Енап розчин для ін'єкцій 1,25 мг/1 мл в ампулах по 1 мл 5 шт

Фармакодинаміка. еналаприлат пригнічує апф, який каталізує перетворення ангіотензину i в ангіотензин ii. пригнічення апф призводить до зниження концентрації ангіотензину ii, зростання активності реніну в плазмі крові та зниження секреції альдостерону.

Гіпотензивний ефект і гемодинамічні ефекти еналаприлату у пацієнтів з підвищеним артеріальним тиском є результатом розширення резистентних судин і зниження загальної периферичної резистентності, що поступово знижує артеріальний тиск. Знижується систолічний та діастолічний АТ і тиск в легеневій артерії, підвищується коронарний кровообіг, підвищується серцевий індекс і ударний обсяг крові (при незмінній ЧСС).

Після в / в введення ефект препарату настає через 5-15 хв, максимальний ефект - через 1-4 ч, і його дія триває приблизно протягом 6 ч.

Еналапрілат не впливає на метаболізм глюкози, ліпопротеїнів, сечової кислоти та ХС. Препарат можна призначати пацієнтам з цукровим діабетом, ХОЗЛ, стенокардією, застійною серцевою недостатністю.

Фармакокінетика. Після перорального введення еналаприлат слабо абсорбується і практично неактивний, тому його вводять виключно в / в.

Після в / в ін'єкції препарат швидко розподіляється в більшості тканин організму, з найбільш високими концентраціями в легенях, нирках і кровоносних судинах, спостерігається в плазмі крові протягом 96 год. T _½ - 4 ч. C _max в плазмі крові спостерігається через 3-5 ч. 50-60% еналаприлату зв'язується з білками плазми крові.

Еналапрілат не метаболізується, 100% еналаприлату виділяється з сечею.

Еналапрілат виділяється головним чином через нирки за допомогою гломерулярної фільтрації та тубулярної секреції. Виведення відбувається в кілька стадій, що пояснюється сильним зв'язуванням з АПФ в плазмі крові. T _½ на початковій стадії становить приблизно 11 год, а на останній - 35 ч. Клінічне дію спостерігається приблизно через 15 хв після в / в введення еналаприлату, а максимальний гіпотензивний ефект - через 4 години після введення і триває протягом приблизно 6 годин.

Аг, гіпертензивний криз. еналаприлат показаний для лікування аг при неможливості перорального застосування еналаприлу.

Застосовують у дорослих.

Енап розчин для ін'єкцій вводять в / в струйно повільно протягом щонайменше 5 хв. Можливо розведення препарату в 50 мл 5% розчину глюкози, 0,9% розчину натрію хлориду (фізіологічний розчин), 5% розчину глюкози в 0,9% розчині натрію хлориду або 5% р- ра глюкози в лактату Рінгера.

Звичайна рекомендована доза для лікування АГ і гіпертонічних кризів становить 1,25 мг еналаприлату (1 ампула) кожні 6 ч. При переході від лікування еналаприлом до лікування еналаприлатом звичайна доза становить 1 ампула (1,25 мг) кожні 6 год.

Як правило, лікування еналаприлатом триває 48 год. Після цього пацієнта переводять на терапію таблетками еналаприлу. При переході від парентерального лікування еналаприлатом до перорального лікування еналаприлом рекомендована початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу для пацієнтів, яким вже вводили по 1 ампулі (1,25 мг) еналаприлату кожні 6 ч. При необхідності дозу можна підвищити. Для пацієнтів, які спочатку лікувалися половиною звичайної дози еналаприлату (0,625 мг), рекомендована доза при переході до перорального лікування становить 2,5 мг еналаприлу на добу.

Дозування при нирковій недостатності. Дози еналаприлату для пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю залежать від кліренсу креатиніну. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 05 мл / с (креатинін плазми крові - до 265 мкмоль/л) призначають звичайні дози еналаприлату по 1,25 мг (1 мл) кожні 6 ч. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 05 мл / с (креатинін плазми крові 265 мкмоль/л) призначають початкову дозу 0,625 мг (0,5 мл). Якщо клінічний ефект через 1 годину буде незадовільним, необхідно повторно ввести таку ж дозу. Лікування продовжують у повній дозі по 1,25 мг кожні 6 ч.

Дозування при гемодіалізі. Рекомендована доза для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить 0,625 мг (0,5 мл) кожні 6 год.

Дозування для пацієнтів, які лікуються діуретиками. Для пацієнтів, які лікуються діуретиками, рекомендована початкова доза становить 0,625 мг (0,5 мл). Якщо клінічний ефект через 1 годину буде незадовільним, можна повторити дозу 0,625 мг (0,5 мл). Наступні дози по 1,25 мг призначають через кожні 6 ч.

Підвищена чутливість до еналаприлу, еналаприлату чи до будь-яких інгредієнтів препарату; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з попереднім лікуванням інгібіторами апф; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Еналапрілат - це метаболіт еналаприлу. тому під час лікування препаратом енап р-р для ін'єкцій можливі такі ж побічні ефекти, як і під час лікування препаратом енап таблетки або іншими інгібіторами апф.

У контрольованих клінічних дослідженнях еналаприлату найпоширенішим побічним ефектом у пацієнтів з підвищеною чутливістю була артеріальна гіпотензія (1,8%). Побічними ефектами, зазначеними у 1% пацієнтів, також були головний біль (2,9%) і нудота (1,1%). Менш частими небажаними ефектами, що виникли у 0,5-1% пацієнтів, були інфаркт міокарда, стомлюваність, запаморочення, лихоманка, висипання на шкірі та запор.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну), нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку метаболізму: гіпоглікемія.

З боку ендокринної системи: синдром порушення секреції АДГ.

З боку нервової системи та психічні розлади: головний біль, депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезія, запаморочення, порушення сну.

З боку органу зору: нечіткість зору.

З боку серцево-судинної системи: запаморочення, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок вираженої гіпотензії у пацієнтів з підвищеним ризиком, біль за грудиною, порушення серцевого ритму, стенокардія, тахікардія; нечасто - ортостатична гіпотензія, тахікардія, синдром Рейно.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостенія: кашель, задишка, ринорея, фарингіт, дисфонія, бронхоспазм / астма, інфільтрат легень, риніт, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія.

Шлунково-кишковий тракт: нудота, діарея, біль в животі, порушення смаку, непрохідність кишечника, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення слизової оболонки шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, стоматит / афтозні виразки, глосит, ангіоневротичний набряк .

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, гепатонекроз, холестаз, включаючи жовтяницю.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, гіперчутливість / ангіоневротичний набряк, гіпергідроз, свербіж, кропив'янка, алопеція, мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсикодермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.

Повідомлено про комплекс симптомів: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія / міозит, артралгія / артрит, позитивний результат на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія і лейкоцитоз. Також можливі висип, фоточутливість та інші порушення з боку шкіри.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія.

З боку статевої системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: астенія, стомлюваність, м'язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка.

Лабораторні показники: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну в плазмі крові, підвищення рівня сечовини в плазмі крові, гіпонатріємія, підвищення активності ферментів печінки, білірубіну в плазмі крові.

При виникненні тяжких побічних ефектів лікування слід припинити.

При парентеральному застосуванні еналаприлат швидко знижує підвищений пекло і покращує функцію серця.

Симптоматична гіпотензія. Пацієнти з АГ і тяжкою серцевою недостатністю, гіпонатріємією та / або гіповолемією через терапії діуретиками, дотримання дієти без солі та діалізу, діареї і блювоти становлять підгрупу пацієнтів, у яких кров'яний тиск залежить від реніну і активації ренін-ангіотензинової системи. У цих пацієнтів, а також у осіб похилого віку та хворих з порушенням функції нирок може виникати артеріальна гіпотензія з витікаючими клінічними наслідками (від запаморочення і нудоти до гострої ниркової недостатності, інсульту або інфаркту міокарда) навіть через кілька годин після прийому першої дози еналаприлату.

Артеріальна гіпотензія і її тяжкі наслідки є поодинокими та зворотними явищами. Їх можна уникнути, відмінивши діуретики та дотримуючись дієти з низьким вмістом солі до початку лікування Енап, якщо це можливо.

Терапію еналаприлатом всіх зазначених пацієнтів, або якщо неможливо припинити лікування діуретиком, рекомендують починати обережно, з застосування препарату в меншій дозі (0,625 мг).

Стеноз аорти або мітрального клапана серця / гіпертрофічна кардіоміопатія. Препарат з обережністю застосовують у пацієнтів зі стенозом аорти або ідіопатичним гіпертрофічним субаортальнийстенозом і генералізованим атеросклерозом. Артеріальна гіпотензія у цих пацієнтів може призвести до гіпоперфузії та ішемії серця, головного мозку і нирок. У осіб із захворюванням периферичних судин або генералізованим атеросклерозом може бути латентне захворювання судин нирок, що не виявляється клінічно. Починати терапію у цих пацієнтів еналаприлатом необхідно дуже обережно, з мінімальною (0,625 мг) дози.

Інгібітори АПФ з обережністю застосовують у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка і уникають застосування при кардіогенному шоці та гемодинамічно значущої обструкції вихідного тракту лівого шлуночка.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 80 мл/хв) необхідно коригувати дозу препарату відповідно до кліренсу креатиніну, а потім - відповідно до реакції у відповідь на лікування. Необхідно регулярно контролювати рівень креатиніну і калію в плазмі крові.

У деяких хворих з відсутніми чіткими симптомами хвороби нирок можуть виникати незначні та перехідні підвищення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові, якщо еналаприл вводився паралельно з діуретиками. Може знадобитися зниження дози інгібітора АПФ і / або відміна діуретиків. Така ситуація повинна вказувати на ймовірність наявності стенозу ниркових артерій.

У деяких пацієнтів з гіпертензією, у яких не виявлено симптомів захворювання нирок до початку лікування, еналаприл з діуретиками викликав зазвичай незначне і минуще підвищення вмісту сечовини в крові та креатиніну в плазмі крові. У таких випадках можуть знадобитися зниження дози та / або відміна діуретиків. Ця ситуація підвищує ймовірність наявного стенозу артерії нирок.

Реноваскулярна АГ. У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій, вазодилатацией постгломерулярної еферентної артеріоли може бути транзиторне порушення функції нирок або ОПН. У осіб зі стенозом ниркової артерії єдиної нирки може спостерігатися транзиторне порушення функції нирки або ОПН ураженої нирки. Тому оцінка стану хворого АГ завжди повинна включати оцінку функції нирок. Лікування реноваскулярної гіпертензії повинно здійснюватись лише досвідченим спеціалістом.

Трансплантація нирки. Немає достатніх даних лікування еналаприлом хворих з недавньою трансплантацією нирки, тому лікування еналаприлом пацієнтів цієї групи не рекомендується.

Печінкова недостатність. Якщо під час терапії інгібіторами АПФ виникає жовтяниця чи помітне підвищення рівня ферментів печінки, лікування слід негайно припинити, за пацієнтом слід ретельно спостерігати та при необхідності призначити лікування.

Нейтропенія / агранулоцитоз. Не можна повністю виключити можливість розвитку нейтропенії або агранулоцитозу, тому рекомендується регулярно робити загальний аналіз крові. Еналаприл слід застосовувати дуже обережно у пацієнтів з колагенозом судин (наприклад, системний червоний вовчак, склеродермія), одночасно з антидепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом або при комбінації цих факторів, особливо при порушенні функції нирок. У деяких з цих пацієнтів може розвинутись серйозна інфекція, яка іноді резистентна до інтенсивної терапії антибіотиками. При застосуванні у цих хворих еналаприлу / еналаприлату рекомендують проводити періодичний аналіз кількості лейкоцитів в крові.

Гіперчутливість / ангіоневротичний набряк. У рідкісних випадках при лікуванні еналаприлатом з'являється ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та / або гортані. Це може статися в будь-який час в процесі лікування. У таких випадках слід припинити лікування, призначити антигістамінні препарати та проводити відповідний нагляд за хворим з метою переконатися, що зникли повністю всі симптоми гіперчутливості. При ангіоневротичний набряк мови, без дихальної недостатності, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Пацієнти, у яких в анамнезі були випадки ангіоневротичного набряку, пов'язаного з терапією інгібіторами АПФ, мають підвищений ризик появи ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів АПФ. Пацієнти з ангіоневротичним набряку язика, голосової щілини та / або гортані мають підвищений ризик появи обструкції дихальних шляхів, особливо при хірургічному втручанні на дихальних шляхах. Ангіоневротичний набряк язика, голосової щілини та / або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, тому необхідно в найкоротші терміни провести відповідну терапію, яка може включати п / к введення розчину адреналіну 1: 1000 (0,3-0,5 мл) , і заходи щодо забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

У пацієнтів з набряком в анамнезі, не пов'язаним із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть відзначати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ.

Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ протягом десенсибілізуючої осиної або бджолиної отрути, рідко можуть виникнути реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), які становлять загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового призупинення терапії інгібіторами АПФ перед кожною десенсибілізацією.

Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїнів низької щільності. Рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ протягом аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстран сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, які представляли загрозу для життя. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі. Були повідомлення про підвищену чутливість, реакціях, схожих на алергічні (псевдоанафілактичні), у пацієнтів, які проходять сеанси діалізу із застосуванням поліакрилонітрильних мембран (наприклад AN 69) та супутнє приймають інгібітори АПФ. Для таких пацієнтів необхідно розглянути можливість застосування інших типів діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних засобів.

Гіпоглікемія. У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо протягом перших кількох місяців супутнього лікування інгібіторами АПФ.

Кашель. Безперервний сухий непродуктивний кашель, який припиняється після відміни лікування, може виникнути під час лікування інгібіторами АПФ. Це повинно розглядатися як частина диференціального діагнозу кашлю.

Хірургічні операції / анестезія. У пацієнтів, яким проводять серйозні хірургічні операції або анестезію препаратами, що викликають гіпотензію, еналаприл може заблокувати утворення ангіотензину II внаслідок компенсаторного викиду реніну. Якщо виникає гіпотензія і вважається, що вона розвинулася завдяки такому механізму, необхідно провести корекцію за допомогою збільшення об'єму крові.

Гіперкаліємія. Під час лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію в крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (70 років), цукровий діабет, інтеркурентних стану, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз і одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид) , вживання харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм; або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючі замінники солі з калієм, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в плазмі крові. Гіперкаліємія може викликати важку аритмію, іноді з летальним результатом. Якщо одночасний прийом цих препаратів вважається прийнятним, рекомендують регулярно перевіряти рівень калію в плазмі крові.

Літій. Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендується.

Етнічні особливості. Як і всі інгібітори АПФ, еналаприл менш ефективний при зниженні артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж у європеоїдної, можливо, через більшу поширеність станів з низьким рівнем реніну серед пацієнтів негроїдної раси з АГ.

Особливі попередження щодо неактивних інгредієнтів. Енап містить бензиловий спирт, який може викликати токсичні та анафілактоїдні реакції у немовлят і дітей віком до 3 років. Препарат протипоказаний для недоношених дітей і новонароджених. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в дозі, тобто по суті є вільним від натрію.

Діти. Енап розчин для ін'єкцій не застосовують у дітей через недостатність даних щодо ефективності та безпеки застосування.

Період вагітності та годування груддю. Прийом інгібіторів АПФ не слід починати в період вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ вважається важливим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування в період вагітності. Якщо встановлена вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Еналапрілат не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Однак при переході на лікування еналаприлом слід пам'ятати, що у деяких пацієнтів можуть виникати запаморочення і втомлюваність, що може впливати на здатність керувати транспортними засобами та роботі з іншими механізмами. При виникненні цих або подібних побічних ефектів слід дотримуватися обережності при виконанні даних видів діяльності.

При одночасному застосуванні еналаприлату з дигіталісом, блокаторами β-адренорецепторів, метилдопою, нітратами, блокаторами кальцієвих каналів, гідралазином і празозином спостерігають незначний синергетичний ефект. таким чином, еналаприлат можна застосовувати одночасно з будь-яким іншим лікарським засобом для лікування аг. поєднане застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими судинозвужувальними препаратами може додатково знизити пекло. еналаприл можна безпечно вводити одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах по кардіологічними показаннями) і тромболітиками.

Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до зменшення ОЦК і підвищення ризику розвитку вираженої артеріальної гіпотензії. Гіпотензивний ефект можна знизити шляхом припинення прийому діуретика або початку терапії з меншої дози (0,625 мг) еналаприлату. Якщо таке зниження дози недостатньо, можливість розвитку гіпотензії можна звести до мінімуму призначенням в / в інфузії фізіологічного розчину натрію хлориду до початку лікування еналаприлатом. При необхідності продовження лікування діуретиком слід спостерігати за станом пацієнта, принаймні протягом 1 год після ін'єкції еналаприлату.

Інгібітори АПФ знижують втрату калію, спричинену прийомом діуретиків. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид), калийсодержащие добавки або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до гіперкаліємії. Ці комбінації застосовують з особливою обережністю. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і калійзберігаючихдіуретиків необхідно регулярно контролювати концентрації калію в плазмі крові.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ і літію може призводити до транзиторне підвищення рівня літію в плазмі крові та інтоксикації літієм. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і тіазидів може додатково підвищуватися рівень літію в плазмі крові та ризик розвитку інтоксикації літієм.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може викликати порушення функції нирок і / або застійну серцеву недостатність і сухий непродуктивний кашель. Вважають, що механізм виникнення цього ефекту полягає в пригніченні дії простагландинів.

З особливою обережністю застосовують комбінації еналаприлату і циклоспорину, при цьому потрібно контроль функції нирок.

Одночасне застосування певних анестетиків, трициклічних антидепресантів і нейролептиків з інгібіторами АПФ може призводити до додаткового зниження артеріального тиску.

Існують повідомлення про реакції анафілактичного типу у пацієнтів при терапії еналаприлом і одночасному застосуванні імунотерапії (десенсибілізації) бджолиною отрутою. Таким чином, слід уникати застосування еналаприлату у пацієнтів з алергією на отруту ос і бджіл і у яких проводять специфічну десенсибілізацію.

У пацієнтів під час великих операцій або під час наркозу за допомогою засобів, що викликають артеріальну гіпотензію, еналаприлат може блокувати утворення ангіотензину ІІ через компенсаторного вивільнення реніну. Артеріальна гіпотензія, що виникла за цим механізмом, може бути вирізана за допомогою збільшення обсягу плазми крові.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних препаратів (інсуліну або антидіабетичних пероральних препаратів) може призводити до гіпоглікемії. Поява цього феномена можливо протягом перших тижнів комбінованого лікування та у пацієнтів з порушеннями функції нирок.

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Несумісність. Препарат не можна змішувати з амфотерицином В і фенітоїном через помутніння розчину і утворення осаду.

Найбільш часто проявляється гіпотензією. якщо розвивається гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину і, в разі необхідності, відкоригувати об'єм плазми крові за допомогою в / в вливання фізіологічного розчину натрію хлориду.

Під час лікування передозування у пацієнта слід контролювати артеріальний тиск, частоту дихання, концентрацію калію в крові та діурез.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для лікування еналаприлатом. Після стабілізації артеріального тиску і відновлення ОЦК подальше лікування препаратом зазвичай добре переноситься. У важких випадках рекомендують застосування ангіотензину II. Еналапрілат виводиться за допомогою гемодіалізу. При гемодіалізі кліренс еналаприлату становить 38-62 мл/хв; після 4-годинного гемодіалізу концентрації еналаприлату в плазмі крові знижуються на 45-57%.

При температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: еналаприлат;

1 мл розчину для ін’єкцій містить 1,25 мг еналаприлату;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, натрію хлорид, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин без видимих механічних домішок.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.

Код АТХ C09A A02.

Фармакодинаміка

Механізм дії

Еналаприлат пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент, який каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II. Пригнічення ангіотензинперетворювального ферменту призводить до зменшення концентрації ангіотензину II, зростання активності реніну у плазмі та зниження секреції альдостерону.

Фармакодинамічний ефект

Антигіпертензивний ефект та гемодинамічні ефекти еналаприлату у пацієнтів з підвищеним артеріальним тиском є результатом розширення резистентних судин та зниження загальної периферійної резистентності, що поступово знижує артеріальний тиск. Знижується систолічний та діастолічний тиск і тиск у головній легеневій артерії, підвищується коронарний кровообіг, підвищується серцевий індекс та ударний об’єм серця (при незмінній частоті скорочень серця).

Після внутрішньовенної ін’єкції ефект препарату настає через 5-15 хв, максимальний ефект - через 1-4 години, а його дія триває приблизно протягом 6 годин.

Еналаприлат не впливає на метаболізм глюкози, ліпопротеїнів, сечової кислоти і холестерину. Препарат можна призначати пацієнтам, які хворіють на діабет, мають хронічні обструктивні легеневі захворювання, стенокардію, застійну серцеву недостатність.

Фармакокінетика

Абсорбція

Після перорального застосування еналаприлат погано абсорбується та майже неактивний, тому його слід вводити лише внутрішньовенно.

Розподіл

Після внутрішньовенної ін’єкції препарат швидко розподіляється у більшості тканин організму з найвищими концентраціями у легенях, нирках та кровоносних судинах. Період напіввиведення становить 4 години. Від 50 до 60 % еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.

Метаболізм

Еналаприлат не метаболізується; 100 % еналаприлату виділяється із сечею.

Виведення

Еналаприлат виводиться головним чином нирками, за допомогою гломерулярної фільтрації та тубулярної секреції. Виведення відбувається у кілька стадій, що пояснюється міцним зв’язуванням з ангіотензинперетворювальним ферментом сироватки крові. Період напіввиведення на початковій стадії становить приблизно 11 годин, а на останній – 35 годин.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу та еналаприлату. Виведення сповільнюється; а тому коригування дози слід проводити відповідно до функції нирок.

Еналаприлат може бути видалений із загального кровообігу шляхом гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 1,03 мл/с (62 мл/хв).

Артеріальна гіпертензія, гіпертензивний криз.

Еналаприлат показаний для лікування артеріальної гіпертензії у випадках, коли пероральне лікування неможливе.

· Підвищена чутливість до еналаприлу, еналаприлату, інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) або до будь-яких інгредієнтів препарату.

· Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту.

· Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

· Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

· Не слід застосовувати Енап^® із препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (ШКФ 2) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм

Інгібітори АПФ можуть посилювати спричинену калійзберігаючими діуретиками гіперкаліємію. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє лікування діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або якщо розпочати терапію з низької дози еналаприлу.

Інші антигіпертензивні препарати

Поєднання еналаприлу з іншими антигіпертензивними засобами може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом нітрогліцерина, інших нітратів або вазодилататорів може додатково зменшити артеріальний тиск.

Притидіабетичні препарати

Епідеміологічні дослідження показали, що сумісне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найбільш вірогідний протягом перших тижнів супутнього прийому та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділи «Особливості застосування», «Побічні реакції»).

Препарати літію

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і літію повідомляли про оборотні підвищення рівня літію в сироватці крові та його токсичності. Супутній прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівень літію в сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація необхідна для пацієнта, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію в сироватці крові та може призвести до порушення функції нирок. Зазвичай ці явища оборотні.

Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (наприклад у пацієнтів літнього віку або у пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини; слід ретельно контролювати функцію нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом лікування.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Подвійна блокада (наприклад при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. Під час декількох досліджень повідомлялося, що у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів, подвійна блокада РААС пов’язана з вищою частотою появи (розвитку) артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі з гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, який впливає на дію РААС. Не слід застосовувати Енап^® з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (ШКФ 2) (див. розділи «Протипоказання» або «Особливості застосування»).

Препарати золота

Зрідка повідомляли про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Інгібітори mTOR

Супутній прийом інгібіторів mTOR (наприклад темсіролімус, сіролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Алкоголь

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та β-блокатори

Еналаприл можна безпечно застосовувати супутньо з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами.

Еналаприлат для парентерального застосування швидко зменшує підвищений артеріальний тиск і покращує функцію серця.

Симптоматична гіпотензія

Хворі на артеріальну гіпотензію з тяжкою серцевою недостатністю, гіпонатріємією та/або гіповолемією через терапію діуретиками, внаслідок безсольової дієти і діалізу або через діарею і блювання становлять підгрупу пацієнтів, у яких артеріальний тиск залежить від реніну та активації ренін-ангіотензинової системи (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Побічні реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Таким пацієнтам лікування слід починати під наглядом лікаря, при зміні дози препарату та/або діуретика нагляд повинен бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Артеріальна гіпотензія та її тяжкі наслідки є поодинокими та зворотними явищами. Їх можна уникнути завдяки припиненню лікування діуретиками та дієті з низьким вмістом солі перед початком лікування препаратом Енап^®, якщо це можливо.

Якщо лікування еналаприлатом всіх зазначених пацієнтів неможливо припинити, то рекомендовано починати лікування діуретиком обережно, з нижчої дози (½ ампули) еналаприлату.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтальне положення та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно 0,9 % розчин натрію хлориду для розширення об’єму плазми. Транзиторна гіпотонія не є протипоказанням до лікування еналаприлом. Після нормалізації артеріального тиску і об’єму плазми пацієнти зазвичай переносять подальші дози добре.

Стеноз аорти або мітрального клапана серця/гіпертрофічна кардіоміопатія

З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам зі стенозом аорти або з ідіопатичним гіпертрофічним субаортальним стенозом і генералізованим атеросклерозом. Артеріальна гіпотензія у таких пацієнтів може призвести до гіпоперфузії та ішемії серця, мозку та нирок. Пацієнти із захворюванням периферичних судин або з генералізованим атеросклерозом можуть мати захворювання судин нирок, яке клінічно не проявляється. Починати терапію таких пацієнтів еналаприлатом треба дуже обережно, з меншої дози (0,625 мг).

Інгібітори АПФ слід обережно вводити пацієнтам з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка та уникати у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції вивідного тракту лівого шлуночка.

Порушення функції нирок

Пацієнти із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та надалі – з відповіддю на лікування. Слід регулярно перевіряти рівні креатиніну та калію в сироватці крові.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку лікування, еналаприл сумісно з діуретиками спричиняв зазвичай незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зменшення дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує імовірність наявного стенозу артерії нирок (див. розділ «Особливості застосування»: Реноваскулярна артеріальна гіпертензія).

Реноваскулярна артеріальна гіпертензія

Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. У пацієнтів зі стенозом єдиної нирки може спостерігатися тимчасове порушення функції нирки або навіть гостра ниркова недостатність ураженої нирки. Втрата функції нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам лікування слід розпочинати з малих доз під ретельним наглядом лікаря з обережним титруванням та моніторингом функції нирок.

Трансплантація нирки

Немає достатніх даних щодо лікування еналаприлом хворих із недавньою трансплантацією нирки, тому лікування еналаприлом таких хворих не рекомендується.

Печінкова недостатність

Рідко інгібітори АПФ асоціювались із синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до миттєвого некрозу печінки та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається нез’ясованим. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, повинні припинити прийом інгібітора АПФ та знаходитись під відповідним медичним наглядом.

Нейтропенія/агранулоцитоз

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, зафіксовано появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозом судин (наприклад системний червоний вовчак, склеродермія), які проходять імуносупресантну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні еналаприлу/еналаприлату таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, а пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Підвищена чутливість та ангіоневротичний набряк

У поодиноких випадках під час лікування еналаприлатом з’являється ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може відбутися у будь-який час у процесі лікування. У таких випадках слід повністю припинити лікування, призначити антигістамінні препарати та запровадити відповідний нагляд за хворим, щоб впевнитися, що зникли повністю всі симптоми підвищеної чутливості. При ангіоневротичному набряку язика без дихальної недостатності пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомляли про летальний наслідок через ангіоневротичний набряк гортані або набряк язика. У разі, коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у пацієнтів із хірургічними втручаннями на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. Коли є залучення язика, глотки або гортані до процесу, що може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно розпочати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

Супутній прийом інгібіторів mTOR

Пацієнти, які отримують сумісну терапію інгібіторів АПФ з інгібіторами mTOR (mammalian target of rapamycin) (наприклад темсіролімус, сіролімус, еверолімус), можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку (наприклад набряк дихальних шляхів або язика, з порушеннями функцій органів дихання або без них) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Анафілактоїдні реакції протягом десенсибілізації

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ протягом десенсибілізації до осиної або бджолиної отрути, рідко можуть виникнути реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), що становлять загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового призупинення терапії інгібіторами АПФ перед кожною десенсибілізацією.

Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїдами низької щільності

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ протягом аферезу ліпопротеїдами низької щільності з декстрину сульфатом, рідко можуть виникнути реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), що становлять загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового призупинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які проходять сеанси гемодіалізу

Повідомлялося про підвищену чутливість, реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), у пацієнтів, які проходять сеанси діалізу із застосуванням поліакрилонітрильних мембран (наприклад AN 69) і застосовують одночасно інгібітор АПФ. Тому для таких пацієнтів рекомендується розглянути питання про застосування діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Гіпоглікемія

Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати або інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати ретельно перевіряти рівні цукру в крові, особливо протягом перших декількох місяців супутнього застосування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Кашель

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Хірургічні операції/анестезія

Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

Гіперкаліємія

Протягом лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком > 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у пацієнтів, які приймають інші препарати, що можуть спричинити підвищення калію в сироватці крові (наприклад гепарин). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами із порушеннями функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій

Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність або період годування груддю

Інгібітори АПФ протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Якщо вагітність встановлена, лікування еналаприлом слід негайно припинити (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Еналаприл не рекомендується застосовувати у період годування груддю (див. розділи «Протипоказання», «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Етнічні особливості

Еналаприл, як і інші інгібітори АПФ, менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, ніж в осіб інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у плазмі крові таких хворих.

Особливі попередження щодо допоміжних речовин

Препарат містить бензиловий спирт (Е1510), який може викликати токсичні та анафілактоїдні реакції у немовлят і дітей віком до 3 років, тому він протипоказаний для недоношених дітей та новонароджених.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) у дозі, тобто по суті вільний від натрію.

Вагітність

Інгібітори АПФ протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Пацієнток, які планують завагітніти, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування у період вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.

Епідеміологічні висновки щодо ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними, однак не можна виключати невелике підвищення ризику. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).

У випадках, якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався у період вагітності, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. Однак як лікарям, так і пацієнтам необхідно знати про те, що олігогідрамніон може розвинутися вже після появи у плода необоротних ушкоджень.

Якщо застосування інгібіторів АПФ відбулося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа ембріона.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно перевіряти на предмет артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу та теоретично – шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення останньої процедури (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Період годування груддю

Еналаприл та еналаприлат проникають у грудне молоко, але їх вплив на немовля, яке вживає грудне молоко, залишається невизначеним. Годування груддю не рекомендується під час лікування інгібіторами АПФ.

Пацієнтам не рекомендовано використовувати транспортні засоби та працювати з ними до з’ясування реакції на лікування. При переході на лікування еналаприлом слід враховувати можливий розвиток запаморочення або підвищеної втомлюваності, що погіршує здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Застосовувати дорослим.

Енап^®, розчин для ін’єкцій, слід вводити внутрішньовенно струминно повільно, протягом щонайменше 5 хв. Його також можна вводити розведеним у 50 мл 5 % глюкози, 0,9 % розчині натрію хлориду (фізіологічний розчин), 5 % розчині глюкози у 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % глюкози у лактаті Рінгера.

Звичайна рекомендована доза для лікування артеріальної гіпертензії та гіпертонічних кризів (гострого підвищення артеріального тиску) становить 1 ампулу (1,25 мг), яку слід вводити повільно внутрішньовенною ін’єкцією або інфузією протягом щонайменше 5 хв кожні 6 годин.

При переході від лікування еналаприлом до лікування еналаприлатом звичайна доза становить 1 ампулу (1,25 мг) кожні 6 годин.

Зазвичай лікування еналаприлатом триває 48 годин. Після цього пацієнта слід перевести на терапію таблетками еналаприлу. При переході від парентерального лікування еналаприлатом до перорального лікування еналаприлом рекомендована початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу для пацієнтів, яким вже вводили по 1 ампулі (1,25 мг) еналаприлату кожні 6 годин. При необхідності дозу можна збільшити. Для пацієнтів, які спочатку лікувались половиною звичайної дози еналаприлату (0,625 мг), рекомендована доза при переході до перорального лікування становить 2,5 мг еналаприлу на добу.

Дозування для пацієнтів, які лікуються діуретиками

Пацієнтам, які приймають діуретики, рекомендована початкова доза становить ½ ампули (0,625 мг). Якщо клінічний ефект через 1 годину буде незадовільним, та ж сама доза може бути повторена, і лікування продовжується повною дозою (1 ампула кожні 6 годин) через 6 годин.

Дозування при нирковій недостатності.

Дози еналаприлату для пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю залежать від кліренсу креатиніну. Пацієнтам із кліренсом креатиніну > 0,5 мл/с (креатинін сироватки – до 265 мкмоль/л) слід призначати звичайні дози еналаприлату по 1 ампулі (1,25 мг) кожні 6 годин. Пацієнтам із кліренсом креатиніну

Дозування при гемодіалізі

Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, необхідно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Рекомендована доза для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить 0,625 мг (½ ампули) кожні 6 годин.

Пацієнти літнього віку

Дозу еналаприлату слід коригувати залежно від функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти.

Енап^®, розчин для ін’єкцій, не слід застосовувати дітям через недостатність даних щодо ефективності та безпеки застосування.

Найімовірнішим проявом передозування є артеріальна гіпотензія. Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, пацієнта треба покласти на спину і, у разі необхідності, відкоригувати об’єм плазми такого пацієнта за допомогою внутрішньовенної інфузії 0,9 % розчину натрію хлориду. У тяжких випадках рекомендується призначення ангіотензину ІІ.

Під час лікування передозування у пацієнта слід контролювати артеріальний тиск, частоту дихання, концентрацію калію в сироватці крові та діурез.

Тимчасова артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для лікування еналаприлатом. Після стабілізації артеріального тиску та об’єму плазми пацієнти зазвичай добре переносять дану дозу препарату (1 мг/1,25 мг). Еналаприлат можна видалити із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. При гемодіалізі кліренс еналаприлату становить 38-62 мл/хв; після чотиригодинного гемодіалізу концентрації еналаприлату в сироватці зменшуються на 45-57 %.

Еналаприлат – це метаболіт еналаприлу. Тому під час лікування препаратом Енап^®, розчин для ін’єкцій, можливі такі самі побічні ефекти, як і під час лікування препаратом Енап^®, таблетки, або іншими інгібіторами АПФ.

У контрольованих клінічних дослідженнях еналаприлату найпоширенішим побічним ефектом у пацієнтів із підвищеною чутливістю була артеріальна гіпотензія (1,8 %). Побічними ефектами, що мали місце у понад 1 % пацієнтів, також були головний біль (2,9 %) та нудота (1,1 %). Більш поодинокими побічними ефектами, які з’являлися у 0,5-1 % пацієнтів, були інфаркт міокарда, втома, запаморочення, гарячка, висипання на шкірі та запор.

З боку системи крові та лімфатичної системи:

– анемія (включаючи апластичну та гемолітичну), нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

З боку ендокринної системи:

– синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.

З боку метаболізму:

– гіпоглікемія.

З боку нервової системи та психіки:

– головний біль, депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, знервованість, парестезія, запаморочення, аномальні сновидіння, порушення сну.

З боку органів зору:

– затуманення зору.

З боку серцевої та судинної систем:

– запаморочення, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, порушення серцевого ритму, стенокардія, тахікардія, ортостатична гіпотензія, відчуття серцебиття, інфаркт міокарда або церебрально-васкулярний інсульт*, можливо, вторинний при надмірній артеріальній гіпотензії у пацієнтів з високим ризиком (див. розділ «Особливості застосування»), феномен Рейно.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння:

– кашель, задишка, ринорея, запалення горла, дисфонія, бронхоспазм/астма, інфільтрат легень, риніт, алергійний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку травного тракту:

– нудота, діарея, абдомінальний біль, спотворення смаку, непрохідність кишечнику, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, стоматит/афтозні виразки, глосит, набряк.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів:

– печінкова недостатність, гепатит – гепатоцелюлярний або холестатичний; гепатит, включаючи некроз; холестаз, включаючи жовтяницю.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

– висипання, підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк: повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція, поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсикодермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.

Зафіксовано комплекс симптомів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний результат на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія та лейкоцитоз. Можливі екзантема, фоточутливість та інші зміни на шкірі.

З боку нирок та сечовивідних шляхів:

– порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія.

З боку статевої системи та молочних залоз:

– імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення:

– астенія, втома, судоми м’язів, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, гарячка.

Лабораторні показники:

– гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці крові, підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія, підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.

При виникненні тяжких побічних ефектів лікування слід припинити.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 ^оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат не можна змішувати з амфотерицином В та фенітоїном через помутніння розчину та утворення осаду.

По 1 мл розчину для ін’єкцій в ампулі; 5 ампул у картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д. д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.