Ксефокам порошок для розчину для ін'єкцій по 8 мг у флаконах 5 шт

Фармакодинаміка. лорноксикам - НПЗП зі знеболюючими та протизапальними властивостями - відноситься до класу оксикамов. механізм дії лорноксикаму в основному пов'язаний з пригніченням синтезу простагландинів (інгібування ферменту ЦОГ), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторов і пригнічення запалення. також передбачається центральне вплив на ноцицептори, яке не пов'язане з протизапальною дією. лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад температура тіла, частота дихання, ЧСС, пекло, ЕКГ, спірометрія). анальгезирующие властивості лорноксикама успішно продемонстровані в декількох клінічних дослідженнях в процесі розробки препарату.

У зв'язку з місцевим подразненням травного тракту і системним ульцерогенної дії, пов'язаних з пригніченням синтезу простагландинів (PG), застосування лорноксикаму і інших нестероїдних протизапальних засобів часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.

Фармакокінетика. Абсорбція. Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. C _max досягається через 1-2 години після прийому препарату. Біодоступність лорноксикама становить 90-100%. Ефекту першого проходження не відзначено. Середній період напіввиведення становить 3-4 год.

При одночасному прийомі лорноксикаму з їжею C _max знижується приблизно на 30% і Tmax збільшується з 1,5 до 2,3 ч. Абсорбція лорноксикаму (розрахована відповідно до площі під фармакокінетичною кривою «концентрація / час» (AUC) може знижуватися до 20% .

Лорноксикам 8 мг порошок для ін'єкцій призначений для в / в і в / м введення. C _max в плазмі крові після в / м введення препарату досягається через 0,4 год. Біодоступність (розрахована за AUC) після в / м введення препарату становить 97%.

Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться в незміненому стані та в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіти. Зв'язування лорноксикама з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації.

Біотрансформація. Лорноксикам активно метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, спочатку в неактивний 5-гідроксілорноксікам. Лорноксикам піддаєтьсябіотрансформації за участю цитохрому CYP 2C9. Метаболізм даного ферменту внаслідок генетичного поліморфізму може бути уповільненим або інтенсивним у різних осіб, що може призводити до помітного підвищення рівнів лорноксикаму в плазмі крові у осіб з уповільненим метаболізмом. Гідроксилюванні метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно ⅔ виводиться через печінку і ^_1/3 - через нирки у вигляді неактивного з'єднання.

При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не викликав індукції печінкових ферментів. На підставі результатів клінічних досліджень не отримано даних про акумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому в рекомендованих дозах. Ці результати підтверджені даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів за 1 рік дослідження.

Виведення. T _½ вихідної речовини становить 3-4 ч. Після перорального прийому близько 50% виводиться з калом і 42% через нирки, в основному у вигляді 5-гідроксілорноксікама. T _½ 5-гідроксілорноксікама становить близько 9 год, після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу.

У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) кліренс знижується на 30-40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін в кінетичному профілі лорноксикама у осіб похилого віку.

Немає суттєвої зміни кінетичного профілю лорноксикама у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції, у осіб з хронічним захворюванням печінки, після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 і 16 мг.

Короткочасне лікування гострого болю легкої та помірної ступеня.

Для таблеток також: симптоматичне полегшення болю і запалення при остеоартриті; симптоматичне полегшення болю і запалення при ревматоїдному артриті.

таблетки

Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування повинен ґрунтуватися на індивідуальному відповіді на лікування.

біль

Доза лорноксикама 8-16 мг/добу, розділена на 2-3 прийоми. Максимальна рекомендована добова доза становить 16 мг.

Остеоартрит і ревматоїдний артрит

Рекомендується початкова доза 12 мг лорноксикаму, розділена на 2-3 прийоми. Підтримуюча доза не повинна перевищувати 16 мг/добу.

Таблетки Ксефокам, вкриті плівковою оболонкою, приймають всередину, запиваючи достатньою кількістю води.

Пацієнти похилого віку (старше 65 років), крім осіб з порушенням функції печінки або нирок: корекція дози не потрібна, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам в зв'язку з імовірністю виникнення побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту.

Ниркова недостатність. Пацієнтам з легким і помірним ступенем ниркової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розділена на 2-3 прийоми.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з помірним ступенем печінкової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розділена на 2-3 прийоми (див. Особливості застосування).

Небажані реакції можна мінімізувати за допомогою прийому препарату в найменшої ефективної дозі та короткого періоду, необхідного для контролю симптомів (див. Особливості застосування).

ін'єкції

Дана лікарська форма препарату призначена для ініціації терапії та з метою швидкого досягнення знеболюючого ефекту або в разі неможливості застосування пероральних препаратів або супозиторіїв. Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування повинен ґрунтуватися на індивідуальному відповіді на лікування.

Для в / в і в / м введення.

Рекомендована доза - 8 мг в / в або в / м. Деяким пацієнтам потрібно додаткове введення дози 8 мг в перші 24 год. Максимальна добова доза становить 16 мг.

Тривалість в / в введення розчину повинна становити не менше 15 с, в / м - не менше 5 с. Після приготування розчину голку слід замінити.

Для в / м ін'єкції необхідна довга голка, яка забезпечує глибоке введення. Лікарський засіб призначений тільки для одноразового використання. Р-р для ін'єкцій готувати безпосередньо перед застосуванням (вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату) розчиняти водою для ін'єкцій (2 мл)).

Пацієнти похилого віку (старше 65 років), крім осіб з порушенням функції печінки або нирок, корекція дози не потрібна, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам в зв'язку з імовірністю виникнення побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту.

Ниркова недостатність. Пацієнти з легким і помірним ступенем ниркової недостатності вимагають зниження дози препарату.

Печінкова недостатність. Пацієнти з помірним ступенем печінкової недостатності вимагають зниження дози препарату.

Небажані реакції можна мінімізувати за допомогою прийому препарату в найменшої ефективної дозі та короткого періоду, необхідного для контролю симптомів (див. Особливості застосування).

Відновлений розчин: хімічна і фізична стабільність відновленого розчину продемонстрована протягом 24 годин при температурі 2-8 °C. З мікробіологічної точки зору препарат слід застосовувати негайно. У разі невикористання відразу, термін і умови зберігання відновленого розчину до його застосування є відповідальністю користувача.

Гіперчутливість до лорноксикаму або до інших компонентів препарату; тромбоцитопенія; гіперчутливість (симптоми, подібні до таких при ба, риніті, ангіоневротичний набряк або уртикарии) до інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи ацетилсаліцилову кислоту; важка форма серцевої недостатності; шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні або інші кровотечі; шлунково-кишкова кровотеча або перфорація виразки в анамнезі, пов'язані з попередньою терапією НПЗП; активна рецидивна виразкова хвороба шлунка / кровотеча або рецидивуюча виразкова хвороба шлунка / кровотеча в анамнезі (2 або більше окремих доведені епізоди розвитку виразки або кровотечі); важка форма печінкової недостатності; важка форма ниркової недостатності (рівень плазмового креатиніну 700 мкмоль/л); iii триместр вагітності (див. застосування в період вагітності та годування груддю).

Найчастіше побічні реакції НПЗП були пов'язані зі шлунково-кишкового тракту. при застосуванні НПЗП можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, яке іноді закінчується летально, особливо у осіб похилого віку (див. особливі вказівки). нудота, блювота, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання кров'ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби крона зареєстровані при лікуванні НПЗП. менш часто виникав гастрит.

Вважається, що у ≈20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикама, можуть виникати побічні явища. Найбільш частими побічними явищами лорноксикама є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювота, діарея. Ці симптоми в цілому спостерігалися у 10% пацієнтів, які брали участь в дослідженні. Набряки, АГ і серцева недостатність зареєстровані при лікуванні НПЗП.

Клінічні дослідження і епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і тривало, може бути пов'язано з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад інфаркту міокарда або інсульту (див. Особливості застосування).

Виключно під час перебігу вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м'яких тканин.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1 / 10); часто (≥1 / 100, 1/10); нечасто (≥1 / 1000, 1/100); рідко (≥1 / 10 000, 1/1000); дуже рідко (1/10 000), невідомо (частота не може бути оцінена за наявними даними).

Інфекції та інвазії: рідко - фарингіт.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко - анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, збільшення тривалості кровотечі; дуже рідко - екхімоз. НПЗП можуть викликати классоспеціфіческіе потенційно важкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.

З боку імунної системи: рідко - реакції гіперчутливості, анафілактоїдні реакції та анафілаксія.

Порушення обміну речовин: нечасто - втрата апетиту, зміни маси тіла.

Психічні порушення: нечасто - інсомнія, депресія; рідко - тривожність, нервозність, збудження.

З боку нервової системи: часто - легка і минуща головний біль, запаморочення; рідко - сонливість, парестезії, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень; дуже рідко - асептичний менінгіт у пацієнтів на системний червоний вовчак та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. Особливості застосування).

З боку органу зору: нечасто - кон'юнктивіт; рідко - порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги: нечасто - вертиго, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: нечасто - серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя; рідко - артеріальна гіпертензія, припливи, крововиливи, гематоми.

З боку дихальної системи: нечасто - риніт; рідко - диспное, кашель, бронхоспазм.

З боку травної системи: часто - нудота, біль в животі, диспепсія, діарея, блювота; нечасто - запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрит, виразка шлунка, біль в животі, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової оболонки ротової порожнини; рідко - мелена, блювання з кров'ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація виразки, шлунково-кишкова кровотеча.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто - підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ); дуже рідко - токсична дія на печінку, в результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - висип, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозні висипання, уртикарія, ангіоневротичний набряк, алопеція; рідко - дерматит, екзема, пурпура; дуже рідко - набряк і бульозні реакції, такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: нечасто - артралгія; рідко - відчуття болю в кістках, м'язові спазми, міалгія.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: рідко - ніктурія, порушення сечовипускання, підвищення рівня азоту сечовини та креатиніну в крові; дуже рідко лорноксикам може викликати гострої ниркової недостатності у осіб із захворюваннями нирок, що залежить від ниркових простагландинів, які виконують важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. Особливості застосування). Нефротоксичность в різних формах, включаючи нефрит і нефротичний синдромом, є классоспеціфіческім ефектом НПЗП.

Загальні порушення: нечасто - нездужання, набряк обличчя; рідко - астенія.

При таких порушеннях препарат можна призначати тільки після ретельної оцінки співвідношення очікувана користь від терапії / можливий ризик.

Слід з обережністю застосовувати лорноксикам пацієнтам з легкою нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатиніну - 150-300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатиніну - 300-700 мкмоль/л) з огляду на важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку. У разі погіршення функції нирок лікування препаратом слід припинити.

Особам після обширних хірургічних втручань, з серцевою недостатністю, які приймають діуретики або засоби, які можуть викликати пошкодження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

Пацієнтам з порушенням згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження і оцінки лабораторних показників (наприклад активованого часткового тромбінового часу).

Особам з печінковою недостатністю (наприклад цироз печінки) після застосування препарату в дозі 12-16 мг/добу рекомендується регулярно проводити лабораторні тести в зв'язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC). Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів з печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.

При тривалому лікуванні (3 міс) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення гемоглобіну), функції нирок (визначення креатиніну) і печінкових ферментів.

Особам похилого віку (старше 65 років) рекомендується спостерігати за функцією нирок і печінки та з обережністю застосовувати препарат після хірургічних втручань.

Слід уникати одночасного застосування лорноксикаму з іншими НПЗП, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2.

Небажані реакції можна мінімізувати за допомогою прийому найменшої ефективної дози препарату протягом короткого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання.

При застосуванні будь-якого НПЗП в будь-який час протягом лікування можливе виникнення (с / без попереджувальних симптомів або серйозних порушень з боку шлунково-кишкового тракту в анамнезі) шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що може мати летальні наслідки.

Ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорації зростає з підвищенням дози НПЗП у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. Побічна дія), а також в осіб похилого віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю починати лікування препаратом в найнижчих терапевтичних дозах.

З обережністю слід застосовувати НПЗП для лікування вищевказаних груп пацієнтів і осіб, паралельно приймають ацетилсаліцилову кислоту в низьких дозах або інші препарати, що підвищують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень (див. Взаємодія з іншими лікарськими). Для пацієнтів, які потребують такої поєднаної терапії, лікування можна проводити на фоні одночасного прийому захисних агентів (наприклад мизопростола або інгібіторів протонної помпи). Рекомендується проведення клінічного спостереження через регулярні періоди.

Пацієнти з токсичним впливом на шлунково-кишкового тракту в анамнезі, особливо літнього віку, повинні повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування. З особливою обережністю призначають пацієнтам, одночасно застосовують лікарські засоби, які можуть підвищувати ризик виникнення виразки або кровотечі, наприклад пероральнікортикостероїди, антикоагулянти - варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати - ацетилсаліцилову кислоту (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

У разі виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, що приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.

НПЗП слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися. У осіб похилого віку підвищується частота виникнення побічних реакцій при застосуванні НПЗП, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може привести до летального результату (див. Побічна дія). Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та / або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки в результаті прийому НПЗП можливі набряки та затримка рідини в організмі.

Необхідно спостерігати за пацієнтами з АГ і / або застійною серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗП може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини та набряки. Є клінічні дослідження і епідеміологічні дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗЗ (особливо довгострокова терапія і в високих дозах) може бути пов'язано з незначним підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.

Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, хронічною серцевою недостатністю, ІХС, захворюваннями периферичних артерій та / або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування особам з факторами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння). Одночасне лікування НПЗП і гепарином підвищує ризик спинномозкової / епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральної анестезії (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

Дуже рідко на фоні застосування НПЗП виникають шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса - Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. Побічна дія). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: в більшості випадків такі реакції виникають в 1-й місяць прийому препарату. Прийом лорноксикама слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизової оболонки та інших проявах гіперчутливості.

Застосовувати з обережністю особам з БА або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗП провокують бронхоспазм у цих пацієнтів.

У хворих на системний червоний вовчак та змішаним захворюванням сполучної тканини може підвищуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.

Лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові.

Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

Супутнє лікування НПЗП і такролімусом може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок ослаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, лорноксикам може викликати епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також підвищення концентрації в крові сечовини та креатиніну, так само, як і інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають тривалий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.

Препарат містить лактозу. Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози, лактазную недостатність або порушення всмоктування глюкози-галактози, не слід застосовувати препарат.

Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують ЦОГ / синтез простагландинів, можуть знижувати фертильність, тому не рекомендується застосовувати жінкам, які планують завагітніти. Жінкам, які мають проблеми з настанням вагітності або які проходять обстеження через безплідність, необхідно відмінити прийом лорноксикаму.

При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися важкі інфекційні ураження шкіри та м'яких тканин. До цього часу не можна виключити вплив НПЗП на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряної віспи.

Застосування в період вагітності або годування груддю. Вагітність. Лорноксикам протипоказаний в III триместрі вагітності. Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму в I-II триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати в цей період.

Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Придушення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та / або розвитку ембріона / плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при підвищенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до підвищення пре- і постімплантаціонних загибелі плоду і ембріофетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати в I і II триместрах вагітності. Застосування можливо тільки при гострій потребі.

У III триместрі вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландинів можливі такі дії на плід:

• серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
• порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності з проявом олігогідроамніон.

Вагітна і плід в кінці вагітності можуть піддатися таким діям від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:

• можливе збільшення тривалості кровотеч;
• придушення скорочувальної функції матки, що може привести до затримки або збільшення тривалості пологів.

Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказано в III триместрі вагітності (див. Побічна дія).

Період годування груддю. Немає даних по екскреції лорноксикама в грудне молоко людини. Відносно високі концентрації лорноксикаму виводяться в молоко годуючих щурів. Тому лорноксикам не слід застосовувати в період годування груддю.

Діти. Лорноксикам не рекомендується застосовувати у дітей віком до 18 років у зв'язку з недоліком клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення і / або сонливості внаслідок прийому лорноксикама не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Одночасне застосування лорноксикаму і наступних лікарських засобів:

• циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму в плазмі крові (взаємодії між лорноксикама і ранітидином або лорноксикама і антацидами не виявлено);
• антикоагулянти: НПЗП можуть збільшувати вираженість дії антикоагулянтів (наприклад, варфарин - см. Особливості застосування). Слід проводити ретельний моніторинг МНІ;
• фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокоумоном;
• гепарин: НПЗЗ підвищують ризик виникнення спинномозкової / епідуральної гематоми при одночасному застосуванні з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. Особливості застосування);
• інгібітори АПФ: може зменшувати вираженість дії інгібіторів АПФ;
• діуретики: ослаблення діуретичний та гіпотензивний ефект петльових, тіазидних та калійзберігаючихдіуретиків;
• блокатори β-адренорецепторів: ослаблення гіпотензивної ефекту;
• блокатори рецепторів ангіотензину II: зниження гіпотензивного ефекту;
• дігоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину;
• кортикостероїди: підвищення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. Особливості застосування);
• антибактеріальні засоби групи хінолонів: підвищується ризик виникнення судом;
• антитромбоцитарні препарати: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. Особливості застосування);
• інші НПЗП: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч;
• метотрексат: підвищення концентрації цього препарату в плазмі крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг;
• СИОЗС: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. Особливості застосування);
• препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс літію, таким чином, концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при корекції дози та припинення лікування;
• циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину в сироватці крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що обумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованої терапії необхідно контролювати функцію нирок;
• похідні сульфонілсечовини (наприклад глібенкламід): повишется ризик гіпоглікемії;
• відомі індуктори та інгібітори CYP 2C9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші нестероїдні протизапальні засоби, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP 2C9 изофермент)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами CYP 2C9 ізоферментів (див. Биотрансформация);
• такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При комбінованої терапії необхідно контролювати функцію нирок (див. Особливості застосування);
• пеметрексед: НПЗП можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, в результаті чого підвищується ниркова і шлунково-кишкова токсичність і мієлосупресія.

Оскільки їжа уповільнює абсорбцію лорноксикама, таблетки Ксефокам не слід приймати з їжею в разі необхідності швидкого початку їх ефективної дії (полегшення болю).

Прийом їжі знижує абсорбцію на ≈20% і збільшує Tmax.

Несумісність. Лікарський засіб у формі розчину для ін'єкцій не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком зазначених у інструкції по застосуванню.

Нині даних щодо передозування, які дозволили б визначити її наслідки або запропонувати специфічне лікування, немає. в результаті передозування лорноксикама можуть виникати такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). у важких випадках: атаксія, з переходом в кому і судоми; ураження печінки та нирок; можливе порушення згортання крові. при реальній або передбачуваної передозуванні слід припинити застосування препарату. завдяки короткому t½ лорноксикам швидко виводиться з організму. діаліз неефективний. нині специфічного антидоту немає. необхідно провести звичайні невідкладні заходи, включаючи промивання шлунка. виходячи із загальних принципів, тільки застосування активованого вугілля при його прийомі відразу після передозування лорноксикама може привести до зменшення всмоктування препарату. для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, використовувати аналог простагландину або ранітидин.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

UA / CVM / 1018/0009

діюча речовина: lornoxicam;

1 флакон містить 8 мг лорноксикаму;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), трометамол, динатрію едетат.

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: щільна маса жовтого кольору.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Оксиками. Код АТХ М01А С05.

Фармакодинаміка

Лорноксикам є нестероїдним протизапальним засобом з аналгезивними та протизапальними властивостями, належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному пов’язаний з інгібуванням синтезу простагландинів (інгібування ферменту циклооксигенази), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад, температура тіла, частота дихання, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія).

Аналгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату.

У зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландину (PG), застосування лорноксикаму, як і інших НПЗЗ, часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.

Фармакокінетика

Абсорбція. Лорноксикам у формі порошку для ін’єкцій по 8 мг призначений для внутрішньовенного та внутрішньом’язового введення. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) після внутрішньом’язового введення препарату досягається приблизно через 0,4 години. Абсолютна біодоступність (розрахована за площею під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC)) після внутрішньом’язового введення препарату становить 97 %.

Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться у незміненому стані та у неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99 % і не залежить від його концентрації. Він також виявляється в синовіальній рідині після повторного застосування.

Біотрансформація. Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, насамперед у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації з участю цитохрому CYP2С9. Метаболізм цього ферменту внаслідок генетичного поліморфізму може бути сповільненим або інтенсивним у різних осіб, що може призводити до помітного збільшення рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 нирками у вигляді неактивної сполуки.

При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. На підставі результатів клінічних досліджень не отримано даних про кумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Ці результати були підтверджені даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів при дослідженнях протягом 1 року.

Виведення. Період напіввиведення початкової речовини становить 3–4 години. Після перорального прийому близько 50 % виводиться з калом та 42 % нирками, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Період напіввиведення 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 годин після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу. Немає доказів того, що швидкість елімінації змінюється при застосуванні повторних доз.

У пацієнтів літнього віку (понад 65 років) кліренс знижується на 30–40 %. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.

Немає істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів із нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції, у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки після 7 днів терапії з застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг.

Короткочасне симптоматичне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня у дорослих.

- Гіперчутливість до лорноксикаму або до компонентів препарату;

- тромбоцитопенія;

- гіперчутливість (симптоми, подібні до таких при астмі, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;

- тяжка форма серцевої недостатності;

- шлунково-кишкові кровотечі, цереброваскулярні або інші кровотечі;

- шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, що пов’язані з попередньою терапією НПЗЗ;

- активна рецидивуюча пептична виразка шлунка/ кровотеча або рецидивуюча пептична виразка шлунка/ кровотеча в анамнезі (два або більше окремих епізоди доведеного розвитку виразки або кровотечі);

- тяжка форма печінкової недостатності;

- тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л);

- III триместр вагітності (дивись розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Розчин для ін’єкцій готується безпосередньо перед застосуванням (вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату) розчиняється водою для ін’єкцій (2 мл)). Зовнішній вигляд препарату після відновлення – прозорий розчин жовтого кольору, вільний від видимих часток.

При видимих ознаках псування лікарського засобу його слід утилізувати згідно з місцевими вимогами.

При одночасному застосуванні з лорноксикамом:

- Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові, що може збільшити ризик несприятливих ефектів лорноксикаму (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).

- Антикоагулянти: НПЗЗ можуть підсилювати дію антикоагулянтів, наприклад, варфарину (див. розділ «Особливості застосування»). Слід проводити ретельний моніторинг рівня міжнародного нормалізованого індексу.

- Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.

- Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик кровотеч та виникнення спинномозкової/епідуральної гематом при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. розділ «Особливості застосування»).

- Інгібітори АПФ: може зменшуватися дія інгібіторів АПФ.

- Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків (підвищений ризик гіперкаліємії та нефротоксичності).

- Блокатори бета-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.

- Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.

- Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину, що збільшує ризик токсичності дигоксину.

- Кортикостероїди: збільшення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).

- Антибактеріальні засоби групи хінолону (наприклад левофлоксацин, офлоксацин): підвищується ризик виникнення судом.

- Антитромбоцитарні препарати (наприклад клопідогрель): підвищується ризик виникнення кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).

- Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч або виразок.

- Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату у сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.

- Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).

- Препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс літію, таким чином концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.

- Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.

- Похідні сульфанілсечовини (наприклад, глібенкламід): підвищується ризик гіпоглікемії.

- Відомі індуктори та інгібітори CYP2C9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP2C9 ізофермент)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів (див. розділ «Біотрансформація»).

- Такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

- Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність і мієлосупресія.

Лорноксикам зменшує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі. Отже, слід бути обережними при призначенні пацієнтам з підвищеною схильністю до кровотеч.

Лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику таким пацієнтам:

- Пацієнтам з порушенням функції нирок: лорноксикам слід з обережністю застосовувати пацієнтам з легкою (рівень сироваткового креатиніну 150–300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатиніну 300–700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У разі погіршення функції нирок лікування лорноксикамом слід припинити.

- Пацієнтам після обширних хірургічних втручань, із серцевою недостатністю, тим, хто приймає діуретики або засоби, що можуть спричинити ураження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

- Пацієнтам із порушенням згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу).

- Пацієнтам із печінковою недостатністю (наприклад, цироз печінки) після застосування препарату у дозі 12–16 мг на добу рекомендується регулярно проводити лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC) (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів із печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.

- Особам літнього віку (від 65 років) рекомендується спостереження за функцією нирок та печінки. З обережністю застосовувати після хірургічних втручань.

Супутнє застосування НПЗЗ.

Слід запобігати одночасному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗЗ, у тому числі з селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Мінімізація небажаних реакцій.

Небажані реакції можна мінімізувати шляхом прийому найменшої ефективної дози препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та наведену нижче інформацію щодо гастроінтестинальних та серцево-судинних ризиків).

Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації.

Під час застосування будь-якого НПЗЗ у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (з або без попереджувальних симптомів або серйозних розладів шлунково-кишкового тракту в анамнезі) шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що може мати летальний наслідок.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗЗ у пацієнтів із виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найменших терапевтичних дозах (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

З обережністю слід застосовувати НПЗЗ для лікування вищезазначених груп пацієнтів та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Для пацієнтів, які потребують такої супутньої терапії, лікування можна проводити на тлі одночасного прийому захисних агентів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Рекомендується проведення клінічного спостереження через регулярні проміжки часу.

Пацієнти з токсичним впливом на шлунково-кишковий тракт в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.

З особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищувати ризик виникнення виразки чи кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти – варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати –ацетилсаліцилову кислоту (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У разі виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.

НПЗЗ слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку збільшується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. розділ «Протипоказання»).

Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив.

Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗЗ може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.

Є клінічні дослідження та епідеміологічні дані, які дають змогу припустити, що застосування деяких НПЗЗ, особливо довготривала терапія та використання великих доз може бути пов’язано з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (такими як, інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.

Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, хронічною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).

Супутнє лікування НПЗЗ і гепарином збільшує ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Розлади з боку шкіри.

Дуже рідко на фоні застосування НПЗЗ виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. розділ «Побічні реакції»). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.

Розлади з боку органів дихання.

Застосовувати з обережністю хворим на бронхіальну астму або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки повідомлялось, що НПЗЗ можуть провокувати бронхоспазм у таких пацієнтів.

Системний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини.

З обережністю застосовують пацієнтам, хворим на системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини, оскільки може збільшуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.

Нефротоксичність.

Супутнє лікування НПЗЗ і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лабораторні відхилення.

Як і інші НПЗЗ, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну та інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.

Фертильність.

Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують циклооксигеназу/синтез простагландинів, може послаблювати фертильність, тому його не рекомендується застосовувати жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Вітряна віспа.

При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. До цього часу не можна виключити вплив НПЗЗ на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.

Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. розділ «Протипоказання»). Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І– ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.

Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріо-фетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместрах вагітності. Застосування можливе тільки при крайній необхідності.

Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:

- серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);

- порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності з розвитком олігогідрамніону.

Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддаватися таким впливам застосування інгібіторів синтезу простагландинів:

- можливе збільшення тривалості кровотечі;

- пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.

Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане у ІІІ триместрі вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

Період годування груддю. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у грудне молоко жінок. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються у молоко годуючих щурів. Лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.

Фертильність.

Застосування лорноксикаму, як і будь-якого препарату, що інгібує циклооксигеназу / синтез простагландинів, може погіршити фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі із зачаттям або які проходять обстеження щодо безпліддя, слід розглянути можливість відміни лорноксикаму.

У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому лорноксикаму не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Дана лікарська форма препарату призначена для ініціації терапії та коли необхідне швидке досягнення знеболювального ефекту або якщо застосування пероральних препаратів неможливе. Загалом, лікування має включати лише одну ін’єкцію для початку терапії. Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування. Небажані ефекти можуть бути зведені до мінімуму, якщо застосовувати найменшу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого проміжку часу, який необхідний для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»).

Дана лікарська форма призначена для внутрішньовенного та внутрішньом’язового введення.

Рекомендована доза – 8 мг внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Добова доза не повинна перевищувати 16 мг. Деякі пацієнти потребують додаткового введення дози 8 мг у перші 24 години.

Тривалість внутрішньовенного введення розчину має бути не менше 15 секунд, внутрішньом’язового – не менше 5 секунд.

Після приготування розчину голку слід замінити.

Для внутрішньом’язової ін’єкції необхідна довга голка, що забезпечує глибоке введення.

Розведений лікарський засіб призначений лише для одноразового використання.

Розчин для ін’єкцій готувати безпосередньо перед застосуванням (вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату) розчиняти водою для ін’єкцій (2 мл). Після приготування має утворитись жовтий прозорий розчин. Якщо лікарський засіб має ознаки псування, його слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Пацієнти літнього віку (понад 65 років) без порушення функції печінки або нирок не потребують коригування дози, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам, оскільки побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту гірше переносяться цією категорією пацієнтів.

Ниркова недостатність. Пацієнти з легким та помірним ступенем ниркової недостатності потребують зниження дози препарату. Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (див. розділ «Протипоказання»).

Печінкова недостатність. Пацієнти з помірним ступенем печінкової недостатності потребують зниження дози препарату. Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із важким порушенням роботи печінки (див. розділ «Протипоказання»).

Діти. Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 18 років у зв’язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату.

На сьогодні немає даних щодо передозування, що дали б змогу визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування. Однак очікується, що внаслідок передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках можливі атаксія (з розвитком коми і судом), ураження печінки та нирок, потенційно можливе порушення згортання крові.

При реальному або ймовірному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічний антидот невідомий. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна застосовувати, наприклад, аналог простагландину або ранітидин.

Найчастіше побічні реакції на НПЗЗ були пов’язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі НПЗЗ можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчуються летально, особливо в осіб літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ. Рідше спостерігалися гастрити.

Вважається, що приблизно у 20 % пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними явищами є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у 10 % пацієнтів, які брали участь у дослідженні.

Набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, такі як інфаркт міокарда або інсульт (див. розділ «Особливості застосування»).

Винятково під час перебігу вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (> 1/10); часто (> 1/100, 1/10); нечасто (> 1/1000, 1/100); рідко (> 1/10000, 1/1000); дуже рідко (1/10000), невідомо (частоту не можна оцінити за наявними даними).

Інфекції та інвазії.

Рідко: фарингіти.

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі.

Дуже рідко: екхімоз. НПЗЗ здатні спричинити специфічні для цього класу лікарських засобів потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.

З боку імунної системи.

Рідко: гіперчутливість, включаючи анафілактоїдні реакції та анафілаксію.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Нечасто: втрата апетиту, зміни маси тіла.

Психічні порушення.

Нечасто: інсомнія, депресія.

Рідко: збентеженість, нервозність, збудженість.

З боку нервової системи.

Часто: легкий та транзиторний головний біль, запаморочення.

Рідко: сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень.

Дуже рідко: асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органів зору.

Часто: кон’юнктивіт.

Рідко: порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги.

Нечасто: вертиго, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи.

Нечасто: серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: гіпертензія, припливи, крововиливи, гематоми.

З боку дихальної системи.

Нечасто: риніти.

Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.

З боку травної системи.

Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання.

Нечасто: запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової ротової порожнини.

Рідко: мелена, гематемезис, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичної виразки, шлунково-кишкова кровотеча.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ).

Дуже рідко: токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Нечасто: висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозний висип, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, алопеція.

Рідко: дерматити, екзема, пурпура.

Дуже рідко: набряк і бульозні реакції, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Нечасто: артралгія.

Рідко: відчуття болю у кістках, м’язові спазми, міалгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів.

Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові.

Дуже рідко: лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, що залежать від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. розділ «Особливості застосування»). Нефротоксичність у різних формах, включно з нефритами та нефротичним синдромом, є ефектом, специфічним для НПЗЗ.

Загальні розлади.

Нечасто: нездужання, набряк обличчя.

Рідко: астенія.

3 роки.

Відновлений розчин: хімічна та фізична стабільність відновленого розчину була продемонстрована протягом 24 годин при температурі 2–8 ºС. З мікробіологічної точки зору препарат слід застосовувати негайно. У разі невикористання одразу термін та умови зберігання відновленого розчину до його застосування є відповідальністю користувача.

Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком зазначених в інструкції для медичного застосування.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС. Зберігати у недоступному для дітей місці!

5 флаконів у картонній коробці.

За рецептом.

Такеда Австрія ГмбХ, Австрія/Takeda Austria GmbH, Austria.

Адреса

Ст. Петер-Штрассе 25, 4020 Лінц, Австрія/St. Peter-Strasse 25, 4020 Linz, Austria.