини можуть виникати невідомі досі побічні реакції.

Крім того, у дослідженнях in vitro жодних свідчень мутагенного потенціалу виявлено не було.

Регулярні довгострокові дослідження канцерогенності не проводились.

У дослідженнях на щурах, мишах і кролях, жодних вказівок на наявність тератогенного ефекту немає.

Інсулінонезалежний цукровий діабет у дорослих (ІНЦД, тип 2), якщо інші заходи, такі як суворе дотримання діабетичної дієти, зниження надлишкової маси тіла, достатня фізична активність не призвели до задовільного контролю рівня глюкози в крові.

- Підвищена чутливість до діючої речовини, понсо 4R або до будь-якої з допоміжних речовин, перелічених у розділі «Склад»;

- підвищена чутливість до інших препаратів сульфонілсечовини, сульфонамідів, cульфонамідних діуретиків та пробенециду, оскільки можливі перехресні реакції;

- у нижчезазначених випадках захворювання на цукровий діабет, коли існує потреба в інсуліні: інсулінозалежний цукровий діабет 1 типу; повна вторинна неефективність терапії глібенкламідом при цукровому діабеті 2 типу; метаболічний ацидоз; діабетична прекома або кома; стан після резекції підшлункової залози;

- тяжкі порушення функції печінки;

- тяжкі порушення функції нирок;

- період вагітності та годування груддю (також див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

- пацієнти, які лікуються бозентаном, не повинні приймати Манініл^® 5.

Одночасне застосування інших лікарських засобів може посилювати або послаблювати дію Манінілу^® 5. Тому інші лікарські засоби можна приймати лише з дозволу лікуючого лікаря.

Глібенкламід метаболізується переважно за допомогою CYP 2C9 та меншою мірою за допомогою CYP 3A4. Це слід враховувати при одночасному прийомі глібенкламіду з індукторами або інгібіторами CYP 2C9.

Гіпоглікемічні реакції як прояв посилення дії лікарського засобу можливі при одночасному застосуванні з: пероральними антидіабетичними препаратами та інсуліном, інгібіторами АПФ, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами, антидепресантами (такими, наприклад, як флуоксетин та інгібітори МАО), похідними хінолону, хлорамфеніколом, кларитроміцином, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, міконазолом, флуконазолом, парааміносаліциловою кислотою, пентоксифіліном (при застосуванні парентерально у високій дозі), пергексиліном, похідними піразолону, пробенецидом, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфонамідами, симпатолітиками (такими, наприклад, як блокатори β-адренорецепторів), тетрациклінами, тритокваліном, цитостатиками типу циклофосфаміду.

Сприйняття симптомів-передвісників низького рівня глюкози в крові може бути порушене на фоні прийому блокаторів β-адренорецепторів, клонідину, гуанетидину та резерпіну.

Гіперглікемічні реакції як прояв послаблення дії лікарського засобу можливі при одночасному застосуванні з: ацетазоламідом, блокаторами β-адренорецепторів, барбітуратами, діазоксидом, діуретиками, глюкагоном, ізоніазидом, кортикостероїдами, проносними засобами (при хронічному зловживанні, див. розділ «Особливості застосування»), нікотинатами, похідними фенотіазину, фенітоїном, рифампіцином, тиреоїдними гормонами, жіночими статевими гормонами (прогестерони, естрогени), симпатоміметиками.

Антагоністи Н2-рецепторів, клонідин і резерпін можуть спричинити як послаблення, так і посилення гіпоглікемічної дії в крові.

В окремих випадках пентамідин може призводити до тяжкої гіпоглікемії або гіперглікемії. Дія похідних кумарину може посилюватись або послаблюватись.

У пацієнтів, які приймають глібенкламід одночасно з бозентаном, спостерігали збільшення кількості випадків підвищення рівня печінкових ферментів. Як глібенкламід, так і бозентан пригнічують білок-переносник солей жовчних кислот, що призводить до внутрішньоклітинного накопичення цитотоксичних солей жовчних кислот. Тому таку комбінацію використовувати не слід (див. розділ «Протипоказання»).

Глібенкламід може призводити до підвищення концентрації циклоспорину в плазмі і таким чином, вірогідно, до посилення його токсичності. Тому в разі одночасного застосування обох речовин рекомендується вживати заходів з контролю та корекції дози циклоспорину.

Колесевелам зв’язує глібенкламід і таким чином знижує його всмоктування зі шлунково-кишкового тракту. Глібенкламід слід приймати щонайменше за 4 години до застосування колесевеламу, оскільки за таких умов взаємодія не спостерігалася.

Інші види взаємодій. Гостре або хронічне вживання алкоголю може непередбачуваним чином посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію Манінілу^® 5.

Хворий має бути поінформований про те, що при появі інших розладів під час терапії Манінілом^® 5 він має негайно проконсультуватися з лікуючим лікарем, а при зміні лікаря – звернути увагу лікуючого лікаря на наявний цукровий діабет (наприклад при госпіталізації, після нещасного випадку, у разі захворювання у відпустці).

Гіпоглікемія.

Слід звернути увагу пацієнта на ризик гіпоглікемії при терапії лікарськими засобами, що знижують рівень глюкози в крові.

Тривале голодування, недостатнє вживання вуглеводів, незвичне фізичне навантаження, діарея або блювання є обставинами, що відображають високий ризик зниження рівня глюкози в крові (див. розділ «Побічні реакції»).

У хворих з вираженими ознаками церебрального склерозу та пацієнтів, які не дотримуються рекомендацій лікаря, ризик гіпоглікемії загалом вищий.

Лікарські засоби, що діють на центральну нервову систему, і блокатори β-адренорецепторів, а також автономні нейропатії можуть маскувати симптоми-передвісники гіпоглікемії.

Незважаючи на початкові успіхи лікування гіпоглікемії, можливий її рецидив. Тому пацієнтам слід перебувати під наглядом лікаря. Тяжка гіпоглікемія або тривалі епізоди, які можна лише на короткий час контролювати за допомогою звичайних кількостей цукру, потребують негайного лікування (див. розділ «Передозування»).

Гіперглікемія.

У разі недотримання схеми лікування, при недостатній гіпоглікемічній дії препарату Манініл^® 5 або в особливо стресових ситуаціях рівень глюкози в крові може підвищуватись.

Симптомами гіперглікемії можуть бути сильне відчуття спраги, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж та/або сухість шкіри, грибкові захворювання або інфекційні захворювання шкіри, а також зниження працездатності.

У надзвичайних стресових ситуаціях (наприклад у разі травм, операцій, інфекційних захворювань, що супроводжуються підвищенням температури тіла) можливе погіршення обміну речовин, наслідком чого може бути гіперглікемія, що може означати потребу у тимчасовому лікуванні інсуліном.

Проносні засоби.

Хронічне зловживання проносними засобами може призводити до погіршення обміну речовин.

Алкоголь.

Гостре або хронічне зловживання алкоголю може непередбачуваним чином посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію лікарського засобу Манініл^® 5.

Порушення функцій печінки і нирок та ендокринні розлади.

Хворим з порушенням функцій печінки або нирок чи зниженою функцією щитовидної залози, гіпофіза або кори надниркових залоз слід з особливою обережністю застосовувати препарат.

Дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (дефіцит Г6ФД).

У пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (дефіцитом Г6ФД) лікування препаратами сульфонілсечовини може спричинити гемолітичну анемію. Оскільки глібенкламід належить до хімічного класу препаратів сульфонілсечовини, пацієнтам із дефіцитом Г6ФД слід застосовувати його лише з обережністю та розглядати можливість переведення на препарати, альтернативні похідним сульфонілсечовини.

Пацієнти літнього віку.

Вік 65 років і більше ідентифіковано як фактор ризику гіпоглікемії у пацієнтів, які отримують лікування препаратами сульфонілсечовини. У пацієнтів літнього віку може бути складно розпізнати гіпоглікемію. Початкова і підтримуюча дози глібенкламіду повинні бути ретельно скориговані з метою зниження ризику гіпоглікемії (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Для пацієнтів цієї вікової групи в першу чергу слід надати перевагу препаратам сульфонілсечовини з коротшим часом дії.

Манініл^® 5 містить лактозу.

Якщо у Вас встановлено непереносимість деяких цукрів, проконсультуйтеся з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Хворим з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати даний лікарський засіб.

Вагітність.

Манініл^® 5 протипоказаний у період вагітності. Оскільки пероральні антидіабетичні препарати не регулюють рівень глюкози в крові так само надійно, як інсулін, вони зовсім не підходять для лікування цукрового діабету у період вагітності.

Контроль цукрового діабету інсуліном є терапією вибору у період вагітності. Якщо це можливо, застосування пероральних антидіабетичних препаратів слід відмінити і замінити інсуліном ще до настання запланованої вагітності.

Годування груддю.

Оскільки невідомо, чи проникає Манініл^® 5 у грудне молоко, він протипоказаний у період годування груддю.

Пацієнток, які годують груддю, слід лікувати інсуліном з метою контролю цукрового діабету або їм припинити годувати груддю.

Фертильність.

Даних про вплив діючої речовини глібенкламід на фертильність у людини немає.

Під час випадків гіпо- або гіперглікемії уважність і швидкість реакцій можуть бути порушені, особливо на початку або після зміни лікування чи у разі нерегулярного прийому глібенкламіду. У ситуаціях, в яких ці здатності мають особливе значення (наприклад керування автомобілем або робота з механізмами), це може становити ризик. Тому пацієнтам слід рекомендувати вживати запобіжних заходів для уникнення гіпоглікемії під час керування транспортними засобами. Це особливо важливо для пацієнтів з частими епізодами гіпоглікемії або зниженою чи відсутньою здатністю сприймати симптоми-передвісники гіпоглікемії. У таких випадках слід переглянути доцільність керування автомобілем.

Дозування.

Корекцію дози Манінілу^® 5 повинен проводити тільки лікар одночасно з корекцією дієти. Дозування залежить від результатів обстеження пацієнта щодо обміну речовин (рівня глюкози в крові та сечі).

Терапію рекомендується починати з якомога меншої дози. Перш за все це стосується хворих із особливою схильністю до гіпоглікемії або масою тіла менше 50 кг. Необхідно враховувати, що глібенкламід в лікарському засобі Манініл^® 5 міститься в немікронізованій формі. Тому рекомендовані дози Манінілу^® 5 відрізняються від доз лікарських засобів, в яких глібенкламід міститься в мікронізованій формі.

Початок лікування.

Дозування слід підвищувати поступово, починаючи з якомога меншої дози:

- ½ (до 1) таблетки Манінілу^® 5 (що відповідає 2,5–5 мг глібенкламіду) на добу.

Якщо стан обміну речовин залишається незадовільним, дозу слід підвищувати поступово, з інтервалами від кількох діб до приблизно одного тижня, доводячи її до терапевтично необхідної добової дози, що становить:

- максимально 3 таблетки Манінілу^® 5 (що відповідає 15 мг глібенкламіду) на добу.

Переведення з інших лікарських засобів для зниження рівня глюкози в крові.

Переведення з іншого перорального антидіабетичного лікарського засобу на Манініл^® 5 слід проводити обережно і розпочинати з:

- ½ (до 1) таблетки Манінілу^® 5 (що відповідає 2,5–5 мг глібенкламіду) на добу.

Корекція дози.

Хворим літнього віку, ослабленим або особам із недостатнім харчуванням, а також пацієнтам із порушенням функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дози необхідно зменшити у зв’язку з ризиком розвитку гіпоглікемії. Крім цього, у разі зміни маси тіла або способу життя пацієнта слід розглянути питання про коригування дози.

Комбінація з іншими гіпоглікемічними лікарськими засобами.

В обґрунтованих випадках хворим із непереносимістю метформіну може бути показане додаткове призначення тіазолідиндіонів (наприклад піоглітазону).

Манініл^® 5 також можна комбінувати з пероральними антидіабетичними препаратами, що не стимулюють викид інсуліну (гуарова камедь або акарбоза).

На початку вторинної неефективності терапії глібенкламідом можна спробувати комбіноване лікування інсуліном. При повному припиненні секреції ендогенного інсуліну показана монотерапія інсуліном.

Пацієнти літнього віку.

Пацієнти віком від 65 років: початкова і підтримуюча дози глібенкламіду повинні бути ретельно скориговані з метою зниження ризику гіпоглікемії. Лікування слід розпочинати з найнижчої можливої дози й у разі необхідності поступово її підвищувати (див. розділ «Особливості застосування»).

Таблетки слід приймати перед вживанням їжі, ковтаючи цілими та запиваючи достатньою кількістю рідини (краще склянкою води).

При добовій дозі більше 2 таблеток Манінілу^® 5 рекомендується розділяти загальну кількість на ранкову та вечірню дози у співвідношенні 2:1.

Важливо застосовувати препарат щоразу в один і той же час. Помилки при прийомі, наприклад, якщо хворий забув прийняти таблетки, ніколи не можна компенсувати застосуванням таблеток у більшій кількості.

Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Контроль стану обміну речовин слід проводити через рекомендовані регулярні проміжки часу.

Зокрема, необхідно регулярно перевіряти концентрацію глюкози в крові та сечі; додатково рекомендується перевіряти рівень HbA1c і/або фруктозаміну, а також інші показники (наприклад рівень ліпідів у крові).

Діти.

Безпека та ефективність застосування Манінілу^® 5 дітям не доведені. Тому даний лікарський засіб не слід застосовувати для лікування дітей.

Гостре виражене передозування Манінілом^® 5, наприклад застосування незначно підвищених доз протягом тривалого часу, може призвести до тяжкої пролонгованої гіпоглікемії, що становить загрозу життю. Щойно встановлено наявність передозування, необхідне ретельне спостереження доти, доки не буде встановлено, що пацієнту більше не загрожує небезпека. Необхідно враховувати, що гіпоглікемія та її клінічні прояви після тимчасового одужання пацієнта можуть виникнути знову. Значне передозування і тяжкі реакції, такі, наприклад, як втрата свідомості та інші серйозні неврологічні порушення, слід розглядати як невідкладні стани, що потребують негайного лікування та госпіталізації.

Симптоми передозування.

При умисному передозуванні є небезпека затяжної гіпоглікемії, що має схильність до рецидивів після декількох днів успішного початкового лікування. У пацієнтів з помутнінням свідомості може швидко розвинутися гіпоглікемічна кома, що проявляється втратою свідомості, тахікардією, вологою шкірою, гіпертермією, руховим збудженням, гіперрефлексією, парезами з позитивним рефлексом Бабінського.

Терапевтичні заходи при передозуванні.

Див. розділ «Побічні реакції» щодо терапії легкої гіпоглікемії.

При випадкових інтоксикаціях і при наявності контакту з більш вразливими пацієнтами, у яких відсутня схильність до судом, додатково до внутрішньовенного введення глюкози слід спочатку викликати блювання або провести промивання шлунка.

Пацієнтам, які знаходяться у непритомному стані, слід негайно розпочати внутрішньовенне введення глюкози (40–80 мл 40 % розчину глюкози у вигляді ін’єкції з подальшою інфузією 5–10 % розчину глюкози).

Після цього можна додатково ввести 1 мг глюкагону внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Якщо після цього хворий не приходить до свідомості, такий захід можна повторити, а надалі може бути потрібне проведення інтенсивної терапії.

Особливо для дітей, які ненавмисно прийняли Манініл^® 5, розчин глюкози необхідно дозувати обережно з метою уникнення небезпечної гіперглікемії; надалі необхідний ретельний контроль рівня глюкози в крові.

Пацієнтам, які прийняли Манініл^® 5 в кількостях, що становлять загрозу для життя, необхідне проведення детоксикації шляхом промивання шлунка і призначення активованого вугілля за умови, що лікарський засіб застосовувався не так давно.

При затяжній гіпоглікемії вимагається спостереження за хворим протягом кількох діб з регулярним контролем рівня глюкози в крові та проведення інфузійної терапії у разі необхідності.

Побічні реакції класифікувалися за частотою:

Дуже часто (≥ 1/10)

Часто (≥ 1/100,

Нечасто (≥ 1/1000,

Рідко (≥ 1/10000,

Дуже рідко (

Невідомо (частоту неможливо оцінити на підставі доступних даних).

Гіпоглікемія.

Гіпоглікемія – найпоширеніша побічна реакція при терапії глібенкламідом.

Вона може набувати затяжного характеру на тлі прийому глібенкламіду та призводити до тяжкої гіпоглікемії з комою, що загрожує життю хворого. У разі дуже замаскованого перебігу гіпоглікемії, при автономній нейропатії або супутній терапії симпатолітичними засобами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») типові симптоми-передвісники гіпоглікемії можуть бути ослаблені або відсутні. Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати інсульт.

Можливі причини гіпоглікемії описані в розділі «Особливості застосування».

Гіпоглікемію визначають як падіння рівня глюкози в крові нижче приблизно 50 мг/дл. Для пацієнта або тих, хто знаходиться поряд з ним, сигналом, що свідчить про надмірно виражене падіння рівня глюкози в крові, можуть бути такі симптоми-передвісники: раптове потовиділення, посилене серцебиття, тремтіння, відчуття голоду, занепокоєння, відчуття повзання мурашок у ротовій порожнині, блідість шкіри, головний біль, сонливість, розлади сну, тривожність, невпевненість рухів, оборотні неврологічні симптоми (наприклад порушення мовлення та зору, ознаки паралічу або порушення чутливості).

У разі прогресування гіпоглікемії хворий може втратити самоконтроль і свідомість. У таких пацієнтів зазвичай волога холодна шкіра, і вони схильні до судом.

Хворий на цукровий діабет може контролювати легку гіпоглікемію шляхом вживання цукру або їжі чи напоїв, що містять велику кількість цукру. Тому їм завжди слід носити з собою 20 грамів глюкози.

Якщо неможливо одразу усунути гіпоглікемію, необхідно негайно викликати лікаря.

Інші побічні реакції.

Розлади з боку системи крові та лімфатичної системи.

Рідко: тромбоцитопенія.

Дуже рідко: лейкоцитопенія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія аж до розвитку агранулоцитозу, панцитопенія, гемолітична анемія.

Зазначені зміни картини крові зазвичай мають оборотний характер після відміни препарату, але також дуже рідко можуть становити загрозу для життя.

Розлади з боку імунної системи.

Дуже рідко: можлива перехресна алергія із сульфонамідами, похідними сульфонамідів та пробенецидом.

Розлади з боку обміну речовин і харчування.

Часто: збільшення маси тіла.

Дуже рідко: гіпонатріємія, дисульфірамоподібна реакція.

Розлади з боку органів зору.

Дуже рідко: у зв’язку зі зміною концентрації глюкози в крові можливі минущі порушення зору та акомодації, особливо на початку лікування.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту.

Нечасто: нудота, відчуття переповнення/здуття у шлунку, блювання, біль у животі, діарея, відрижка, металічний присмак.

Ці скарги часто мають минущий характер і загалом не вимагають відміни препарату.

Розлади з боку печінки та жовчного міхура.

Дуже рідко: минуще підвищення АсАТ, АлАТ, лужної фосфатази, медикаментозний гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, можливо, спричинений алергічною реакцією гіперергічного типу тканини печінки.

Такі порушення функції печінки мають оборотний характер після відміни Манінілу^® 5, але можуть також призвести до печінкової недостатності, що загрожує життю.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Нечасто: свербіж, кропив’янка, вузлувата еритема, кореподібна або макулопапульозна екзантема, підвищена фоточутливість, пурпура.

Ці скарги є реакціями підвищеної чутливості, що мають оборотний характер, але дуже рідко вони можуть перейти у загрозливі для життя стани, що супроводжуються задишкою та зниженням артеріального тиску аж до розвитку шоку.

Дуже рідко: алергічний васкуліт, що становить загрозу життю, генералізовані реакції гіперчутливості, включаючи шкірний висип, артралгію, лихоманку, протеїнурію та жовтяницю.

Про появу шкірних реакцій слід одразу повідомити лікарю.

Розлади з боку нирок і сечовидільної системи.

Дуже рідко: помірна діуретична дія, оборотна протеїнурія.

Інші побічні реакції.

Невідомо: понсо 4R може спричиняти алергічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграють важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користі та ризику застосування лікарського засобу. Працівників галузі охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему оповіщення.

3 роки.

Не застосовувати лікарський засіб після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати при температурі не вище 25 °C і в захищеному від вологи місці!

По 120 таблеток у флаконі; по 1 флакону у картонній коробці.

За рецептом.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ.

Адреса

Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ.

Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.