Мексаритм капсули по 200 мг 2 блістера по 10 шт

Мексилетину гідрохлорид належить до антиаритмічних препаратів iв класу. уповільнює швидкий трансмембранний потік іонів натрію, надає мембраностабілізуючу та місцевоанестезуючу дію. препарат зменшує швидкість деполяризації та автоматизм водіїв ритму, швидкість проведення збудження у волокнах Гіса - Пуркіньє, незначно знижує ефективний рефрактерний період і в більшій мірі тривалість потенціалу дії (пд), підвищує співвідношення ефективного рефрактерного періоду до тривалості пд. мексилетин мало впливає на гемодинамічні показники.

Мексилетину гідрохлорид швидко всмоктується в травному каналі. Зв'язується з білками плазми крові на 50-60%. 85% мексилетину гідрохлориду метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів. Екскретується переважно з жовчю і тільки 10-15% виводиться з сечею в незміненому вигляді. Період напіввиведення становить в середньому 11 год (8-14 год), при серцевій недостатності або при порушенні функції печінки він може подовжуватися до 25 год, при гострому інфаркті міокарда - до 15-17 год, а при тяжкій нирковій недостатності збільшується на 30-35 %. Препарат проникає через плаценту, потрапляє в грудне молоко.

Профілактика і лікування шлуночкових екстрасистолій, шлуночкових тахіаритмій.

Всередину спочатку по 400 мг, потім по 200 мг кожні 6-8 год. Можливе призначення препарату по 200-300 мг 3 рази на добу, при необхідності дозу підвищують на 50-150 мг кожні 3 доби. максимальна добова доза - 800 мг, при нирковій недостатності - не більше 600 мг. в деяких випадках разову дозу доводиться збільшувати до 600 мг. в подальшому, в залежності від терапевтичного ефекту, дозу можна поступово зменшити. термін лікування залежить від тяжкості та перебігу захворювання. капсулу ковтають цілими, не розжовуючи, запиваючи водою.

Гіперчутливість до препарату, слабкість синусового вузла, брадикардія, гіпотензія, кардіогенний шок, гостра ниркова або печінкова недостатність, період вагітності, дитячий вік. при призначенні препарату в період лактації необхідно вирішити питання про припинення годування груддю.

Можливі зміни смакових відчуттів, нудота, блювота, діарея, запор, ністагм, порушення акомодації, атаксія, дизартрія, тремор, парестезія, сонливість, сплутаність свідомості, запаморочення. в окремих випадках препарат може викликати брадикардію, гіпотензію, дерматит, порушення сечовиділення, психоз, судоми. не виключено аритмогенное дію (розвиток шлуночкових екстрасистолій, мерехтіння передсердь).

У зв'язку з можливістю розвитку небезпечних для життя аритмій, припинення прийому препарату проводять в умовах стаціонару. раптова відміна Мексаритму небезпечна для життя, тому дозу необхідно знижувати поступово. при переході від лікування лідокаїном на лікування мексаритмом необхідно припинити інфузію лідокаїну відразу після прийому першої дози Мексаритму, при цьому систему для в / в введення лідокаїну від'єднують від хворого тільки після досягнення задовільного антиаритмічного ефекту з використанням Мексаритму.

З обережністю призначають препарат хворим на міастенію, епілепсію, психічні захворювання; при брадикардії, гіпотензії, серцевої недостатності; захворюваннях печінки або нирок. Мексаритм підсилює симптоми та вираженість хвороби Паркінсона. В період лікування мексаритмом слід відмовитися від керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами. Досвіду застосування препарату у дітей немає.

Наркотичні, седативні та гангліоблокірующіе кошти, антациди, метоклопрамід, холінолітики, Н2 -гістаміноблокатори уповільнюють абсорбцію Мексаритму, блокатори β-адренорецепторів, антагоністи кальцію - зв'язування з білками плазми крові. рифампіцин, фенітоїн і барбітурати прискорюють метаболізм препарату, знижують його концентрацію в крові. натрію гідрокарбонат і діуретики уповільнюють екскрецію Мексаритму нирками, підвищуючи його концентрацію в плазмі крові. при комбінованому застосуванні препарату з блокаторами β-адренорецепторів, мембраностабілізаторами спостерігається підвищення антіарітмогенного ефекту; з лідокаїном та іншими місцевими анестетиками - підвищується ризик кумуляції Мексаритму.

Проявляється нудотою, блювотою. можливі діарея, запор, сонливість, гіпотензія, проаритмогенну дію. необхідно промити шлунок, призначити активоване вугілля. лікування симптоматичне.

У сухому, захищеному від світла місці при температурі 15-25 °C. термін придатності - 2 роки.

діюча речовина: мексилетину гідрохлорид;

1 капсула містить 200 мг мексилетину гідрохлориду у перерахуванні на 100% суху речовину;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, стеарат кальцію;

склад капсули: жовтий захід сонця FCF (E 110), понсо 4R (Е 124), титану діоксид (Е 171), желатин.

Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули №1 циліндричної форми із закругленими кінцями з кришечкою та корпусом оранжевого кольору. Вміст капсул – гранульований порошок або маса у формі частково або повністю сформованого стовпчика білого кольору.

Кардіологічні препарати Антиаритмічні препарати ІВ класу. Код АТХ С01В В02.

Фармакодинаміка

Мексилетину гідрохлорид відноситься до антиаритмічних препаратів ІВ класу. Пригнічує швидкий трансмембранний струм іонів натрію, має мембраностабілізуючу та місцевоанестезуючу дію. Препарат зменшує швидкість деполяризації та автоматизм водіїв ритму, швидкість проведення збудження у волокнах Гіса-Пуркіньє, незначно знижує ефективний рефрактерний період та більшою мірою тривалість потенціалу дії (ПД), підвищує співвідношення ефективного рефрактерного періоду до тривалості ПД. Мексилетин мало впливає на гемодинамічні показники.

Фармакокінетика

Мексилетину гідрохлорид добре та швидко всмоктується у травному тракті. У плазмі препарат на 50-60% зв'язується з білками. 85% мексилетину гідрохлориду метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Екскреція препарату переважно відбувається з жовчю, лише 10-15% виводиться із сечею у незміненому вигляді. Період напіввиведення (Т1/2) мексилетину гідрохлориду становить у середньому 11 годин (від 8 до 14 годин), при серцевій недостатності або при порушенні функції печінки він може подовжуватися до 25 годин, при гострому інфаркті міокарда – до 15-17 годин, а при тяжкій нирковій недостатності підвищується на 30 -35%. Препарат проникає крізь плаценту, екскретується у грудне молоко.

Лікування задокументованих шлуночкових аритмій, таких як стійкі шлуночкові тахікардії, екстрасистолії.

Враховуючи аритмогенну дію препарату та недостатність доказів того, що антиаритмічні препарати І класу сприяють підвищенню рівня виживання пацієнтів при безсимптомних шлуночкових аритміях, препарат призначають лише при аритміях, які оцінюються лікарем як загрозливі для життя.

• гіперчутливість до мексилетину, інших складових препарату, до місцевих анестетиків (наприклад, лідокаїну);
• кардіогенний шок;
• виражена брадикардія;
• виражена артеріальна гіпотензія;
• AV-блокада II та III ступеня за відсутності штучного водія ритму;
• перші 3 місяці після інфаркту міокарда при фракції викиду лівого шлуночка менше 35%.

Мексилетин метаболізується різними CYP ізоферментами, головним чином CYP2D та CYP1A.

Одночасний прийом мексилетину з місцевими анестетиками, у тому числі лідокаїном/токаїнідом, посилює (взаємно) їхню токсичність та потенціює побічні ефекти з боку центральної нервової системи.

Хінідин, бета-блокатори, аміодарон, прокаїнамід, дизопірамід, серцеві глікозиди, деякі інші антиаритмічні препарати посилюють антиаритмічний ефект мексилетину. Однак одночасне застосування може призвести до побічних ефектів, тому може знадобитися коригування доз та ретельний клінічний та ЕКГ-моніторинг.

Мексилетин не впливає на рівень дигоксину у сироватці крові.

Мексилетин підвищує концентрацію теофіліну у крові. У зв'язку з цим можуть виявлятися небажані ефекти теофіліну (нудота, блювання, тремор), тому його рівень у сироватці бажано контролювати і при необхідності коригувати дозу теофіліну.

При одночасному застосуванні з кофеїном або продуктами, до складу яких він входить, у крові підвищується рівень кофеїну за рахунок зниження його метаболізму в печінці.

Препарати, що знижують моторику шлунково-кишкового тракту (наркотичні анальгетики, магнезія, антациди, антихолінергічні препарати, у тому числі гангліоблокатори, атропін, блокатори Н2-гістамінових рецепторів), затримують абсорбцію мексилетину При цьому біодоступність та кліренс мексилетину не змінюються, тому немає потреби змінювати дозовий режим препарату.

Препарати, що підсилюють моторику шлунково-кишкового тракту (наприклад, метоклопрамід), прискорюють абсорбцію мексилетину та досягнення пікової концентрації у крові. Не потрібно змінювати дозування препарату, оскільки його біодоступність не змінюється.

Препарати, які значно змінюють рН сечі в кислу або лужну сторону, бажано не застосовувати разом з мексилетином, тому що вони можуть підвищити або знизити (відповідно) швидкість ниркової екскреції мексилетину і, як наслідок, змінити його концентрацію у плазмі крові.

Одночасне застосування з варфарином та іншими антикоагулянтами може підвищити ризик кровотеч.

Препарати, що індукують печінкові ензими, включаючи фенітоїн, рифампіцин, барбітурати, прискорюють метаболізм мексилетину; може виникнути необхідність збільшення дози мексилетину.

Враховуючи проаритмічні властивості препарату та недостатність доказів того, що антиаритмічні препарати І класу сприяють підвищенню рівня виживання пацієнтів із безсимптомними шлуночковими аритміями, мексилетин призначають лише при аритміях, які розцінюються лікарем як загрозливі для життя.

У зв'язку з можливістю розвитку/загострення аритмій припинення прийому попередньої антиаритмічної терапії та перехід на лікування мексилетином проводять в умовах стаціонару під постійним контролем ЕКГ, артеріального тиску, лабораторних показників. При заміні антиаритмічних препаратів класу IA мексилетином необхідні інтервали: 6-12 годин після останньої дози хінідину та дизопіраміду, 3-6 годин після новокаїнаміду, прокаїнаміду. При переході з лікування лідокаїном на лікування мексилетином необхідно припинити інфузію лідокаїну відразу після прийому першої дози Мексаритму, при цьому систему внутрішньовенного введення лідокаїну слід відключати тільки після досягнення задовільного антиаритмічного ефекту Мексаритму.

З обережністю застосовувати пацієнтам з AV-блокадою І ступеня, з дисфункцією синусового вузла, порушенням внутрішньошлуночкової провідності, брадикардією, артеріальною гіпотензією, тяжкою серцевою недостатністю. Пацієнтам з AV-блокадою ІІ-ІІІ ступеня з імплантованим штучним водієм ритму рекомендується постійне спостереження.

Застосування препарату «Мексаритм» у перші 3 місяці після інфаркту міокарда, при фракції викиду лівого шлуночка менше 35% протипоказано, за винятком випадків із загрозливими для життя шлуночковими аритміями.

При гострому інфаркті міокарда, особливо при сумісному застосуванні опіатів, сповільнюється абсорбція препарату, тому може бути необхідним збільшення дози насичення препаратом Мексаритм.

Слід з обережністю застосовувати мексилетин пацієнтам із порушеннями функції печінки, нирковою недостатністю. При помірних та тяжких захворюваннях печінки (у тому числі при застійній серцевій недостатності), при кліренсі креатиніну нижче 10 мл/хв. подовжується період напіввиведення препарату, тому добову дозу необхідно зменшити.

Мексилетин в окремих випадках може викликати токсичне ураження печінки (у тому числі некроз печінки), тому під час лікування необхідний контроль активності печінкових трансаміназ. Стійке або значне підвищення рівня трансаміназ є передумовою припинення лікування препаратом «Мексаритм».

Електролітний дисбаланс може змінювати відповідь організму на препарат (наприклад, при гіпокаліємії ефективність мексилетину знижується), тому порушення електролітного балансу необхідно скоригувати до початку терапії.

При застосуванні мексилетину у деяких пацієнтів, особливо у тяжких пацієнтів, які отримували супутню терапію препаратами, що викликали несприятливі гематологічні зміни (наприклад, прокаїнамід, вінбластин), спостерігалися тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз; необхідно регулярно контролювати аналіз крові у процесі лікування препаратом.

Слід з обережністю призначати препарат хворим на міастенію, епілепсію, психічні захворювання. Мексаритм посилює прояв симптомів і вираженість хвороби Паркінсона.

Раптова відміна препарату небезпечна для життя, тому дозу слід знижувати поступово протягом 1-2 тижнів.

Ренальна екскреція мексилетину значно зростає з підвищенням кислотності сечі, тому одночасного прийому медикаментів та продуктів харчування, які значно впливають на рН сечі, слід уникати.

Препарат містить лактозу, що необхідно мати на увазі при призначенні препарату Мексаритм пацієнтам з порушеннями толерантності до вуглеводів, такими як вроджена галактоземія, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, лактазна недостатність.

Через наявність барвника жовтий захід сонця FCF (Е 110) та понсо 4R (Е 124) у складі препарату його застосування може викликати алергічні реакції, у тому числі бронхіальну астму. Ризик алергії вищий у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Так як мексилетин вільно проникає через плаценту, застосування препарату в період вагітності протипоказано, за винятком особливих випадків (що загрожують життю шлуночкових порушень ритму).

Мексилетин виділяється в грудне молоко в концентраціях, які можу впливати на дитину, тому при необхідності прийому препарату жінками, які годують груддю, годування слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортом чи іншими механізмами

Препарат може негативно впливати на швидкість реакції під час керування автотранспортом або іншими механізмами.

Лікування мексилетином, як і іншими антиаритмічними препаратами, що застосовуються для лікування загрозливих для життя аритмій, необхідно починати в стаціонарі з обов'язковим клінічним, лабораторним та ЕКГ-контролем стану пацієнта та антиаритмічного ефекту лікування, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла, порушенням провідності, гіпотензією, з вираженою серцевою, нирковою та печінковою недостатністю.

Дозування препарату «Мексаритм» має бути індивідуалізованим і залежить від терапевтичного ефекту та переносимості препарату.

Капсулу слід ковтати не розжовуючи, під час або після їжі та запивати достатньою кількістю рідини.

При необхідності швидкого контролю над шлуночковою аритмією доза насичення препарату Мексаритм становить 400 мг (2 капсули). Надалі (через 2 години після прийому дози насичення) переходять на підтримуючу дозу 200 мг (1 капсула) кожні 6-8 годин. В окремих випадках доза насичення (наприклад, при гострому інфаркті міокарда) може становити 600 мг.

Початок терапевтичного ефекту зазвичай спостерігається через 30 хвилин, досягаючи максимуму через 2 години. Звичайна добова доза становить 600-800 мг, яку розподіляють на 3-4 прийоми.

Лікування препаратом "Мексаритм" можна розпочати з дози 200 мг кожні 8 годин. Якщо антиаритмічний ефект не досягнутий, дозу слід збільшити до 400 мг кожні 8 годин. Задовільний результат зазвичай досягається як 200 мг 3 десь у добу.

Ризик та серйозність побічних ефектів зростає із збільшенням добової дози, тому вона не повинна перевищувати 1200 мг.

Тривалість лікування залежить від тяжкості та перебігу захворювання. Припинення лікування після стабілізації ритму має бути поступовим протягом 1-2 тижнів.

Діти.

Даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату для лікування дітей немає.

Препарат має вузький терапевтичний індекс (0,5-2 мкг/мл, потенційно токсичний рівень -> 2 мкг/мл), тому передозування може виникнути за незначного перевищення терапевтичного діапазону, особливо при комбінації з іншими протиаритмічними препаратами.

Симптоми: сонливість, сплутаність свідомості, нудота, блювання, атаксія, судоми. Також спостерігалися симптоми з боку органів зору (диплопія, ністагм), парестезії. Однак більш типовими проявами передозування є виражена гіпотензія, синусова брадикардія, AV-блокада, асистолія, шлуночкова тахіаритмія, включаючи фібриляцію, серцево-судинний колапс, кома.

Лікування: симптоматичне. У разі потреби проводять промивання шлунка, хворого необхідно перевести на інтенсивну терапію для серцево-легеневої підтримки. У разі серйозної брадикардії та артеріальної гіпотензії внутрішньовенно вводять атропін, при судомах може бути застосований діазепам.

Травний тракт.

Нудота, блювання, печія, гикавка, біль у животі, діарея або запор, зміни слиновиділення/сухість у роті/зміни слизової порожнини рота, зміни смакових відчуттів; поодинокі випадки дисфагії, езофагеальних, пептичних виразок, рідко – шлунково-кишкова кровотеча.

Нервова система.

Запаморочення, тремор, порушення координації, дратівливість, порушення сну (у тому числі сонливість), слабкість, відчуття втоми, головний біль, дизартрія, дзвін у вухах, ністагм, порушення акомодації, порушення концентрації уваги, парестезії, судоми, сплутаність свідомості, втрата свідомості , психічні розлади, галюцинації, депресія, можлива короткочасна втрата пам'яті

Серцево-судинна система.

Пальпітація, біль у ділянці серця, синкопе, артеріальна гіпотензія/гіпертензія, припливи, брадикардія, прояви аритмогенних властивостей препарату (фібриляція/тріпотіння передсердь, шлуночкова екстрасистолія, атріовентрикулярна дисоціація, атріовентрикулярна блокада/порушення провідності). розвиток застійної серцевої недостатності, кардіогенного шоку

Як правило, артеріальна гіпотензія виникає у пацієнтів із тяжкою серцевою патологією, які вже отримували різні антиаритмічні або інші препарати; якщо гіпотензія асоційована з брадикардією, то цьому випадку вводять атропін.

Система крові та лімфатична система.

Тромбоцитопенія, лейкопенія (включаючи нейтропенію та агранулоцитоз).

Дихальна система.

Диспное, були повідомлення про окремі випадки інтерстиціального пневмоніту, легеневих інфільтратів, легеневого фіброзу.

Гепатобилиарная система.

Підвищення активності печінкових ферментів, особливо у перші тижні прийому препарату. Повідомлялося про поодинокі випадки порушення функції печінки, у тому числі жовтяниці, тяжкого гепатиту/гострого некрозу печінки.

У частини пацієнтів відзначалося підвищення активності АСАТ у 3 та більше разів, що в основному було пов'язано з певними клінічними подіями (наприклад, розвиток серцевої недостатності, інфаркту міокарда) або терапевтичними заходами (переливання крові, прийом інших медикаментів). Це підвищення часто протікає безсимптомно, може бути швидкоминучим і, як правило, не вимагає відміни мексилетину.

Шкіра та підшкірна клітковина.

Висипання, набряки, сухість шкіри, алопеція, діафорез, поодинокі випадки еритродермії, ексфоліативного дерматиту та синдрому Стівенса-Джонсона.

Імунна система.

У осіб з індивідуальною непереносимістю будь-якого компонента препарату можливі реакції гіперчутливості, поодинокі випадки вовчаковоподібного синдрому, позитивні титри антинуклеарних факторів.

Повідомлялося про випадки DRESS-синдрому (синдром медикаментозної гіперчутливості з еозинофілією та системними проявами), що, як правило, проявляється еозинофілією, лихоманкою, висипом та/або лімфаденопатією у поєднанні з пошкодженнями органів у різних комбінаціях, такими як, наприклад, гепат гематологічні аномалії, міокардит чи міозит, що іноді нагадує гостру вірусну інфекцію. При підозрі цей синдром застосування мексилетину слід негайно припинити.

Сечостатева система.

Імпотенція/зниження лібідо, порушення сечовиділення (включаючи затримку сечі), ниркова недостатність.

Інше.

Порушення зору, у тому числі диплопія, ларингіти та фарингіти (сухість слизових оболонок), артралгія, лихоманка.

3 роки.

Не слід застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

В оригінальній упаковці за температури не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 капсул у блістері, по 2 блістери у пачці.

Категорія випуску

За рецептом.

Публічне акціонерне товариство „Науково-виробничий центр „Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод”.

Українa, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.