Ксефокам

Ксефокам - нестероїдний протизапальний препарат, що використовується для зняття легкого або помірного болю (найчастіше суглобового). Діюча речовина препарату - лорноксикам.

Ліки зареєстровані на території України. Ксефокам випускається в таких формах і дозуваннях:

• вкриті плівковою оболонкою таблетки, що містять 8 мг діючої речовини;
• таблетована форма "Рапід" з аналогічним дозуванням лорноксикама і прискорению дією (знеболення від її прийому настає так само швидко, як ефект від уколу);
• порошок для приготування ін'єкційного розчину. Ксефокам для ін'єкцій випускається у флаконах, що містять 8 мг діючої речовини.

Фармакодинаміка.

Лорноксикам є нестероїдним протизапальним засобом з аналгезивними та протизапальними властивостями, належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному пов’язаний з інгібуванням синтезу простагландинів (інгібування ферменту циклооксигенази), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад, температура тіла, частота дихання, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія). Аналгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату. У зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландину (PG), застосування лорноксикаму, як і інших НПЗЗ, часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Лорноксикам у формі порошку для ін’єкцій по 8 мг призначений для внутрішньовенного та внутрішньом’язового введення. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) після внутрішньом’язового введення препарату досягається приблизно через 0,4 години. Абсолютна біодоступність (розрахована за площею під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC)) після внутрішньом’язового введення препарату становить 97 %.

Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться у незміненому стані та у неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99 % і не залежить від його концентрації. Він також виявляється в синовіальній рідині після повторного застосування.

Біотрансформація. Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, насамперед у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації з участю цитохрому CYP2С9. Метаболізм цього ферменту внаслідок генетичного поліморфізму може бути сповільненим або інтенсивним у різних осіб, що може призводити до помітного збільшення рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 нирками у вигляді неактивної сполуки.

При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. На підставі результатів клінічних досліджень не отримано даних про кумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Ці результати були підтверджені даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів при дослідженнях протягом 1 року.

Виведення. Період напіввиведення початкової речовини становить 3–4 години. Після перорального прийому близько 50 % виводиться з калом та 42 % нирками, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Період напіввиведення 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 годин після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу. Немає доказів того, що швидкість елімінації змінюється при застосуванні повторних доз.

У пацієнтів літнього віку (понад 65 років) кліренс знижується на 30–40 %. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.

Немає істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів із нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції, у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки після 7 днів терапії з застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг.

Переваги перед іншими протизапальними засобами і анальгетиками

Ксефокам в уколах і таблетках має наступні переваги перед іншими лікарськими засобами з групи анальгетиків і інгібіторів запалення:

• знеболювання має ненаркотичний ефект;
• ліки не пригнічують дихання і не викликають залежності навіть при тривалому застосуванні (не чинять опіатоподібного ефекту);
• протизапальна активність препарату має нестероїдну природу, тому його прийом не спричиняє характерного для стероїдів негативного впливу на організм пацієнта.

Ліки не змінюють показники серцебиття, артеріального тиску і температуру тіла, а також дані спірометрії і електрокардіограми.

Ліки застосовують короткостроково для лікування легкого або помірно гострого болю (здебільшого суглобового походження). Прийом Ксефокаму показаний для полегшення больового синдрому при поліартрозах, серопозитивному ревматоїдному артриті, неуточнених та інших формах артритів. Лорноксикам не є засобом лікування дегенеративно-дистрофічних і запальних захворювань і застосовується в якості симптоматичної анальгезуючої терапії.

Ксефокам в ампулах або лікарський препарат Ксефокам в таблетках можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1.

Прийом Ксефокама протипоказаний пацієнтам при:

• алергії на компоненти, що входять до складу ліків;
• підвищеній чутливості до інших інгібіторів запалення (включаючи аспірин);
• гіперчутливість (симптоми, подібні як при астмі, риніті, ангіоневротичному набряку або кропивниці) в інші НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;
• низькому рівні тромбоцитів крові;
• кровотечах або ризику їх виникнення (включаючи порушення тромбоутворення і післяопераційний період);
• активних виразкових процесах в шлунково-кишковому тракті (в тому числі в анамнезі), перфорація виразкової хвороби;
• важких формах недостатності роботи нирок і/або печінки (рівень сироваткового креатиніну> 700 мкмоль/л);
• вагітності (особливо в третьому триместрі) і періоді лактації;
• дитячому віці (прийом протипоказаний через відсутність достатнього обсягу достовірних клінічних досліджень щодо застосування препарату в педіатричній практиці).

Найчастіше побічні реакції на НПЗЗ були пов'язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі нестероїдних протизапальних засобів можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчуються летально, особливо у осіб похилого віку. Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелений, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ. Рідше спостерігалися гастрити. Набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ.

До побічних реакцій на препарат належать:

• зміни з боку крові (зниження кількості тромбоцитів, еритроцитів і лейкоцитів, а також зниження згортання крові, анемія);
• алергії;
• розлади сну;
• запаморочення і несильні головні болі;
• порушення роботи органів серцево-судинної системи (тахікардія, підвищення артеріального тиску, набряклість);
• порушення роботи шлунково-кишкового тракту (ульцерогенний ефект, загострення хронічної виразкової хвороби, розлади випорожнення і травлення, диспепсія, болі в животі, стоматит);
• погіршення роботи печінки (в плазмі визначається підвищення активності печінкових ферментів);
• порушення функції нирок;
• шкірні реакції: свербіж, висип, рідко – токсичний епідермальний некроліз.

На даний час немає даних щодо передозування, що дали б змогу визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування. Однак очікується, що внаслідок передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках можуть виникати атаксія (з розвитком коми і судом), ураження печінки і нирок; потенційно можливе порушення згортання крові.

При реальному або ймовірному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи. З огляду на загальні принципи, тільки застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикамом може призвести до зменшення всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

Таблетку приймають всередину, запиваючи достатньою кількістю води.

При гострому болю: допустима добова доза препарату — 1-2 таблетки на добу (8-16 мг, розподілені на 2-3 прийоми), максимальна — 2 таблетки (16 мг).

В якості підтримуючої терапії при артритах і артрозах: максимальна добова доза — 1-2 таблетки (8-16 мг). При цьому починати прийом слід з 12 мг на добу, поділених на 2-3 прийоми.

Літнім пацієнтам та особам з порушенням роботи печінки і нирок рекомендується приймати не більше 12 мг лорноксикаму на добу, розділяючи цю дозу препарату на 2-3 прийоми.

Ксефокам в ін'єкціях препарату застосовують при гострих нападах люмбаго або ішіалгії, а також при болю після операцій (за відсутності протипоказань).

Вміст ампули/флакона (8 мг лорноксикаму) розчиняють в 2 мл води для приготування ін'єкційних розчинів. Отриману суміш вколюють внутрішньовенно (за інструкцією препарат вводять не менше 15 сек) або внутрішньом'язово (тривалість введення — 5 секунд і більше). Максимальна добова доза препарату — 16 мг.

Пацієнтам похилого віку та особам з печінковою або нирковою недостатністю оптимальну дозу призначає лікар на підставі даних лабораторних досліджень.

Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив. Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини та набряки.

Системний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини. З обережністю застосовують пацієнтам, хворим на системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини, може збільшуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.

Вітряна віспа. За наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутись важкі інфекційні ураження шкіри та м'яких тканин. До цього часу не можна виключити вплив нестероїдних протизапальних засобів на погіршення перебігу таких інфекційних уражень. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.

Лабораторні відхилення. Як і інші НПЗЗ, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також збільшення концентрації у крові сечовини та креатиніну та інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривалі тривалий час, лікування слід припинити та провести необхідне дослідження.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. розділ «Протипоказання»). Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І–ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період. Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріо-фетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместрах вагітності. Застосування можливе тільки у разі крайньої необхідності.

Період годування груддю. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у грудне молоко жінок. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються у молоко годуючих щурів. Лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.

При одночасному застосуванні з лорноксикамом:

• Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові, що може збільшити ризик несприятливих ефектів лорноксикаму (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).
• Антикоагулянти: НПЗЗ можуть підсилювати дію антикоагулянтів, наприклад, варфарину. Слід проводити ретельний моніторинг рівня міжнародного нормалізованого індексу.
• Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.
• Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик кровотеч та виникнення спинномозкової/епідуральної гематом при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії.
• Інгібітори АПФ: може зменшуватися дія інгібіторів АПФ.
• Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків (підвищений ризик гіперкаліємії та нефротоксичності).
• Блокатори бета-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.
• Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.
• Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину, що збільшує ризик токсичності дигоксину.
• Кортикостероїди: збільшення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч.
• Антибактеріальні засоби групи хінолону (наприклад левофлоксацин, офлоксацин): підвищується ризик виникнення судом.
• Антитромбоцитарні препарати (наприклад клопідогрель): підвищується ризик виникнення кровотеч.
• Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч або виразок.
• Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату у сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.
• Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення кровотеч.
• Препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс літію, таким чином концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.
• Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.
• Похідні сульфанілсечовини (наприклад, глібенкламід): підвищується ризик гіпоглікемії.
• Відомі індуктори та інгібітори CYP2C9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP2C9 ізофермент)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів.
• Такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.
• Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність і мієлосупресія.

Оскільки вживання їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, таблетки Ксефокам®не слід приймати з їжею у разі необхідності швидкого початку їх ефективної дії (полегшення болю).

Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20 % та збільшує Tmax.

1. Компендіум — лікарські препарати;
2. Державний реєстр лікарських засобів;
3. JAMA.