Гліптар таблетки по 50 мг 6 блістерів по 10 шт

Фармакодинаміка. вілдагліптін відноситься до класу речовин, які посилюють роботу бета-клітин острівковогоапарату підшлункової залози, є потужним і селективним інгібітором діпептіділпептідази-4 (dpp-4).

Застосування вілдагліптіна призводить до швидкого і повного припинення активності DPP-4. Інгібування вілдагліптіном DPP-4 призводить до підвищення ендогенного рівня гормонів інкретіна ДПП-1 (глюкагоноподобний пептид 1) і ГІП (глюкозавісімий інсулінотропний пептид) під час голоду і після прийому їжі.

В результаті підвищення ендогенних рівнів цих гормонів інкретіна вілдагліптін покращує чутливість бета-клітин до глюкози, що призводить до посилення секреції глюкозозалежний інсуліну. Лікування пацієнтів з діабетом ІІ типу препаратом в дозах від 50 до 100 мг на добу істотно покращувало дію маркерів функції бета-клітин, включаючи HOMA-β (гомеостатичну модель оцінки функції β-клітин), ставлення проінсуліну до інсуліну і показники чутливості бета-клітин при багаторазовому проведенні тесту на толерантність до їжі. У пацієнтів, які не хворіють на цукровий діабет (з нормальним рівнем глюкози в крові), вілдагліптін не викликає стимуляції секреції інсуліну або зниження рівня глюкози.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів ДПП-1 вілдагліптін також підсилює чутливість альфа-клітин до глюкози, що призводить до підвищення глюкозозалежний секреції глюкагону. Значне зростання співвідношення інсулін / глюкагон під час гіперглікемії, викликаної підвищенням рівня гормону інкретіна, призводить до зниження продукції глюкози під час голоду і після прийому їжі, що викликає зниження глікемії.

Відоме вплив підвищеного рівня ДПП-1, яке полягає в подовженні евакуації вмісту шлунка, не спостерігається під час лікування вілдагліптіном.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після перорального прийому натщесерце вілдагліптін швидко абсорбується, причому C _max спостерігається через 1,7 год. Одночасний прийом з їжею незначно затримує час досягнення C _max в плазмі крові - до 2,5 години, але не впливає на загальну експозицію (AUC). Застосування вілдагліптіна з їжею призводить до зниження C _max (19%). Незважаючи на це, величина змін клінічно не значима, тому Гліптар можна приймати незалежно від прийому їжі. Абсолютна біодоступність становить 85%.

Розподіл. Коефіцієнт зв'язування вілдагліптіна з протеїнами плазми крові низький (9,3%); вілдагліптін розподіляється рівномірно між плазмою крові та еритроцитами. Середній обсяг розподілу вілдагліптіна на стадії плато після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 л, що говорить про екстрасосудістом розподілі.

Метаболізм. Метаболізм є основним шляхом виведення вілдагліптіна у людини, який становить 69% прийнятої дози. Основний метаболіт, LAY151, фармакологічно не активний і є продуктом гідролізу складової ціану, що становить 57% дози та супроводжується глюкуронідного (BQS867) і амідних гідролізом (4% дози). Дані, отримані в процесі дослідження в умовах in vitro в мікросомах нирок людини, вказують на те, що нирки можуть бути одним з основних органів, що сприяє гідролізу вілдагліптіна до його основного неактивного метаболіту, LAY151. DPP-4 частково бере участь в гідролізі вілдагліптіна, що було підтверджено дослідженнями in vivo у щурів з дефіцитом DPP-4.

Вілдагліптін не метаболізується ензимами цитохрому Р450 в такому обсязі, який можна було б визначити. Таким чином, не очікується, що супутній прийом лікарських препаратів, таких як інгібітори та / або індуктори CYР 450, будуть впливати на метаболічний кліренс вілдагліптіна. Дослідження in vitro продемонстрували, що вілдагліптін не пригнічує і не індукує ензими цитохрому Р450. Таким чином, вілдагліптін, швидше за все, не впливає на метаболічний кліренс одночасно прийнятих лікарських засобів, які метаболізуються CYP 1A2, CYP 2C8, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 2E1 або CYP 3A4 / 5.

Виведення. Після перорального прийому [14С] -вілдагліптіна приблизно 85% дози виводиться з сечею і 15% дози - з калом. Нирковий виведення незміненого вілдагліптіна становить 23% перорально прийнятої дози. Після внутрішньовенного введення здоровим добровольцям загальний плазмовий і нирковий кліренс вілдагліптіна становить 41 л / год і 13 л / год відповідно. Середній Т _1/2 після внутрішньовенного введення становить приблизно 2 год. Т _1/2 після перорального прийому становить приблизно 3 год.

Лінійність / нелінійність. C _max вілдагліптіна і AUC збільшуються практично пропорційно дозі в усьому діапазоні терапевтичних доз.

Окремі групи пацієнтів.

Стать. Чи не спостерігалося жодних відмінностей у фармакокінетиці препарату у здорових добровольців чоловічої і жіночої статі різного віку і з різним індексом маси тіла (ІМТ). Інгібування DPP-4 вілдагліптіном не залежить від статі пацієнта.

Захворювання печінки. Вплив порушення функції печінки на фармакокінетику вілдагліптіна досліджувався у пацієнтів з незначними, помірними та серйозними порушеннями функції печінки за класифікацією Чайлда - П'ю (від 6 для незначного до 12 для серйозного порушення) в порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Експозиція вілдагліптіна після прийому разової дози пацієнтами з незначними та помірними порушеннями функції печінки була знижена (на 20 і 8% відповідно), тоді як експозиція вілдагліптіна у пацієнтів з серйозними порушеннями підвищувалася на 22%. Максимальна зміна (підвищення або зниження) експозиції вілдагліптіна становить приблизно 30%, що не зважає на клінічно істотним. Не було виявлено залежності між тяжкістю порушення функції печінки та змінами експозиції вілдагліптіна.

Захворювання нирок. Відкрите дослідження з багаторазовим використанням препарату було проведено з метою оцінки фармакокінетики найнижчих терапевтичних доз вілдагліптіна (50 мг 1 раз на добу) у пацієнтів з різним ступенем хронічного порушення функції нирок, який визначався за кліренсом креатиніну (легке порушення функції нирок - від 50 до 80 мл/хв, помірне порушення функції нирок від 30 до 50 мл/хв і тяжке порушення функції нирок - 30 мл/хв), в порівнянні з контрольною групою учасників дослідження з нормальною функцією нирок.

У пацієнтів з незначними, помірними та серйозними порушеннями функції нирок AUC вілдагліптіна збільшувалася в порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Показники AUC метаболітів LAY151 і BQS867 підвищувалися в середньому приблизно в 1,5, 3 і 7 разів у пацієнтів з легким, помірним і тяжким порушенням функції нирок відповідно. Деякі дані щодо пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії показують, що експозиція вілдагліптіна схожа з експозицією препарату у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок. Концентрації LAY151 були приблизно в 2-3 рази вище, ніж у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок.

Вілдагліптін виводився з організму за допомогою гемодіалізу в обмеженій кількості (3% протягом 3-4-годинного гемодіалізу, який починали проводити через 4 години після застосування препарату).

Пацієнти похилого віку. У здорових пацієнтів (≥70 років) загальна експозиція вілдагліптіна (100 мг 1 раз на добу) підвищувалася на 32%, а C _max в плазмі крові - на 18% в порівнянні з молодими здоровими добровольцями (у віці 18-40 років).

Ці зміни, однак, не вважаються клінічно значущими. Інгібування DPP-4 вілдагліптіном не залежить від віку пацієнта в досліджених вікових групах.

Раса. Обмежені дані свідчать про те, що расова приналежність не має значного впливу на фармакокінетику вілдагліптіна.

Лікування дорослих пацієнтів з цукровим діабетом іі типу.

Як монотерапія:

• для пацієнтів, у яких застосування тільки дієти та фізичних вправ не забезпечує достатнього контролю, а також хворих, у яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості.

У складі подвійний пероральної терапії в комбінації з:

• метформіном для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимально переносимої дози при проведенні монотерапії метформіном;
• сульфанілсечовиною для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимальної переносимої дози сульфонілсечовини, і хворих, для яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості;
• Тіазолідиндіони для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, для яких застосування тіазолідиндіонів вважається прийнятним.

У складі потрійний пероральної терапії в комбінації з:

• сульфанілсечовиною і метформіном, коли дієта і фізичні вправи разом з подвійною терапією цими лікарськими засобами не забезпечують адекватного глікемічного контролю.

У комбінації з інсуліном (з метформіном або без), коли дієта і фізичні вправи разом зі стабільною дозою інсуліну не забезпечують адекватного глікемічного контролю.

При застосуванні в якості монотерапії, в комбінації з метформіном, в комбінації з Тіазолідиндіони, в комбінації з метформіном і сульфанілсечовиною або в комбінації з інсуліном (з метформіном або без) рекомендована добова доза препарату гліптар становить 100 мг, яку поділяють на два прийоми: 50 мг вранці та 50 мг ввечері.

При застосуванні в складі подвійний комбінації з сульфонілсечовиною рекомендована доза препарату Гліптар становить 50 мг 1 раз на добу, вранці. У цій популяції пацієнтів Гліптар в дозі 100 мг/добу був не більше ефективним, ніж Гліптар в дозі 50 мг 1 раз на добу.

При застосуванні в комбінації з сульфонілсечовиною з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування низьких доз сульфонілсечовини.

Перевищувати дозу препарату в 100 мг не рекомендовано.

У разі пропуску дози препарату Гліптар її слід прийняти відразу, як тільки пацієнт згадає про це. Подвійну дозу препарату не слід приймати в той же день.

Безпека і ефективність вілдагліптіна в складі потрійної пероральної терапії в комбінації з метформіном і тіазолідиндіонів не встановлені.

Дозування для пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок

Гліптар не рекомендується застосовувати у пацієнтів з порушенням функції печінки, в тому числі у тих, у яких до лікування рівень АлАТ або АсАТ був в 3 рази вище верхньої межі норми.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну ≥50 мл/хв) немає необхідності в корекції дози препарату Гліптар. Для пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок або з нирковою недостатністю в термінальній стадії рекомендована доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу.

Дозування для пацієнтів похилого віку

Для пацієнтів у віці старше 65 років немає необхідності змінювати дозування.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Гліптар можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Відома гіперчутливість до вілдагліптіну або до будь-якого допоміжної речовини.

В процесі проведення контрольованих досліджень тривалістю не менше 12 тижнів за участю 3784 пацієнтів, які приймали вілдагліптін в добовій дозі 50 мг (1 раз на добу) або 100 мг (по 50 мг 2 рази на добу або 100 мг 1 раз на добу), були отримані дані з безпеки застосування препарату. з цих хворих 2264 отримували вілдагліптін як монотерапію і 1520 пацієнтів приймали вілдагліптін в поєднанні з іншими лікарськими засобами. 2 682 пацієнта отримували лікування вілдагліптіном в дозі 100 мг/добу (або по 50 мг 2 рази на добу, або 100 мг 1 раз на добу), а тисяча сто дві пацієнта отримували лікування вілдагліптіном в дозі 50 мг 1 раз на добу.

Більшість побічних реакцій, які виникали при прийомі вілдагліптіна, були легкими, тимчасовими та не вимагали припинення лікування. Не було виявлено зв'язку між розвитком побічних реакцій і віком або расою пацієнта, тривалістю прийому препарату або добовою дозою.

Повідомлялося про окремі випадки розвитку печінкової дисфункції (в тому числі гепатиту). Ці випадки були в основному безсимптомними, без клінічних наслідків, а результати тестів функції печінки після припинення лікування поверталися до нормальних значень. За даними контрольованих досліджень монотерапії і додаткової терапії тривалістю до 24 тижнів, частота підвищення рівня АСТ або АЛТ в ≥3 рази від верхньої межі норми (що було виявлено в процесі 2 послідовних вимірювань або під час заключного візиту) склала 0,2, 0,3 і 0,2% при застосуванні вілдагліптіна в дозі 50 мг один раз на добу, двічі на добу і при застосуванні всіх препаратів порівняння відповідно. Підвищення рівнів трансаміназ були переважно безсимптомними, що не прогресували та не були пов'язані з холестазом або жовтяницею.

Поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, про які повідомлялося у зв'язку із застосуванням вілдагліптіна, спостерігалися з такою ж частотою, як і в контрольній групі. Більш високий відсоток таких випадків відзначали в тій групі, в якій вілдагліптін застосовували в комбінації з інгібітором АПФ. Більшість явищ були легкими та проходили на тлі прийому вілдагліптіна.

Побічні реакції, які спостерігалися в ході подвійних сліпих досліджень у пацієнтів, які приймали препарат вілдагліптіна як монотерапію і в складі комбінованої терапії, вказані нижче для кожного показання по класу системи органів і абсолютної частоті. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥1 / 10), часто (≥1 / 100, 1/10), нечасто (≥1 / 1000, 1/100), рідко (10 000, ≤1 / 1000), дуже рідко (≤1 / 10 000), частота невідома (не може бути оцінена на підставі наявних даних). У кожній об'єднаної по частоті групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності.

Монотерапія препаратом вілдагліптіна. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптін в дозі 100 мг/добу як монотерапію, в процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 1855).

Інфекції та інвазії: дуже рідко - інфекція верхніх дихальних шляхів, назофарингіт.

З боку обміну речовин: нечасто - гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто - запаморочення; нечасто - головний біль.

З боку серцево-судинної системи: нечасто - периферичні набряки.

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто - запор.

З боку кістково-м'язової та сполучної системи: нечасто - артралгія.

З боку шкіри: можливі реакції гіперчутливості.

Опис окремих побічних реакцій.

У контрольованих дослідженнях монотерапії вілдагліптіном загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не була вище у пацієнтів, які отримували лікування вілдагліптіном в дозі 100 мг/добу (0,3%) у порівнянні з пацієнтами, получавщімі плацебо (0,6% ) або препарати порівняння (0,5%).

У порівняльних контрольованих дослідженнях монотерапії випадки гіпоглікемії, які були нечастими, спостерігалися у 0,4% (7 з 1855) пацієнтів, які отримували лікування вілдагліптіном в дозі 100 мг/добу, в порівнянні з 0,2% (2 з тисячу вісімдесят дві) пацієнтів в групі лікування активним препаратом порівняння або плацебо, без серйозних або важких явищ.

У клінічних дослідженнях, коли вілдагліптін в дозі 100 мг/добу призначався як монотерапія, маса тіла пацієнтів не змінювалася в порівнянні з вихідним рівнем (-0,3 кг і -1,3 кг при застосуванні вілдагліптіна і плацебо відповідно).

Клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі монотерапії вілдагліптіном.

Комбінація препарату з метформіном. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптін в дозі 100 мг / день у комбінації з метформіном, в процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 208).

З боку обміну речовин: часто - гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто - тремор, запаморочення, головний біль; нечасто - стомлення.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота.

Опис окремих побічних реакцій.

В процесі проведення контрольованих клінічних досліджень комбінації вілдагліптіна в дозі 100 мг/добу з метформіном не повідомлялось про скасування лікування через появу небажаних реакцій ні в групі лікування вілдагліптіном в дозі 100 мг/добу + метформіном, ні в групі прийому плацебо + метформін.

В процесі проведення клінічних досліджень випадки гіпоглікемії спостерігалися часто у пацієнтів, які отримували вілдагліптін в дозі 100 мг/добу в комбінації з метформіном (1%), і нечасто у пацієнтів, які отримували плацебо + метформін (0,4%). У групах прийому вілдагліптіна не було зареєстровано жодного випадку тяжкої гіпоглікемії.

У процесі клінічних досліджень при додаванні до метформіну вілдагліптіна в дозі 100 мг/добу маса тіла пацієнтів не змінювалася в порівнянні з вихідним рівнем (+0,2 кг і -1,0 кг в групі прийому вілдагліптіна і групі прийому плацебо відповідно).

В процесі проведення клінічних досліджень тривалістю до 2 років і більше не було виявлено ніяких додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі додавання вілдагліптіна до метформіну.

Комбінація препарату з сульфонілсечовиною. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптін в дозі 50 мг в комбінації з сульфонілсечовиною, в ході проведення подвійних сліпих досліджень (N = 170).

Інфекції та інвазії: дуже рідко - назофарингіт.

З боку обміну речовин: часто - гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто - тремор, запаморочення, головний біль, астенія.

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто - запор.

Опис окремих побічних реакцій.

У контрольованих клінічних дослідженнях комбінації вілдагліптіна в дозі 50 мг і сульфонілсечовини загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій становила 0,6% при застосуванні комбінації вілдагліптіна в дозі 50 мг з сульфонілсечовиною проти 0% в групі лікування плацебо + сульфонілсечовина.

У клінічних дослідженнях частота випадків гіпоглікемії, коли вілдагліптін в дозі 50 мг 1 раз на добу був доданий до глімепіриду, склала 1,2 проти 0,6% в групі прийому плацебо + глімепіриду. У групах лікування вілдагліптіном важких випадків гіпоглікемії зареєстровано не було.

У процесі клінічних досліджень при додаванні до глімепіриду вілдагліптіна в дозі 50 мг/добу маса тіла пацієнтів не змінювалася в порівнянні з вихідним рівнем (-0,1 кг і -0,4 кг в групі прийому вілдагліптіна і групі прийому плацебо відповідно).

Комбінація препарату з Тіазолідиндіони. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптін в дозі 100 мг / день у комбінації з Тіазолідиндіони, в процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 158).

З боку обміну речовин: часто - збільшення маси тіла; нечасто - гіпоглікемія.

З боку нервової системи: нечасто - головний біль, астенія.

З боку серцево-судинної системи: часто - периферичні набряки.

Опис окремих побічних реакцій.

В процесі контрольованих клінічних досліджень комбінації вілдагліптіна в дозі 100 мг/добу і Тіазолідиндіони про дострокове припинення лікування через появу небажаних реакцій не повідомлялося ні в групі лікування вілдагліптіном в дозі 100 мг/добу і тіазолідиндіонів, ні в групі лікування плацебо + Тіазолідиндіони.

У клінічних дослідженнях випадки гіпоглікемії спостерігалися нечасто у пацієнтів, які отримували вілдагліптін + піоглітазон (0,6%), але були частими у пацієнтів, які отримували плацебо + піоглітазон (1,9%). У групах лікування вілдагліптіном важких випадків гіпоглікемії зареєстровано не було.

У дослідженні додаткової терапії з піоглітазоном абсолютний показник збільшення маси тіла при застосуванні плацебо та вілдагліптіна в дозі 100 мг/добу становив 1,4 і 2,7 кг відповідно.

Відсоткова частка периферичних набряків в разі, коли вілдагліптін в дозі 100 мг/добу додавали до максимальної дозі піоглітазону, який застосовували в якості фонового препарату (45 мг 1 раз на добу), склала 7,0% в порівнянні з 2,5% при застосуванні тільки піоглітазону як фонового препарату.

Комбінація препарату з метформіном і сульфанілсечовиною. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптін в дозі 50 мг 2 рази на добу в комбінації з метформіном і сульфанілсечовиною (N = 157).

З боку обміну речовин: часто - гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто - запаморочення, тремор.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто - гіпергідроз.

Загальні порушення: часто - астенія.

Опис окремих побічних реакцій

Про випадки дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не повідомлялося в групі лікування вілдагліптіном + метформином + глімепірідом в порівнянні з 0,6% в групі лікування плацебо + метформином + глімепірідом.

Випадки розвитку гіпоглікемії були поширені в обох групах лікування (5,1% в групі застосування вілдагліптіна + метформіну + глімепіриду в порівнянні з 1,9% в групі застосування плацебо + метформіну + глімепіриду). Про один важкому явище гіпоглікемії повідомлялося в групі застосування вілдагліптіна.

В кінці дослідження вплив на середні показники маси тіла було нейтральним (+0,6 кг в групі застосування вілдагліптіна і -0,1 кг в групі застосування плацебо).

Комбінація препарату з інсуліном. Небажані реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптін в дозі 100 мг / день у комбінації з інсуліном (з метформіном або без), в процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 371).

З боку обміну речовин: часто - знижений рівень глюкози крові.

З боку нервової системи: часто - головний біль, озноб.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба; нечасто - діарея, метеоризм.

Опис окремих побічних реакцій.

В процесі проведення контрольованих клінічних досліджень із застосуванням вілдагліптіна в дозі 50 мг 2 рази на добу в комбінації з інсуліном, з супутнім застосуванням метформіну або без, загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій становила 0,3% в групі лікування вілдагліптіном , тоді як в групі застосування плацебо випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не спостерігалось.

Частота випадків гіпоглікемії була однаковою в обох групах лікування (14,0% в групі лікування вілдагліптіном в порівнянні з 16,4% в групі застосування плацебо). Поява важкого явища гіпоглікемії спостерігалося у 2 пацієнтів з групи лікування вілдагліптіном і у 6 пацієнтів з групи застосування плацебо.

В кінці дослідження вплив на середні показники маси тіла було нейтральним (маса тіла змінилася на +0,6 кг у порівнянні з вихідним рівнем в групі лікування вілдагліптіном і залишилася без змін у групі застосування плацебо).

Постмаркетинговий досвід.

З боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома - панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: частота невідома - гепатит (оборотний після припинення прийому лікарського засобу), відхилення функції печінки від норми (оборотні після припинення прийому лікарського засобу).

З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - кропив'янка, бульозні або ексфоліативний ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд.

Гліптар не є замінником інсуліну для інсулінозалежних пацієнтів. препарат не слід застосовувати для лікування пацієнтів з діабетом типу i або діабетичним кетоацидозом.

Порушення функції нирок

Досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок, а також пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії на гемодіалізі обмежений. Тому застосування препарату Гліптар не рекомендоване у цих груп пацієнтів.

Порушення функції печінки

Гліптар не рекомендований для застосування у пацієнтів з порушеннями функції печінки, в тому числі у хворих, у яких до лікування рівень АлАТ або АсАТ більш ніж в 3 рази верхньої межі норми.

Контроль рівня ферментів печінки

Рідко повідомлялося про порушення функції печінки (включаючи гепатит). У таких випадках у пацієнтів процес протікання ускладнень був виключно безсимптомним, без клінічних наслідків, а показники тестів функції печінки після припинення лікування поверталися до нормальних рівнів. Перед початком лікування препаратом Гліптар слід проводити тести функції печінки з метою визначення у пацієнтів кінцевих показників. Слід проводити моніторинг результатів тестів функції печінки під час лікування препаратом протягом першого року терапії з інтервалом 1 раз в 3-4 міс, а також періодично пізніше.

У пацієнтів, у яких спостерігалися підвищені рівні трансаміназ, слід проводити повторний моніторинг функції печінки для підтвердження результатів, а також подальший моніторинг з частим проведенням тестів функції печінки, поки порушені рівні не повернуться до нормальних показників. Якщо підвищення рівня АСТ або АЛТ в 3 або більше разів вище верхньої межі норми, то рекомендується припинити лікування препаратом Гліптар. Пацієнти, у яких з'явилися жовтяниця або інші ознаки порушення функції печінки, повинні припинити застосування препарату Гліптар. Після припинення лікування препаратом і нормалізації результатів тестів функції печінки лікування вілдагліптіном не слід починати знову.

Серцева недостатність

Клінічне дослідження застосування вілдагліптіна у пацієнтів з серцевою недостатністю І-ІІІ функціональних класів за класифікацією NYHA показало, що лікування вілдагліптіном не пов'язане зі зміною функції лівого шлуночка або з погіршенням наявної застійної серцевої недостатності. Клінічний досвід застосування препарату пацієнтами з серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу за класифікацією NYHA все ще обмежений, а результати непереконливі.

Досвід застосування вілдагліптіна під час клінічних досліджень пацієнтами з серцевою недостатністю ІV функціонального класу за класифікацією NYHA відсутня, тому застосовувати препарат у цих пацієнтів не рекомендується.

Порушення з боку шкіри

У доклінічних токсикологічних дослідженнях повідомлялося про випадки ураження шкіри, включаючи утворення пухирів і виразок на кінцівках у мавп. Хоча в процесі клінічних досліджень не було відмічено підвищення частоти ураження шкіри, досвід щодо ускладнень з боку шкіри у пацієнтів з цукровим діабетом обмежений.

Крім того, в постмаркетинговий період застосування препарату повідомлялося про випадки буллезного і ексфоліативного ураження шкіри.

Таким чином, відповідно до стандартного доглядом за пацієнтами з цукровим діабетом рекомендується спостереження для виявлення порушень з боку шкіри, таких як утворення пухирів або виразок.

панкреатит

Застосування препарату Гліптар пов'язано з ризиком розвитку гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути проінформовані про характерні симптоми даного захворювання.

Якщо підозрюється розвиток панкреатиту, застосування препарату Гліптар не слід продовжувати. У разі підтвердження діагнозу «гострий панкреатит» застосування лікарського засобу Гліптар не слід відновлювати.

гіпоглікемія

Застосування сульфонілсечовини, як відомо, призводить до розвитку гіпоглікемії. Пацієнти, які отримують Гліптар в комбінації з сульфонілсечовиною, можуть бути схильні до розвитку гіпоглікемії. Таким чином, для зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування більш низьких доз сульфонілсечовини.

інші

До складу препарату Гліптар, таблетки, входить лактоза. Пацієнтам з рідкісними спадковими станами - непереносимістю лактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози та галактози - препарат Гліптар протипоказаний.

Застосування в період вагітності та годування груддю.

Вагітність. До сих пір немає відповідних досліджень застосування вілдагліптіна у вагітних.

Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність при застосуванні високих доз препарату. Потенційний ризик для людини невідомий. Через відсутність даних вілдагліптін не слід застосовувати під час вагітності.

Період годування груддю. Невідомо, чи проникає вілдагліптін в грудне молоко. Дослідження на тваринах виявили наявність вілдагліптіна в молоці тварин. Гліптар не слід призначати жінкам, які годують груддю.

Фертильність. Дослідження щодо впливу препарату Гліптар на фертильність людини не проводилися.

Діти. Дітям і підліткам у віці до 18 років застосування препарату Гліптар не рекомендується через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і працювати з іншими механізмами не проводилися. Пацієнти, які відчувають запаморочення, не повинні керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Вілдагліптін має низький потенціал для взаємодії з іншими препаратами. оскільки вілдагліптін не є субстратом ензиму цитохрому р450 (cyp) і не є інгібітором або каталізатором ензимів cyp, то його взаємодія з іншими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або каталізаторами цих ензимів, малоймовірна.

Комбінація з піоглітазоном, метформіном і глібуридом

Результати досліджень, проведених із застосуванням цих пероральних протидіабетичних засобів, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.

Дигоксин (субстрат Pgp), варфарин (субстрат CYP 2C9)

Клінічні дослідження, проведені за участю здорових добровольців, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. Однак це не було встановлено в цільової популяції.

Комбінація з амлодипіном, раміприлом, валсартаном або симвастатином

Дослідження лікарської взаємодії за участю здорових добровольців були проведені з амлодипіном, раміприлом, валсартаном і симвастатином. В процесі цих досліджень після одночасного застосування зазначених препаратів з вілдагліптіном клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій виявлено не було.

Як і у випадку з іншими пероральними протидіабетичними лікарськими засобами, певні активні речовини, включаючи тіазиди, кортикостероїди, препарати гормонів щитоподібної залози та симпатоміметики, можуть зменшувати гіпоглікемічний ефект вілдагліптіна.

Інформація щодо передозування лікарського засобу гліптар обмежена.

Симптоми. Інформація про можливі симптоми передозування була отримана в процесі досліджень переносимості підвищення дози за участю здорових добровольців, які отримували вілдагліптін протягом 10 днів. При дозуванні 400 мг спостерігалося 3 випадки виникнення м'язового болю, а також кілька випадків легкої і короткочасної парестезії, лихоманки, розвитку набряків і тимчасового підвищення рівня ліпази. При дозуванні 600 мг у одного з добровольців виник набряк ніг і рук, значне підвищення рівня фосфокінази креатиніну, яке супроводжувалося підвищенням рівня АСТ, С-реактивного білка і міоглобіну. У 3 добровольців цієї групи відзначали набряк обох ніг, який в двох випадках супроводжувався парестезією. Всі симптоми та порушення лабораторних показників зникали після припинення застосування досліджуваного препарату.

Лікування. У разі передозування рекомендовано проводити підтримуючу терапію. Вілдагліптін не виводиться при гемодіалізі, однак більшість метаболітів гідролізу (LAY 151) можна видалити за допомогою гемодіалізу.

При температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: vildagliptin;

1 таблетка містить вілдагліптину 50 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза безводна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки від білого до світло-жовтого кольору, круглої форми з плоскою поверхнею, з фаскою.

Гіпоглікемічні синтетичні та інші засоби. Інгібітори дипептидилпептидази-4.

Код АТХ A10B H02.

Фармакодинаміка

Вілдагліптин належить до класу речовин, що посилюють роботу бета-клітин острівкового апарату підшлункової залози, він є потужним та селективним інгібітором дипептидилпептидази-4 (DPP-4).

Застосування вілдагліптину призводить до швидкого та повного припинення активності DPP-4. Інгібування вілдагліптином DPP-4 спричиняє підвищення ендогенного рівня гормонів інкретину ГПП-1 (глюкагоноподібний пептид 1) та ГІП (глюкозозалежний інсулінотропний пептид) під час голодування та після прийому їжі.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів цих гормонів інкретину вілдагліптин покращує чутливість бета-клітин до глюкози, що призводить до посилення секреції глюкозозалежного інсуліну. Лікування пацієнтів з діабетом типу II препаратом у дозах від 50 до 100 мг на добу суттєво покращувало дію маркерів функції бета-клітин, включаючи HOMA-β (гомеостатичну модель оцінки функції β-клітин), відношення проінсуліну до інсуліну та показники чутливості бета-клітин при багаторазовому проведенні тесту толерантності до їжі. У пацієнтів, не хворих на цукровий діабет (з нормальним рівнем глюкози у крові), вілдагліптин не спричиняє стимуляції секреції інсуліну або зниження рівнів глюкози.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів ГПП-1 вілдагліптин також посилює чутливість альфа-клітин до глюкози, що призводить до підвищення глюкозозалежної секреції глюкагону. Значне зростання співвідношення інсулін/глюкагон під час гіперглікемії, спричиненої підвищеними рівнями гормону інкретину, призводить до зниження продукування глюкози під час голодування та після прийому їжі, що викликає зниження глікемії.

Відомий вплив підвищеного рівня ГПП-1, що полягає у подовженні евакуації вмісту шлунка, не спостерігається під час лікування вілдагліптином.

Фармакокінетика

Абсорбція. Після перорального прийому натще вілдагліптин швидко абсорбується, причому C_max спостерігається через 1,7 години. Одночасний прийом з їжею незначно затримує час досягнення C_max у плазмі крові – до 2,5 години, але не впливає на загальну експозицію (AUC). Застосування вілдагліптину з їжею призводить до зниження максимальної концентрації C_max (19 %). Незважаючи на це, величина змін не є клінічно значущою, тому Гліптар можна приймати незалежно від прийому їжі. Абсолютна біодоступність становить 85 %.

Розподіл. Коефіцієнт зв’язування вілдагліптину з протеїнами плазми крові низький (9,3 %); вілдагліптин розподіляється рівномірно між плазмою крові та еритроцитами. Середній об’єм розподілу вілдагліптину на стадії плато після внутрішньовенного введення (V_ss) становить 71 літр, що говорить про екстрасудинний розподіл.

Метаболізм. Метаболізм є основним шляхом виведення вілдагліптину у людини, що становить 69 % прийнятої дози. Основний метаболіт, LAY151, є фармакологічно неактивним і являє собою продукт гідролізу складової ціану, що становить 57 % дози та супроводжується глюкуронідним (BQS867) та амідним гідролізом (4 % дози). Дані, отримані в процесі дослідження в умовах in vitro у мікросомах нирок людини, вказують на те, що нирки можуть бути одним із основних органів, який сприяє гідролізу вілдагліптину до його основного неактивного метаболіту LAY151. DPP-4 частково бере участь у гідролізі вілдагліптину, що було підтверджено дослідженням in vivo у щурів із дефіцитом DPP-4.

Вілдагліптин не метаболізується ензимами цитохрому Р450 в такому об’ємі, який би можна було визначити. Таким чином, не очікується, що супутній прийом лікарських засобів, таких як інгібітори та/або індуктори CYР450, впливатиме на метаболічний кліренс вілдагліптину. Дослідження in vitro продемонстрували, що вілдагліптин не інгібує і не індукує ензими цитохрому Р450. Таким чином, вілдагліптин, найімовірніше, не впливає на метаболічний кліренс одночасно застосовуваних лікарських засобів, що метаболізуються CYP 1A2, CYP 2C8, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 2E1 або CYP 3A4/5.

Виведення. Після перорального прийому [¹⁴С]-вілдагліптину приблизно 85 % дози виводиться із сечею і 15 % дози – з калом. Ниркове виведення незміненого вілдагліптину становить 23 % перорально прийнятої дози. Після внутрішньовенного введення здоровим добровольцям загальний плазмовий та нирковий кліренс вілдагліптину становить 41 л на годину та 13 л на годину відповідно. Середній період напіввиведення після внутрішньовенного введення становить приблизно 2 години. Період напіввиведення після перорального прийому становить приблизно 3 години.

Лінійність/нелінійність. Максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) вілдагліптину та площа під кривою концентрація в плазмі/час (AUC) збільшуються майже пропорційно дозі у всьому діапазоні терапевтичних дозувань.

Окремі групи пацієнтів.

Стать. Не спостерігалося ніяких відмінностей у фармакокінетиці препарату у здорових добровольців чоловічої та жіночої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ). Інгібіція DPP-4 вілдагліптином не залежить від статі пацієнта.

Захворювання печінки. Вплив порушення функції печінки на фармакокінетику вілдагліптину досліджувався у пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції печінки за класифікацією Чайлда–П’ю (від 6 для незначного до 12 для серйозного порушення) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Експозиція вілдагліптину після прийому разової дози у пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки була зниженою (на 20 % та 8 % відповідно), тоді як експозиція вілдагліптину у пацієнтів із серйозними порушеннями збільшувалася на 22 %. Максимальна зміна (збільшення або зменшення) експозиції вілдагліптину становила приблизно 30 %, що не вважається клінічно суттєвим. Не було виявлено залежності між тяжкістю порушення функції печінки та змінами експозиції вілдагліптину.

Захворювання нирок. Відкрите дослідження з багаторазовим застосуванням препарату було проведено з метою оцінки фармакокінетики найнижчих терапевтичних доз вілдагліптину (50 мг один раз на добу) у пацієнтів з різним ступенем хронічного порушення функції нирок, що визначався за кліренсом креатиніну (легке порушення функції нирок – від 50 до < 80 мл/хв, помірне порушення функції нирок – від 30 до < 50 мл/хв та тяжке порушення функції нирок – < 30 мл/хв), порівняно з контрольною групою учасників дослідження з нормальною функцією нирок.

У пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції нирок AUC вілдагліптину збільшувалася порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Показники AUC метаболітів LAY151 та BQS867 збільшувалися в середньому приблизно в 1,5, 3 та 7 разів у пацієнтів з легким, помірним і тяжким порушенням функції нирок відповідно. Деякі дані щодо пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) показують, що експозиція вілдагліптину подібна до експозиції препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок. Концентрації LAY151 були приблизно в 2–3 рази вищими, ніж у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок.

Вілдагліптин виводився з організму за допомогою гемодіалізу в обмеженій кількості (3 % протягом 3–4-годинного гемодіалізу, який починали проводити через 4 години після застосування препарату).

Пацієнти літнього віку. У здорових пацієнтів (віком від 70 років) загальна експозиція вілдагліптину (100 мг один раз на добу) збільшувалася на 32 %, а максимальна концентрація в плазмі крові — на 18 % порівняно з молодшими здоровими добровольцями (віком від 18 до 40 років).

Ці зміни, однак, не вважаються клінічно значущими. Інгібіція DPP-4 вілдагліптином не залежить від віку пацієнтів у досліджуваних вікових групах.

Раса. Обмежені дані свідчать про те, що расова приналежність не має значущого впливу на фармакокінетику вілдагліптину.

Лікування дорослих пацієнтів з цукровим діабетом типу II.

Як монотерапія:

• для пацієнтів, у яких застосування тільки дієти та фізичних вправ не забезпечує достатнього контролю, а також для пацієнтів, у яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості.

У складі подвійної пероральної терапії в комбінації з:

• метформіном для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимально переносимої дози при проведенні монотерапії метформіном;
• сульфонілсечовиною для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимальної переносимої дози сульфонілсечовини, та для пацієнтів, для яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості;
• тіазолідиндіоном для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, для яких застосування тіазолідиндіону вважається прийнятним.

У складі потрійної пероральної терапії в комбінації з:

• сульфонілсечовиною та метформіном, коли дієта і фізичні вправи разом з подвійною терапією цими лікарськими засобами не забезпечують адекватного глікемічного контролю.

В комбінації з інсуліном (з метформіном або без), коли дієта та фізичні вправи разом зі стабільною дозою інсуліну не забезпечують адекватного глікемічного контролю.

Відома гіперчутливість до вілдагліптину або до будь-якої допоміжної речовини.

Вілдагліптин має низький потенціал для взаємодії з іншими препаратами. Оскільки вілдагліптин не є субстратом ензиму цитохрому Р450 (CYP) і не є інгібітором або каталізатором ензимів CYP 450, то його взаємодія з іншими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або каталізаторами цих ензимів, малоймовірна.

Комбінація з піоглітазоном, метформіном та глібуридом

Результати досліджень, проведених з цими пероральними протидіабетичними засобами, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.

Дигоксин (субстрат Pgp), варфарин (субстрат CYP2C9)

Клінічні дослідження, проведені за участю здорових добровольців, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. Проте це не було встановлено в цільовій популяції.

Комбінація з амлодипіном, раміприлом, валсартаном або симвастатином

Дослідження лікарської взаємодії за участю здорових добровольців були проведені з амлодипіном, раміприлом, валсартаном і симвастатином. У процесі цих досліджень після одночасного застосуваннях вказаних препаратів з вілдагліптином клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій виявлено не було.

Як і у випадку з іншими пероральними протидіабетичними лікарськими засобами, певні активні речовини, включаючи тіазиди, кортикостероїди, препарати гормонів щитовидної залози та симпатоміметики, можуть зменшувати гіпоглікемічний ефект вілдагліптину.

Гліптар не є замінником інсуліну для інсулінозалежних пацієнтів. Препарат не слід застосовувати для лікування пацієнтів з діабетом типу I або діабетичним кетоацидозом.

Порушення функції нирок

Досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок, а також пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) на гемодіалізі обмежений. Тому застосування препарату Гліптар не рекомендовано цим групам пацієнтів.

Порушення функції печінки

Гліптар не рекомендований для застосування пацієнтам з порушеннями функції печінки, у тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ (аланінамінотрансферази) або АСТ (аспартатамінотрансферази) більше ніж у 3 рази перевищував верхню межу норми.

Контроль рівнів ферментів печінки

Рідко повідомлялося про порушення функції печінки (включаючи гепатит). У таких випадках у пацієнтів перебіг ускладнення був переважно безсимптомним, без клінічних наслідків, а показники тестів функції печінки (ТФП) після припинення лікування поверталися до нормальних рівнів. Перед початком лікування препаратом Гліптар слід проводити ТФП з метою визначення у пацієнта вихідних показників. Слід проводити моніторинг результатів ТФП під час лікування препаратом протягом першого року лікування з інтервалом один раз на три-чотири місяці, а також періодично пізніше.

У пацієнтів, у яких спостерігалися підвищені рівні трансаміназ, слід проводити повторний моніторинг функції печінки для підтвердження результатів, а також подальший моніторинг з частим проведенням тестів функції печінки, доки порушені рівні не повернуться до нормальних показників. Якщо підвищення рівня АЛТ або АСТ у 3 або більше разів вище за верхню межу норми, то рекомендується припинити лікування препаратом Гліптар. Пацієнти, у яких виникли жовтяниця або інші ознаки порушення функції печінки, повинні припинити застосування препарату Гліптар. Після припинення лікування препаратом та нормалізації результатів ТФП лікування вілдагліптином не слід розпочинати знову.

Серцева недостатність

Клінічне дослідження застосування вілдагліптину пацієнтам з серцевою недостатністю І–ІІІ функціональних класів за класифікацією NYHA (функціональна класифікація Нью‑Йоркської Асоціації Кардіологів хронічної серцевої недостатності) показало, що лікування вілдагліптином не пов’язане зі зміною функції лівого шлуночка або з погіршенням наявної застійної серцевої недостатності. Клінічний досвід застосування пацієнтам з серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу за класифікацією NYHA все ще обмежений, а результати не переконливі.

Досвід застосування вілдагліптину під час клінічних досліджень пацієнтам з серцевою недостатністю ІV функціонального класу за класифікацією NYHA відсутній, тому застосовувати препарат цим пацієнтам не рекомендується.

Розлади з боку шкіри

У доклінічних токсикологічних дослідженнях повідомлялося про випадки ураження шкіри, включаючи утворення пухирів та виразок на кінцівках у мавп. Хоча в ході клінічних досліджень не було відзначено збільшення частоти ураження шкіри, досвід щодо ускладнень з боку шкіри у пацієнтів з цукровим діабетом обмежений.

Крім того, у постмаркетинговий період застосування препарату повідомлялося про випадки бульозного та ексфоліативного ураження шкіри.

Таким чином, відповідно до стандартного догляду за пацієнтами з цукровим діабетом рекомендується спостереження для виявлення порушень з боку шкіри, таких як утворення пухирів або виразок.

Панкреатит

Застосування препарату Гліптар пов’язано з ризиком розвитку гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути проінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту.

Якщо підозрюється розвиток панкреатиту, застосування препарату Гліптар не слід продовжувати. У разі підтвердження діагнозу гострий панкреатит застосування лікарського засобу Гліптар не слід поновлювати.

Гіпоглікемія

Застосування сульфонілсечовини, як відомо, призводить до розвитку гіпоглікемії. Пацієнти, які отримують Гліптар у комбінації з сульфонілсечовиною, можуть бути схильні до розвитку гіпоглікемії. Таким чином, для зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування більш низьких доз сульфонілсечовини.

Інші

До складу препарату Гліптар, таблетки, входить лактоза. Пацієнтам із рідкісними спадковими станами: непереносимістю лактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози та галактози – препарат Гліптар протипоказаний.

Вагітність

Дотепер немає відповідних досліджень застосування вілдагліптину вагітним жінкам.

Дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність при застосуванні високих доз препарату. Потенційний ризик для людини невідомий. Через відсутність даних вілдагліптин не слід застосовувати під час вагітності.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає вілдагліптин у грудне молоко. Дослідження на тваринах виявили наявність вілдагліптину в молоці тварин. Гліптар не слід призначати жінкам, які годують груддю.

Фертильність

Досліджень щодо впливу препарату Гліптар на фертильність людини не проводилося.

Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами не проводилися. Пацієнти, які відчувають запаморочення, не повинні керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

При застосуванні як монотерапії, в комбінації з метформіном, в комбінації з тіазолідиндіоном, в комбінації з метформіном та сульфонілсечовиною або в комбінації з інсуліном (з метформіном або без) рекомендована добова доза препарату Гліптар становить 100 мг, яку розділяють на два прийоми: 50 мг вранці та 50 мг ввечері.

При застосуванні у складі подвійної комбінації з сульфонілсечовиною рекомендована доза препарату Гліптар становить 50 мг один раз на добу, вранці. У цій популяції пацієнтів Гліптар у дозі 100 мг на добу був не більш ефективним, ніж Гліптар у дозі 50 мг один раз на добу.

При застосуванні в комбінації з сульфонілсечовиною з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування низьких доз сульфонілсечовини.

Перевищувати дозу препарату 100 мг не рекомендовано.

У разі пропуску прийому дози препарату Гліптар її слід прийняти відразу, як тільки пацієнт згадає про це. Подвійну дозу препарату не слід приймати в той же день.

Безпека та ефективність вілдагліптину у складі потрійної пероральної терапії в комбінації з метформіном та тіазолідиндіоном не встановлені.

Дозування для пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок

Гліптар не рекомендується застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки, в тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ у 3 рази вищий за верхню межу норми.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну ≥ 50 мл/хв) немає потреби у корекції дозування препарату Гліптар. Для пацієнтів з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок або з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) рекомендована доза препарату становить 50 мг один раз на добу.

Дозування для пацієнтів літнього віку

Для пацієнтів віком понад 65 років немає потреби змінювати дозування.

Для перорального застосування.

Гліптар можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Діти.Дітям та підліткам віком до 18 років застосування препарату Гліптар не рекомендується через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Інформація щодо передозування лікарського засобу Гліптар є обмеженою.

Симптоми

Інформація про можливі симптоми передозування була отримана в процесі дослідження переносимості підвищення дози за участю здорових добровольців, які отримували вілдагліптин протягом 10 днів. При дозуванні 400 мг спостерігалися три випадки виникнення м’язового болю, а також кілька випадків легкої та короткочасної парестезії, гарячки, розвитку набряків та тимчасового підвищення рівнів ліпази. При дозуванні 600 мг у одного із добровольців виник набряк ніг та рук, значне підвищення рівня фосфокінази креатиніну (ФКК), що супроводжувалося підвищенням рівня АСТ, С‑реактивного білка та міоглобіну. Троє добровольців цієї групи мали набряк обох ніг, що у двох випадках супроводжувалося парестезією. Усі симптоми та порушення лабораторних показників зникали після припинення застосування досліджуваного препарату.

Лікування

У випадку передозування рекомендовано проводити підтримувальну терапію. Вілдагліптин не виводиться при гемодіалізі, однак більшість метаболітів гідролізу (LAY 151) можна видалити за допомогою гемодіалізу.

У ході проведення контрольованих досліджень тривалістю не менше 12 тижнів за участю загалом 3784 пацієнтів, які приймали вілдагліптин у добовій дозі 50 мг (один раз на добу) або 100 мг (по 50 мг два рази на добу або 100 мг один раз на добу), були отримані дані з безпеки застосування препарату. З цих пацієнтів 2264 пацієнти отримували вілдагліптин як монотерапію і 1520 пацієнтів отримували вілдагліптин у поєднанні з іншим лікарським засобом. 2682 пацієнти отримували лікування вілдагліптином у дозі 100 мг на добу (або по 50 мг два рази на добу, або 100 мг один раз на добу), а 1102 пацієнти отримували лікування вілдагліптином у дозі 50 мг один раз на добу.

Більшість побічних реакцій, що виникали при прийомі вілдагліптину, були легкими за характером та тимчасовими і не вимагали припинення лікування. Не було виявлено зв’язку між розвитком побічних реакцій та віком чи расою пацієнта, тривалістю прийому препарату або добовою дозою.

Повідомлялося про окремі випадки розвитку печінкової дисфункції (у тому числі гепатиту). Ці випадки були зазвичай безсимптомними, без клінічних наслідків, а результати тестів функції печінки (ТФП) після припинення лікування поверталися до нормальних. За даними контрольованих досліджень монотерапії та додаткової терапії тривалістю до 24 тижнів, частота підвищення рівнів АЛТ або АСТ у ≥ 3 рази від верхньої межі норми (було виявлено в ході двох послідовних вимірювань або під час заключного візиту) становила 0,2 %, 0,3 % та 0,2 % у разі застосування вілдагліптину в дозі 50 мг один раз на добу, двічі на добу та застосування всіх препаратів порівняння відповідно. Підвищення рівнів трансаміназ були переважно безсимптомними, не прогресували та не були пов’язані з холестазом або жовтяницею.

Поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, про які повідомлено у зв’язку із застосуванням вілдагліптину, спостерігалися з такою ж частотою, як і у контрольній групі. Більш високий відсоток таких випадків спостерігався у тій групі, де вілдагліптин застосовувався у комбінації з інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Більшість явищ були легкими за тяжкістю та минали на фоні застосування вілдагліптину.

Побічні реакції, що спостерігалися протягом подвійних сліпих досліджень у пацієнтів, які приймали препарат вілдагліптину як монотерапію та у складі комбінованої терапії, вказані нижче для кожного показання за класом системи органів та абсолютною частотою. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (> 10000, ≤ 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10000), невідома частота (не може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній об’єднаній за частотою групі небажані реакції представлені у порядку зменшення серйозності.

Монотерапія препаратом вілдагліптину. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 100 мг на добу як монотерапію, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 1855).

Інфекції та інвазії: діже рідко — інфекція верхніх дихальних шляхів, назофарингіт.

З боку обміну речовин: нечасто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто — запаморочення; нечасто — головний біль.

З боку серцево-судинної системи: нечасто — периферичні набряки.

З боку шлунково-кишкового тракту:нечасто — запор.

З боку кістково-м’язової та сполучної системи: нечасто — артралгія.

З боку шкіри: можливі реакції гіперчутливості.

Опис окремих побічних реакцій.

У контрольованих дослідженнях монотерапії вілдагліптином загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не була більшою у пацієнтів, які отримували лікування вілдагліптином у дозі 100 мг на добу (0,3 %), ніж у пацієнтів, які отримували плацебо (0,6 %) або препарати порівняння (0,5 %).

У порівняльних контрольованих дослідженнях монотерапії випадки гіпоглікемії, що були нечастими, спостерігалися у 0,4 % (7 з 1855) пацієнтів, які отримували лікування вілдагліптином в дозі 100 мг на добу, порівняно з 0,2 % (2 з 1082) пацієнтів у групі лікування активним препаратом порівняння або плацебо, без серйозних або тяжких явищ.

У клінічних дослідженнях, коли вілдагліптин в дозі 100 мг на добу призначався як монотерапія, маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (–0,3 кг та –1,3 кг при застосуванні вілдагліптину та плацебо відповідно).

Клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили ніяких додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі монотерапії вілдагліптином.

Комбінація препарату з метформіном. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг на добу в комбінації з метформіном, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 208).

З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи:часто — тремор, запаморочення, головний біль; нечасто — стомлення.

З боку шлунково-кишкового тракту:часто — нудота.

Опис окремих побічних реакцій.

У процесі проведення контрольованих клінічних досліджень комбінації вілдагліптину в дозі 100 мг на добу з метформіном не повідомлялося про відміну лікування через появу небажаних реакцій ні в групі лікування вілдагліптином в дозі 100 мг на добу + метформіном, ні в групі прийому плацебо + метформіну.

У процесі проведення клінічних досліджень випадки гіпоглікемії спостерігалися часто у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг на добу в комбінації з метформіном (1 %) та нечасто у пацієнтів, які отримували плацебо + метформін (0,4 %). У групах прийому вілдагліптину не було зареєстрованого жодного випадку тяжкої гіпоглікемії.

У процесі клінічних досліджень при додаванні до метформіну вілдагліптину в дозі 100 мг на добу маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (+0,2 кг та –1,0 кг у групі прийому вілдагліптину та групі прийому плацебо відповідно).

У процесі проведення клінічних досліджень тривалістю до 2 років і більше не було виявлено жодних додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі додавання вілдагліптину до метформіну.

Комбінація препарату із сульфонілсечовиною. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 50 мг в комбінації з сульфонілсечовиною, у ході проведення подвійних сліпих досліджень (N = 170).

Інфекції та інвазії: діже рідко — назофарингіт.

З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи:часто — тремор, запаморочення, головний біль, астенія.

З боку шлунково-кишкового тракту:нечасто — запор.

Опис окремих побічних реакцій.

У контрольованих клінічних дослідженнях комбінації вілдагліптину в дозі 50 мг та сульфонілсечовини загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій становила 0,6 % у разі застосування комбінації вілдагліптину в дозі 50 мг із сульфонілсечовиною проти 0 % в групі лікування плацебо + сульфонілсечовиною.

У клінічних дослідженнях частота випадків гіпоглікемії, коли вілдагліптин в дозі 50 мг один раз на добу був доданий до глімепіриду, становила 1,2 % проти 0,6 % у групі прийому плацебо + глімепіриду. У групах лікування вілдагліптином тяжких випадків гіпоглікемії зареєстровано не було.

У процесі клінічних досліджень при додаванні до глімепіриду вілдагліптину в дозі 50 мг на добу маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (–0,1 кг та –0,4 кг у групі прийому вілдагліптину та групі прийому плацебо відповідно).

Комбінація препарату з тіазолідиндіоном.Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 100 мг на добу в комбінації з тіазолідиндіоном, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 158).

З боку обміну речовин: часто — збільшення маси тіла; нечасто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи:нечасто — головний біль, астенія.

З боку серцево-судинної системи:часто — периферичні набряки.

Опис окремих побічних реакцій.

У процесі контрольованих клінічних досліджень комбінації вілдагліптину в дозі 100 мг на добу та тіазолідиндіону про дострокове припинення лікування через появу небажаних реакцій не повідомлялося ні в групі лікування вілдагліптином в дозі 100 мг на добу та тіазолідиндіоном, ні в групі лікування плацебо + тіазолідиндіоном.

У клінічних дослідженнях випадки гіпоглікемії спостерігалися нечасто у пацієнтів, які отримували вілдагліптин + піоглітазон (0,6 %), але часто у пацієнтів, які отримували плацебо + піоглітазон (1,9 %). У групах лікування вілдагліптином тяжких випадків гіпоглікемії зареєстровано не було.

У дослідженні додаткової терапії з піоглітазоном абсолютний показник зростання маси тіла при застосуванні плацебо та вілдагліптину в дозі 100 мг на добу становив 1,4 та 2,7 кг відповідно.

Відсоткова частка периферичних набряків, коли вілдагліптин у дозі 100 мг на добу додавали до максимальної дози піоглітазону, який застосовували як фоновий препарат (45 мг один раз на добу), становила 7,0 % порівняно з 2,5 % при застосуванні тільки піоглітазону як фонового препарату.

Комбінація препарату з метформіном та сульфонілсечовиною. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 50 мг двічі на добу в комбінації з метформіном та сульфонілсечовиною (N = 157).

З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи:часто — запаморочення, тремор.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто — гіпергідроз.

Загальні розлади: часто – астенія.

Опис окремих побічних реакцій.

Про випадки дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не повідомлялося у групі лікування вілдагліптином + метформіном + глімепіридом порівняно з 0,6 % у групі лікування плацебо + метформіном + глімепіридом.

Випадки розвитку гіпоглікемії були поширені в обох групах лікування (5,1 % у групі застосування вілдагліптину + метформіну + глімепіриду порівняно з 1,9 % у групі застосування плацебо + метформіну + глімепіриду). Про одне тяжке явище гіпоглікемії повідомлялося в групі застосування вілдагліптину.

Наприкінці дослідження вплив на середні показники маси тіла був нейтральний (+0,6 кг у групі застосування вілдагліптину та –0,1 кг у групі застосування плацебо).

Комбінація препарату з інсуліном. Небажані реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 100 мг на добу в комбінації з інсуліном (з метформіном або без), у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 371).

З боку обміну речовин: часто — знижений рівень глюкози крові.

З боку нервової системи:часто — головний біль, озноб.

З боку шлунково-кишкового тракту:часто — нудота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба; нечасто — діарея, метеоризм.

Опис окремих побічних реакцій.

У процесі проведення контрольованих клінічних досліджень із застосуванням вілдагліптину в дозі 50 мг два рази на добу в комбінації з інсуліном, із супутнім застосуванням метформіну або без, загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій становила 0,3 % у групі лікування вілдагліптином, тоді як у групі застосування плацебо випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не спостерігалося.

Частота випадків гіпоглікемії була однаковою в обох групах лікування (14,0 % у групі лікування вілдагліптином порівняно з 16,4 % у групі застосування плацебо). Поява тяжкого явища гіпоглікемії спостерігалася у 2 пацієнтів з групи лікування вілдагліптином та у 6 пацієнтів з групи застосування плацебо.

Наприкінці дослідження вплив на середні показники маси тіла був нейтральний (маса тіла змінилася на +0,6 кг порівняно з вихідним рівнем у групі лікування вілдагліптином та залишилася без змін у групі застосування плацебо).

Постмаркетинговий досвід.

З боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома — панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: частота невідома — гепатит (оборотний після припинення прийому лікарського засобу), відхилення функціональних печінкових проб від норми (оборотні після припинення прийому лікарського засобу).

З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — кропив’янка, бульозне та ексфоліативне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд.

2 роки.

В оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері, по 6 блістерів в пачці.

За рецептом.

ПАТ «Київмедпрепарат»

Місцезнаходженнявиробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.