Солерон 200 таблетки по 200 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. амісульприд - антипсихотичний засіб, який належить до класу заміщених бензамидов. амісульприд селективно, з високою спорідненістю зв'язується з субтипами d2 / d3 дофамінергічних рецепторів. амісульприд не володіє спорідненістю до рецепторів серотоніну, гістаміну, адренергическим і холінергічних рецепторів.

При застосуванні у високих дозах він блокує переважно дофамінергічні нейрони, що локалізуються в мезолімбічних структурах, а не в стриарной системі. Ця специфічна спорідненість пояснює превалювання антипсихотичної дії амісульприду над його екстрапірамідними ефектами.

У низьких дозах він переважно блокує пресинаптичні D ₂ / D ₃ -рецептори, що пояснює його дію на негативні симптоми шизофренії.

Відомо, що в дослідженні за участю хворих з гострою шизофренією амісульприд достовірно зменшував вираженість вторинних негативних симптомів захворювання значно більшою мірою, ніж галоперидол.

Фармакокінетика. Після прийому амісульприду відзначають два абсорбційних піки: один досягається швидко, через 1 год після введення дози, а інший - між 3-м і 4-ю годиною після прийому. Концентрація в плазмі крові становить відповідно 39 ± 3 і 54 ± 4 нг / мл після прийому дози 50 мг.

Обсяг розподілу становить 5,8 л/кг маси тіла. Оскільки зв'язування з білками плазми крові низьке (16%), взаємодія з іншими препаратами малоймовірна. Абсолютна біодоступність становить 48%. Амісульприд слабо метаболізує в організмі: ідентифіковані два неактивних метаболіти, що становлять близько 4% введеної дози. Кумуляція амісульприду не відбувається, його фармакокінетика залишається незміненою після прийому повторних доз. T _½ амісульприду дорівнює приблизно 12 год після перорального прийому.

Амісульприд виводиться в незміненому вигляді з сечею. Нирковий кліренс становить близько 330 мл/хв.

Багата вуглеводами їжа (що містить до 68% рідини) достовірно знижує AUC, Tmax і C _max амісульприду в крові. Подібних змін цих параметрів не відзначено після прийому жирної їжі. Ефект цих змін при лікуванні Амісульприд невідомий.

Печінкова недостатність. Оскільки амісульприд незначно піддається метаболізму, необхідності знижувати дозу для хворих з печінковою недостатністю немає.

Ниркова недостатність. У хворих з нирковою недостатністю T _½ не змінюється, тоді як системний кліренс знижується в 2,5-3 рази. AUC амісульприду при легкій формі ниркової недостатності збільшується вдвічі, а при помірній недостатності - майже в 10 разів. Практичний досвід обмежений, і даних про дози 50 мг немає. Амісульприд слабо піддається діалізу.

Хворі похилого віку. Наявні фармакокінетичні дані для пацієнтів у віці від 65 років свідчать про те, що після однієї дози 50 мг C _max, T _½ і AUC зростають на 10-30%. Дані про прийом повторних доз відсутні.

Шизофренія.

Застосовують всередину.

Якщо добова доза не перевищує 400 мг, Солерон слід приймати 1 раз на добу. Дозу вище 400 мг слід розділити на 2 прийоми на добу.

При гострих психотичних епізодах рекомендована початкова доза становить 400-800 мг, максимальна добова доза - не більше 1200 мг. Безпека доз вище 1200 мг/добу достатньо не вивчена. У зв'язку з цим не слід застосовувати препарат в таких дозах. Підтримуючу дозу або корекцію дози необхідно встановлювати індивідуально, відповідно до реакції пацієнта. Підтримуюча доза повинна найменшу ефективну дозу, яку встановлюють індивідуально.

Пацієнтам з переважно негативними симптомами рекомендується призначати препарат в дозі від 50 (½ таблетки 100 мг) до 300 мг/добу. Дозу підбирають індивідуально. Оптимальна доза становить близько 100 мг/добу.

Пацієнти похилого віку. Безпека амісульприду у пацієнтів похилого віку оцінювали у обмеженої кількості хворих. Цей лікарський засіб слід застосовувати в цій підгрупі пацієнтів з особливою обережністю, з огляду на ризик розвитку артеріальної гіпотензії і седативних ефектів. У пацієнтів з нирковою недостатністю також може знадобитися зниження дози препарату (див. Особливості застосування).

Порушення функції нирок. Оскільки виділення амісульприду здійснюється нирками, при порушенні функції нирок для пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв добову дозу слід зменшити наполовину, а для пацієнтів з кліренсом креатиніну 10-30 мл/хв - до ^_1/3.

У зв'язку з недостатніми даними щодо застосування амісульприду у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 10 мл/хв) рекомендовано проводити ретельний моніторинг стану здоров'я таких пацієнтів.

Порушення функції печінки. Оскільки препарат слабо метаболізується в організмі, зниження його дози при порушенні функції печінки не потрібна.

Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату. Встановлена або підозрювана феохромоцитома, оскільки описані серйозні випадки аг у пацієнтів з феохромоцитомою, які застосовували антідофамінергіческім препарати, включаючи деякі бензаміди. діагностовані або підозрювані пролактінзавісімие пухлини, наприклад пролактінсекретірующая аденома гіпофіза і рак молочної залози. застосування в комбінації з леводопою (див. взаємодії). комбінація з лікарськими засобами, які можуть привести до torsades de pointes (див. взаємодії). в поєднанні з мехітазіном, циталопрамом, есциталопраму, неантіпаркінсоніческімі агоністами допаміну (каберголіном, хінаголід).

Класифіковані за частотою відповідно з такою шкалою: дуже часто (≥1 / 10), часто (≥1 / 100, 1/10), нечасто (≥1 / 1000, 1/100), рідко (≥1 / 10 000, 1/1000), дуже рідко (1/10 000), частота невідома (неможливо визначити, виходячи з наявних даних).

У деяких випадках буває складно розрізнити побічні реакції і симптоми основного захворювання.

З боку нервової системи: дуже часто - екстрапірамідні симптоми (в тому числі тремор, ригідність, гіпертонус, гіперсалівація, акатизія, гіпокінезія, дискінезія). Інтенсивність цих симптомів зазвичай помірна, вони частково оборотні без відміни препарату при призначенні антихолінергічної антипаркінсонічної терапії. Частота розвитку екстрапірамідних симптомів, залежних від дози препарату, дуже низька у хворих, які приймають препарат у дозі 50-300 мг/добу для усунення переважно негативних симптомів; часто - сонливість вдень; гостра дистонія (спастична кривошия, окулогірний криз, тризм), що не потребує відміни препарату і проходить при застосуванні антихолінергічних протипаркінсонічних засобів; нечасто - пізня дискінезія, що характеризується мимовільними рухами переважно язика і / або мімічних м'язів обличчя, розвивається зазвичай при тривалому застосуванні препарату (антихолінергічні протипаркінсонічні засоби при цьому неефективні, вони можуть викликати посилення симптомів); судоми; частота невідома - злоякісний нейролептичний синдром, іноді з летальним результатом.

Психічні порушення: часто - безсоння, тривога, ажитація, фригідність; частота невідома - сплутаність свідомості.

Ендокринні порушення: часто - оборотне підвищення рівня пролактину в плазмі крові (проходить після відміни препарату), що може привести до галакторее, аменореї, гінекомастії, набухання молочних залоз, порушення ерекції.

Порушення метаболізму: часто - збільшення маси тіла; нечасто - гіперглікемія; частота невідома - гіпертригліцеридемія і гіперхолестеринемія.

З боку травної системи: часто - запор, нудота, блювання, сухість у роті.

З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпотензія; нечасто - брадикардія; частота невідома - подовження інтервалу Q-T на ЕКГ; шлуночкова аритмія типу фібриляції-тріпотіння і шлуночковатахікардія, яка може привести до фібриляції шлуночків і зупинки серця; раптовий летальний результат (див. Особливості застосування). Венозна тромбоемболія (ВТЕ), в тому числі емболія легеневої артерії (іноді летальна) і тромбоз глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних засобів.

З боку печінки: іноді - підвищення активності ферментів печінки, головним чином трансаміназ.

З боку імунної системи: нечасто - алергічні реакції.

З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - кропив'янка, ангіоневротичний набряк.

З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома - лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.

Інші: синдром відміни у новонароджених.

Злоякісний нейролептичний синдром. як і при застосуванні інших нейролептиків, при лікуванні Солерон можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому (який може призводити до летальних наслідків), що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищення рівня креатинфосфокінази в плазмі крові. при розвитку гіпертермії, особливо при застосуванні в високих дозах, все антипсихотичні препарати, включаючи Солерон, повинні бути скасовані.

Подовження інтервалу Q-T. Амісульприд може викликати дозозалежне подовження інтервалу Q-Т на ЕКГ, що підвищує ризик появи небезпечних шлуночкових тахіаритмій типу фібриляції-тріпотіння шлуночків. Ризик розвитку небезпечних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії, у випадку уродженого або набутого синдрому подовженого інтервалу Q-Т (комбінація з препаратами, які подовжують інтервал Q-Т).

Якщо клінічна ситуація дозволяє, то до застосування препарату рекомендується переконатись у відсутності факторів, які можуть сприяти розвитку цього порушення ритму: брадикардія 55 уд. / Хв, гіпокаліємія, уроджений подовжений інтервал Q-Т, одночасне застосування препаратів, здатних спричиняти виражену брадикардію (55 уд ./мін), гіпокаліємію, уповільнення провідності або подовження інтервалу Q-Т (див. Побічна дія, Взаємодія). Хворим, яким потрібне тривале лікування нейролептиками, до їх призначення рекомендується провести ЕКГ-дослідження.

Мозковий інсульт. Є дані, що у пацієнтів похилого віку з деменцією, яких лікували деякими атиповими антипсихотики, спостерігався підвищений ризик розвитку мозкового інсульту. Механізм такого підвищення ризику невідомий. Не виключено наявність підвищеного ризику, пов'язаного з іншими антипсихотичними засобами, і для інших популяцій хворих. У разі наявності у пацієнтів фактора ризику інсульту головного мозку цей лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти похилого віку з деменцією. У осіб похилого віку з психозом, пов'язаним з деменцією, і приймають антипсихотичні засоби підвищується ризик летального результату.

Результати досліджень, проведених у хворих, які отримували переважно атипові антипсихотичні засоби, показали, що в порівнянні з плацебо ризик летального результату підвищився в 1,6-1,7 рази. Хоча причини летального результату під час клінічних досліджень, що проводилися з атиповими антипсихотичними засобами, були різними, більшість летальних випадків були або кардіоваскулярної (наприклад серцева недостатність, раптова летальний результат), або інфекційної (наприклад пневмонія) етіології. Доступні дані свідчать, що традиційні антипсихотичні засоби можуть підвищувати летальність, як і атипові антипсихотичні засоби. Роль антипсихотичних засобів та особливостей організму хворого в підвищенні летальності залишається неясною.

ВТЕ. При застосуванні антипсихотичних засобів зареєстровані випадки ВТЕ. Оскільки у пацієнтів, що приймають антипсихотичні засоби, часто є набуті фактори ризику ВТЕ, то перед початком лікування препаратом Солерон або на тлі такої терапії слід визначити можливі фактори ризику ВТЕ і прийняти попереджувальні заходи.

Рак молочної залози. Амісульприд може підвищувати рівень пролактину. У зв'язку з цим призначати амісульприд пацієнтам з наявністю раку молочної залози в особистому або сімейному анамнезі потрібно з обережністю, а при терапії даними лікарським засобом необхідний ретельний нагляд.

Гіперглікемія. Повідомлялося про випадки гіперглікемії або порушення толерантності до глюкози, розвитку або загострення діабету у пацієнтів, які отримували лікування деякими атиповими антипсихотичними засобами, включаючи амісульприд (див. Побічна дія). Необхідно проводити клінічний і лабораторний моніторинг відповідно до діючих рекомендацій у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Солерон. Особливу увагу слід приділити пацієнтам з цукровим діабетом або з факторами ризику розвитку цукрового діабету. При виявленні гіперглікемії, пов'язаної із застосуванням препарату, необхідно розглянути питання про відміну препарату.

Судоми. Амісульприд може знижувати судомний поріг, тому необхідно лікарське спостереження за пацієнтами, які приймають Солерон, з судомами в анамнезі.

Особливі групи пацієнтів. Оскільки виділення амісульприду здійснюється нирками, при порушенні функції нирок дозу необхідно знизити або розглянути можливість іншого лікування (див. Спосіб застосування). Дані щодо пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю відсутні.

У осіб похилого віку Солерон, як і інші нейролептики, слід застосовувати з особливою обережністю через ризик розвитку артеріальної гіпотензії або седативного ефекту. Для таких пацієнтів може знадобитися зниження дози препарату через порушення функції нирок.

Необхідно з особливою обережністю застосовувати Солерон при хворобі Паркінсона, оскільки він може призвести до погіршення перебігу захворювання. Амісульприд слід застосовувати тільки при неможливості уникнути лікування нейролептиками.

Синдром відміни. Після різкої відміни антипсихотичних засобів у високих дозах описані випадки синдрому відміни. Повідомлялося про розвиток мимовільних рухових порушень (таких як атаксія, дистонія, дискінезія). У зв'язку з цим доцільною є поступове скасування амісульприду.

Інше. При застосуванні антипсихотиков, в тому числі амісульприду, повідомлялося про розвиток лейкопенії, нейтропенії, агранулоцитозу. Підвищення температури тіла або наявність інфекції невстановленої етіології можуть вказувати на лейкопенію (див. Побічна дія) і вимагають негайного гематологічного дослідження.

Не рекомендується застосовувати цей препарат в поєднанні з алкоголем, дофаминергическими антипаркінсонічними засобами, протипаразитарними засобами, які здатні провокувати torsades de pointes; з метадоном, леводопою, нейролептиками або препаратами, які здатні провокувати torsades de pointes (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

Препарат містить лактозу, тому не рекомендований до застосування у хворих з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Вагітність. Відомо, що амісульприд не показав репродуктивної токсичності в ході досліджень на тваринах. Відзначено зниження фертильності, пов'язане з фармакологічними ефектами лікарських засобів (ефект, опосередкований пролактином). Не відмічено і його тератогенного впливу.

Клінічні дані щодо застосування амісульприду в період вагітності обмежені. Відповідно, безпеку його застосування в період вагітності не встановлена, тому застосування препарату не рекомендується, за винятком випадків, коли перевага перевищує ризик. Якщо амісульприд застосовують в період вагітності, у новонароджених можуть виявитися побічні ефекти амісульприду. При застосуванні в III триместр вагітності у новонароджених можливо виникнення побічних реакцій, таких як екстрапірамідні симптоми та / або синдром відміни, які можуть відрізнятися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про такі побічні реакції, як збудження, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або труднощі при годуванні. У зв'язку з цим необхідний ретельний моніторинг стану новонароджених.

Годування грудьми. Невідомо, чи проникає амісульприд в грудне молоко, тому годування груддю протипоказано.

Діти. Безпека і ефективність застосування амісульприду для лікування дітей віком від 15 років не встановлені; дані щодо застосування амісульприду у підлітків з шизофренією обмежені. Тому застосування амісульприду у дітей у віці від 15 років не рекомендується, дітям молодше 15 років - протипоказано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Хворих, особливо тих, які керують автомобілем або іншими механізмами, необхідно попередити про ризик розвитку сонливості в зв'язку з застосуванням цього лікарського засобу (див. Побічна дія).

Протипоказані комбінації. препарати, які можуть викликати піруетная шлуночкову тахікардію:

• антиаритмічні засоби класу Ia, такі як хінідин, дизопірамід;
• антиаритмічні засоби класу III, такі як аміодарон, солатол;
• інші препарати, такі як бепридил, цизаприд, сультоприд, тіоридазин, метадон, в / в еритроміцин, в / в вінкаміцін, галофантрин, пентамідин, спарфлоксацин.

Леводопа: взаємний антагонізм між леводопою і нейролептиками. Протипоказання щодо одночасного застосування леводопи з Амісульприд базується тільки на фармакологічній дії обох сполук: обидва діють на дофамінові рецептори; таким чином, реципрокний антагонізм обох сполук може призвести до потенційної неефективності цих препаратів.

Комбінації, які не рекомендуються. Амісульприд може посилити вплив алкоголю на центральну нервову систему.

Препарати, які підвищують ризик розвитку піруетної шлуночкової тахікардії або можуть подовжувати інтервал Q-T:

• препарати, які індукують брадикардію, такі як блокатори β-адренорецепторів, блокатори кальцієвих каналів, які індукують брадикардію, наприклад дилтіазем і верапаміл, клонідин, гвайфенезин; препарати наперстянки;
• препарати, які індукують гипокалиемию: гіпокаліємічний діуретики, стимулюючі проносні засоби, в / в амфотерицин В, глюкокортикоїди, тетракозактид. Гіпокаліємію необхідно коригувати;
• нейролептики, такі як пімозид, галоперидол; Іміпрамінові антидепресанти; літій.

Комбінації, які необхідно враховувати. Пригнічують ЦНС, включаючи наркотичні засоби, анальгетики, седативні антигістамінні блокатори _{Н1-рецепторів,} барбітурати, бензодіазепіни та інші анксиолитики, клонідин і похідні.

Антигіпертензивні препарати та інші гіпотензивні засоби.

До теперішнього часу даних, що стосуються гострого передозування амісульприду, мало. зареєстровані ознаки та симптоми в основному є результатом підвищення фармакологічної активності, що клінічно проявляється запамороченням, сонливістю, седативний ефект, артеріальноюгіпотензією, екстрапірамідними симптомами, комою. були повідомлення про летальні випадки при застосуванні амісульприду, переважно при одночасному застосуванні з іншими психотропними засобами.

Специфічний антидот амісульприду невідомий.

При гострому передозуванні слід визначити, чи застосовували одночасно інші ліки, і вжити відповідних заходів: підтримуюча терапія, моніторинг життєво важливих функцій організму, особливо моніторинг серцевої діяльності (небезпека подовження інтервалу Q-T) до повної нормалізації стану пацієнта. При появі виражених екстрапірамідних симптомів призначають антихолінергічні засоби. Застосування гемодіалізу не є ефективним, оскільки амісульприд слабо діалізується.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

ACIN-PIM-122016-005

діюча речовина: амісульприд;

1 таблетка містить амісульприду 100 мг або 200 мг;

допоміжні речовини: лактоза моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; гідроксипропілметилцелюлоза; натрію кроскармелоза; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, білого або майже білого кольору, з рискою.

Антипсихотичні засоби.

Код АТХ N05A L05.

Фармакодинаміка

Амісульприд є антипсихотичним засобом, що належить до класу заміщених бензамідів. Його фармакодинамічні властивості характеризуються селективним і превалюючим спорідненням з рецепторами D2 і D3 лімбічної системи. Амісульприд не має спорідненості з рецепторами серотоніну та іншими нейрорецепторами, такими як рецептори гістаміну, холінергічні та адренергічні рецептори.

При застосуванні у високих дозах він блокує переважно дофамінергічні нейрони, що локалізуються у мезолімбічних структурах, а не в стріарній системі. Ця специфічна спорідненість пояснює перевагу антипсихотичних ефектів амісульприду над його екстрапірамідними ефектами.

У низьких дозах він переважно блокує пресинаптичні D2-/D3-рецептори, що пояснює його дію на негативні симптоми шизофренії.

Відомо, що у дослідженні, в якому проводили порівняння з галоперидолом, амісульприд значно більшою мірою, ніж галоперидол, полегшував вторинні негативні симптоми у пацієнтів з гострою шизофренією.

Фармакокінетика

Після прийому амісульприду відзначається два абсорбційних піки: один досягається швидко, через 1 годину після введення дози, а другий – через 3-4 години. Концентрація у плазмі крові становить відповідно 39±3 і 54±4 нг/мл після прийому дози 50 мг.

Об’єм розподілу становить 5,8 л/кг. Оскільки зв’язування з білками плазми є низьким (16 %), взаємодія з іншими препаратами малоймовірна.

Абсолютна біодоступність становить 48 %.

Амісульприд метаболізує слабко: були виявлені два неактивних метаболіти, на які припадає приблизно 4 % від усієї застосованої кількості препарату.

Кумуляції амісульприду не відбувається, його фармакокінетика залишається незміненою після прийому повторних доз. Період напіввиведення амісульприду дорівнює приблизно 12 годинам після перорального прийому.

Амісульприд виводиться у незмінному вигляді із сечею. Нирковий кліренс становить приблизно 330 мл/хв.

Багата вуглеводами їжа достовірно знижує AUC (площа під кривою концентрація/час), Tmax (час досягнення максимальної концентрації) і Cmax (максимальна концентрація) амісульприду в крові. Подібних змін цих параметрів не відзначено після вживання жирної їжі. Ефект цих змін під час лікування амісульпридом невідомий.

Печінкова недостатність. Оскільки амісульприд незначною мірою підлягає метаболізму, необхідності знижувати дозу для хворих із печінковою недостатністю немає.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковою недостатністю період напіввиведення не змінюється, тоді як системний кліренс знижується у 2,5-3 рази.

AUC амісульприду при легкій формі ниркової недостатності збільшується вдвічі, а при помірно вираженій недостатності – майже у 10 разів.

Практичний досвід обмежений і даних про дози 50 мг немає.

Амісульприд слабо піддається діалізу.

Хворі літнього віку. Наявні фармакокінетичні дані для пацієнтів віком від 65 років свідчать про те, що після однієї дози 50 мг Cmax, T1/2 і AUC зростають на 10-30 %. Дані щодо прийому повторних доз відсутні.

Шизофренія.

- Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату.

- Діагностована або підозрювана феохромоцитома, оскільки описані серйозні випадки артеріальної гіпертензії у пацієнтів із феохромоцитомою, які застосовували антидопамінергічні препарати, включаючи деякі бензаміди.

- Дитячий вік до 15 років (через відсутність клінічних даних).

- Годування груддю.

- Діагностовані або підозрювані пролактинозалежні пухлини (наприклад пролактин-секретуюча аденома гіпофіза та рак молочної залози).

- Застосування у комбінації з леводопою (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

- Комбінація з лікарськими засобами, що можуть спричинити torsades de pointes (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

- У комбінації з мехітазином, циталопрамом, домперидоном, гідроксизином, есциталопрамом, неантипаркінсонічними агоністами допаміну (каберголіном, хінаголідом).

Седативні засоби. Необхідно враховувати, що багато лікарських засобів або субстанцій можуть зумовлювати адитивні пригнічувальні ефекти на центральну нервову систему (ЦНС) та сприяти зниженню уваги. До цих засобів належать похідні морфіну (аналгетики, протикашльові засоби та засоби замісного лікування наркозалежності), нейролептики, барбітурати, бензодіазепіни, небензодіазепінові анксіолітики (такі як мепробамат), снодійні, седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні Н1-антигістамінні засоби, антигіпертензивні засоби центральної дії, баклофен та талідомід.

Лікарські засоби, здатні спричиняти torsades de pointes. Ця серйозна аритмія може бути спричинена застосуванням цілого ряду лікарських засобів, таких як протиаритмічні та інші препарати. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що сповільнюють серцевий ритм») або попередньо існуюче вроджене чи набуте подовження інтервалу QT.

Це особливо стосується протиаритмічних препаратів IA і III класу, а також деяких нейролептиків. Цей ефект також індукується іншими сполуками, які не належать до цих класів.

Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія стосується лише лікарських форм, які слід вводити внутрішньовенно.

Загалом, застосування лікарського засобу, який спричиняє torsades de pointes, разом з іншим препаратом, який має такий самий ефект, протипоказане.

Проте деякі з цих препаратів є винятками, оскільки їхнього застосування уникнути не можна, і тому вони просто не рекомендуються до застосування у комбінації з лікарськими засобами, які можуть індукувати torsades de pointes. Це стосується метадону, протипаразитарних засобів (галофантрину, люмефантрину, пентамідину) та нейролептиків.

Проте до цих винятків не належать циталопрам, есциталопрам, домперидон і гідроксизин, і тому їхнє застосування разом з усіма препаратами, що можуть індукувати torsades de pointes, є протипоказаним.

Протипоказані комбінації.

Агоністи допаміну, за винятком антипаркінсонічних агоністів (каберголіну, хінаголіду, ротиготину). Взаємний антагонізм ефектів агоністів допаміну та нейролептиків.

Циталопрам, есциталопрам, домперидон, гідроксизин. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Мехітазин. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Комбінації, які не рекомендуються (див. розділ «Особливості застосування»).

Антипаразитарні засоби, здатні спричиняти torsades de pointes (хлорохін, галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes. Якщо можливо, необхідно відмінити лікування одним з двох препаратів. Якщо цієї комбінації неможливо уникнути, рекомендований контроль QT перед лікуванням та моніторинг ЕКГ.

Допамінергічні протипаркінсонічні засоби (амантадин, апомофін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, разагілін, ропінірол, ротиготин, селегілін, толкапон). Взаємний антагонізм ефектів агоністів допаміну та нейролептиків. Агоністи допаміну можуть спровокувати або посилити психотичні порушення. Коли застосування нейролептика необхідне пацієнту, який страждає на хворобу Паркінсона та приймає агоністи допаміну, необхідно поступово зменшити дозу агоністів допаміну, а потім відмінити застосування препарату (різка відміна допамінергічних препаратів загрожує розвитком злоякісного нейролептичного синдрому).

Інші лікарські засоби, які можуть індукувати torsades de pointes: протиаритмічні препарати IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і протиаритмічні препарати III класу (аміодарон, дронедарон, соталол, дофетилід, ібутилід), а також інші препарати, такі як арсенові сполуки, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, домперидон, еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, прукалоприд, вінкамін внутрішньовенно, моксифлоксацин, спарфлоксацин, спіраміцин внутрішньовенно, тіоридазин, вандетаніб, тореміфен. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.

Інші нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.

Вживання алкоголю. Алкоголь посилює седативний ефект нейролептиків. Амісульприд може посилювати дію алкоголю на ЦНС. Зниження уваги може зробити керування автомобілем та роботу з механізмами небезпечними. Необхідно уникати вживання спиртних напоїв та застосування лікарських засобів, що містять спирт.

Леводопа. Взаємний антагонізм ефектів леводопи та нейролептиків. Пацієнтам з хворобою Паркінсона слід застосовувати мінімальні ефективні дози кожного з цих препаратів.

Метадон. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.

Натрію оксибутират. Посилення пригнічення центральної нервової системи. Зниження уваги може призвести до небезпеки під час керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.

Комбінації, що потребують вжиття запобіжних заходів.

Анагрелід. Підвищений ризик виникнення шлуночкової аритмії, особливо torsades de pointes. Протягом одночасного застосування цього препарату потрібен клінічний та електрокардіографічний контроль.

Азитроміцин, кларитроміцин, ципрофлоксацин, левофлоксацин, норфлоксацин, рокситроміцин. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. При одночасному застосуванні цих препаратів необхідний клінічний та ЕКГ-контроль.

Бета-блокатори у пацієнтів із серцевою недостатністю (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Крім того, наявний судинорозширювальний ефект та ризик виникнення артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної (адитивний ефект). Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм (особливо протиаритмічні препарати IA класу, бета-блокатори, деякі протиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін, антихолінестеразні препарати). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль.

Препарати, що знижують концентрації калію (діуретики, що виводять калій, самостійно або у комбінації, стимулюючі проносні, глюкокортикоїди, тетракосактиди та внутрішньовенний амфотерицин В). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes. Необхідно коригувати будь-яку гіпокаліємію перед тим, як розпочати лікування амісульпридом, та проводити моніторинг клінічної картини, електролітного балансу та ЕКГ.

Літій. Ризик нейропсихічних ознак, що вказують на злоякісний нейролептичний синдром або отруєння літієм. Показаний регулярний клінічний контроль та контроль показників лабораторних аналізів, особливо на початку одночасного застосування цих препаратів.

Ондансетрон. Підвищений ризик виникнення шлуночкової аритмії, особливо torsades de pointes. Протягом одночасного застосування цього препарату потрібен клінічний та електрокардіографічний контроль.

Рокситроміцин. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. При одночасному застосуванні цих препаратів необхідний клінічний та ЕКГ-контроль.

Комбінації, які необхідно враховувати.

Інші седативні засоби. Посилюють пригнічення ЦНС. Порушення здатності до концентрації уваги може зробити небезпечними керування автотранспортом та роботу з механізмами.

Антигіпертензивні засоби. Підвищений ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної гіпотензії.

Похідні нітратів та споріднені речовини. Підвищений ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної гіпотензії.

Орлістат. Ризик зниження терапевтичного ефекту при одночасному застосуванні орлістату.

Злоякісний нейролептичний синдром. Як і при застосуванні інших нейролептиків, при лікуванні амісульпридом можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому (який може призвести до летальних наслідків), що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищенням рівня креатинфосфокінази у сироватці крові. При розвитку гіпертермії, особливо при застосуванні високих доз, всі антипсихотичні препарати, включаючи амісульприд, необхідно відмінити.

Подовження інтервалу QT. Амісульприд може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QТ на ЕКГ, що підвищує ризик появи небезпечних шлуночкових аритмій типу мерехтіння-тріпотіння шлуночків. Ризик розвитку серйозних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії, у випадку вродженого або набутого подовженого інтервалу QТ (комбінація з препаратами, які подовжують інтервал QТ).

Якщо клінічна ситуація дозволяє, перед застосуванням препарату рекомендується переконатись у відсутності факторів, які можуть сприяти розвитку цього порушення ритму: брадикардія менше 55 уд/хв; порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємія; вроджений подовжений інтервал QТ; одночасне застосування препаратів, здатних спричиняти виражену брадикардію ((див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Хворим, яким потрібне тривале лікування нейролептиками, до початку лікування необхідно зробити ЕКГ.

Мозковий інсульт. Існують дані, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, яких лікували деякими атиповими антипсихотиками, спостерігався підвищений ризик розвитку мозкового інсульту. Механізм, що лежить в основі такого підвищеного ризику, невідомий. Не може бути виключений підвищений ризик, пов’язаний з іншими антипсихотичними засобами, і для інших груп хворих. У випадку наявності у пацієнтів фактора ризику інсульту головного мозку цей лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти літнього віку з деменцією. У пацієнтів літнього віку з психозом, що пов'язаний з деменцією, які приймають антипсихотичні засоби, збільшується ризик летального наслідку. Результати досліджень, проведених серед пацієнтів, які приймали переважно атипові антипсихотичні засоби, показали, що порівнянно з плацебо ризик летального наслідку підвищився у 1,6-1,7 раза. Хоча причини летального наслідку під час клінічних досліджень, що проводили з атиповими антипсихотичними засобами, були різними, більшість летальних випадків були або з кардіоваскулярних (наприклад серцева недостатність, раптовий летальний наслідок), або з інфекційних (наприклад пневмонія) причин. Доступні дані вказують на те, що традиційні антипсихотичні засоби можуть підвищувати летальність, як і атипові антипсихотичні засоби. Роль антипсихотичних засобів та особливостей організму пацієнта у підвищенні летальності залишається нез’ясованою.

Венозні тромбоемболії. При застосуванні антипсихотичних засобів були зареєстровані випадки венозних тромбоемболій (ВТЕ). Оскільки пацієнти, які приймають антипсихотичні засоби, часто мають набуті фактори ризику ВТЕ, то перед початком лікування препаратом Солерон або на тлі такого лікування слід визначити можливі фактори ризику ВТЕ та застосувати запобіжні заходи.

Рак молочної залози. Амісульприд може підвищувати рівні пролактину. У зв’язку з цим призначати амісульприд пацієнтам з наявністю раку молочної залози в особистому або сімейному анамнезі потрібно з обережністю, а під час терапії даним лікарським засобом необхідний ретельний нагляд.

Гіперглікемія. Повідомляли про випадки гіперглікемії або порушення толерантності до глюкози та розвитку чи загострення цукрового діабету у пацієнтів, які лікувалися деякими антипсихотичними препаратами, у т. ч. з амісульпридом (див. розділ «Побічні реакції»).

Необхідно проводити клінічний та лабораторний моніторинг відповідно до діючих рекомендацій у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Солерон. Особливу увагу слід приділити пацієнтам із цукровим діабетом або з факторами ризику розвитку цукрового діабету. При виявленні гіперглікемії, пов’язаної із застосуванням препарату, необхідно розглянути питання про відміну препарату.

Судоми. Амісульприд може знижувати судомний поріг, тому необхідний особливий наглят за пацієнтами із судомами в анамнезі, які приймають Солерон.

Особливі групи пацієнтів. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при порушенні функції нирок дозу необхідно зменшити або розглянути можливість іншого лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Дані відносно пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю відсутні.

Пацієнтам літнього віку Солерон, як і інші нейролептики, слід застосовувати з особливою обережністю через можливий ризик розвитку артеріальної гіпотензії або седативного ефекту. Для таких пацієнтів може бути необхідним зменшення дози препарату через порушення функції нирок.

Необхідно з особливою обережністю застосовувати Солерон при хворобі Паркінсона, оскільки він може призвести до погіршення перебігу захворювання. Амісульприд слід застосовувати лише при неможливості уникнення лікування нейролептиками.

Синдром відміни. Після різкої відміни високих доз антипсихотичних засобів були описані випадки синдрому відміни. Був описаний розвиток симптомів відміни, в тому числі нудоти, блювання та безсоння, після різкої відміни антипсихотиків, які застосовували у високих дозах. Повідомляли про розвиток мимовільних рухових порушень (таких як акатизія, дистонія, дискінезія). У зв’язку з цим доцільним є поступова відміна амісульприду.

Гіперпролактинемія. Амісульприд може збільшувати рівень пролактину (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам з гіперпролактинемією та/або з потенційно пролактинзалежною пухлиною слід знаходитися під ретельним наглядом під час лікування амісульпридом (див. розділ «Протипоказання»).

Інше. При застосуванні антипсихотиків, у тому числі амісульприду, повідомляли про розвиток лейкопенії, нейтропенії, агранулоцитозу. Підвищення температури тіла або інфекції нез’ясованої етіології можуть вказувати на лейкопенію (див. розділ «Побічні реакції») і вимагати негайного гематологічного дослідження.

Не рекомендується застосовувати цей лікарський засіб у комбінації з алкоголем, допамінергічними протипаркінсонічними засобами, протипаразитарними засобами, які здатні провокувати torsades de pointes; з метадоном, леводопою, іншими нейролептиками або препаратами, що здатні провокувати torsades de pointes (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Препарат містить лактозу, тому не рекомендований для застосування пацієнтам з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.

Препарат містить 30 або 60 мг натрію кроскармелози (відповідно до дозування лікарського засобу Солерон 100 або Солерон 200). Це необхідно брати до уваги при розрахунку добової норми споживання натрію для пацієнтів, які застосовують натрій-контрольовану дієту.

Вагітність. Відомо, що амісульприд не показав репродуктивної токсичності у ході досліджень на тваринах. Спостерігалося зниження фертильності, пов’язане із фармакологічними ефектами лікарського засобу (ефект, опосередкований пролактином). Не виявлено тератогенних впливів амісульприду.

Клінічні дані щодо застосування амісульприду у період вагітності обмежені. Відповідно, і безпека його застосування у період вагітності не встановлена, тому застосування препарату не рекомендується, за винятком випадків, коли перевага перевищує ризик. Якщо амісульприд застосовувати у період вагітності, у новонароджених можуть проявитися побічні ефекти амісульприду. При застосуванні у ІІІ триместрі вагітності у новонароджених можливе виникнення побічних реакцій, таких як екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни, з різним ступенем тяжкості та різною тривалістю після народження. Повідомляли про такі побічні реакції як збудження, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або утруднення у період годування. У зв’язку з цим необхідний ретельний моніторинг стану новонароджених.

Годування груддю. Невідомо, чи проникає амісульприд у грудне молоко, тому годування груддю протипоказане.

Пацієнтів, особливо тих, які керують автомобілем або іншими механізмами, необхідно попередити про ризик розвитку сонливості у зв’язку із застосуванням цього лікарського засобу (див. розділ «Побічні реакції»).

Препарат застосовувати внутрішньо.

Якщо добова доза не перевищує 400 мг, Солерон слід приймати 1 раз на добу. Дозу більше 400 мг слід розподілити на 2 прийоми на добу.

При гострих психотичних епізодах рекомендована початкова доза становить 400–800 мг, максимальна добова доза – не більше 1200 мг. Безпечність доз більше 1200 мг/добу достатньо не вивчали. У зв’язку з цим такі дози застосовувати не слід. Підтримуючу дозу або корегування дози необхідно встановлювати індивідуально, відповідно до реакції пацієнта. Підтримуюче лікування проводити мінімальною ефективною дозою, яку встановлює лікар індивідуально.

Для пацієнтів з переважно негативною симптоматикою рекомендовано призначати препарат у дозі від 50 мг (1/2 таблетки 100 мг) до 300 мг на добу. Дозу підбирати індивідуально. Оптимальна доза становить приблизно 100 мг на добу.

Пацієнти літнього віку. Безпеку амісульприду у пацієнтів літнього віку оцінювали в обмеженої кількості пацієнтів. Цей лікарський засіб слід застосовувати у цій підгрупі пацієнтів з особливою обережністю з огляду на ризик розвитку артеріальної гіпотензії та седативних ефектів. У пацієнтів із нирковою недостатністю також може знадобитися зниження дози препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції нирок. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при порушенні функції нирок для пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв добову дозу необхідно зменшити наполовину, а для пацієнтів з кліренсом креатиніну 10-30 мл/хв – до третини.

У зв’язку з недостатніми даними відносно застосування амісульприду пацієнтами з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну

Порушення функції печінки. Оскільки препарат слабо метаболізується в організмі, зниження його дози при порушенні функції печінки не потребується.

Діти.

Безпека та ефективність застосування амісульприду для лікування дітей віком від 15 років не встановлені; дані відносно застосування амісульприду підлітками з шизофренією обмежені. Тому застосування амісульприду дітям віком від 15 років не рекомендовано, дітям до 15 років – протипоказано.

Даних, що стосуються гострого передозування амісульприду, недостатньо. Зареєстровані ознаки та симптоми в основному є результатом посилення фармакологічної активності, що клінічно проявляється запамороченням, сонливістю, седативним ефектом, артеріальною гіпотензією, екстрапірамідними симптомами, комою. Були повідомлення про летальні випадки при застосуванні амісульприду, переважно при одночасному застосуванні з іншими психотропними засобами.

Специфічний антидот амісульприду невідомий.

При гострому передозуванні слід визначити, чи застосовували одночасно інший лікарський засіб, і вжити відповідних заходів: підтримуюча терапія, моніторинг життєво важливих функцій організму, особливо моніторинг серцевої діяльності (небезпека подовження інтервалу QT) до повної нормалізації стану пацієнта. При появі виражених екстрапірамідних симптомів призначають антихолінергічні засоби. Застосування гемодіалізу не є ефективним, оскільки амісульприд слабко діалізується.

Небажані ефекти класифіковані за частотою відповідно до такої шкали: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, 000), дуже рідкісні (

Відомо, що дані отримано з клінічних досліджень: нижчезазначені побічні реакції спостерігалися у ході контрольованих клінічних досліджень. У деяких випадках буває складно розрізнити побічні реакції та симптоми основного захворювання.

З боку нервової системи. Дуже часто: екстрапірамідні симптоми (тремор, ригідність, гіпертонус, посилена салівація, акатизія, гіпокінезія, дискінезія). У більшості випадків вони носять помірний характер при підтримуючих дозах і частково оборотні без відміни амісульприду при призначенні антихолінергічних протипаркінсонічних засобів.

Частота екстрапірамідних симптомів, що носить залежний від дози характер, дуже низька у пацієнтів, які лікуються з приводу переважно негативних симптомів дозами, рівними 50-300 мг/добу.

Часто: гостра дистонія (спастична кривошия, окулогірний криз, тризм). Вона є оборотною без відміни амісульприду при призначенні антихолінергічного протипаркінсонічного засобу. Сонливість.

Нечасто: була зареєстрована пізня дискінезія, що характеризується мимовільними рухами язика та/або м’язів обличчя, зазвичай після довготривалого прийому препарату. Антихолінергічні протипаркінсонічні засоби є неефективними або можуть спричиняти посилення симптомів. Судоми.

Психічні порушення. Часто: безсоння, тривожність, ажитація, фригідність.

З боку шлунково-кишкового тракту. Часто: запор, нудота, блювання, сухість у роті.

Ендокринні порушення. Часто: підвищення рівня пролактину у плазмі крові, що є оборотним після відміни препарату. Це може спричинити такі клінічні симптоми: галакторею, аменорею, гінекомастію, біль у грудях, порушення ерекції.

З боку метаболізму і харчування. Нечасто: гіперглікемія (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку серцево-судинної системи. Часто: артеріальна гіпотензія. Нечасто: брадикардія.

Дослідження. Часто: збільшення маси тіла. Нечасто: зареєстровані підвищені рівні ензимів печінки, головним чином трансаміназ.

З боку імунної системи. Нечасто: алергічні реакції.

Дані постмаркетингового періоду. Нижчезазначені небажані реакції були заявлені у спонтанних повідомленнях.

З боку нервової системи. Частота невідома: злоякісний нейролептичний синдром, іноді з летальним наслідком (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку серцевої системи. Частота невідома: подовження інтервалу QT; шлуночкові аритмії, такі як torsades de pointes і шлуночкова тахікардія, що можуть призвести до фібриляції шлуночків і зупинки серця; раптовий летальний наслідок (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку крові та лімфатичної системи. Частота невідома: лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку метаболізму і харчування. Частота невідома: гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія.

Психічні порушення. Частота невідома: сплутаність свідомості.

З боку судинної системи. Частота невідома: випадки венозної тромбоемболії, у т. ч. емболії легеневої артерії, іноді летальної, і тромбоз глибоких вен були зареєстровані при застосуванні антипсихотичних засобів (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Частота невідома: ангіоневротичний набряк, кропив’янка.

Патологічні стани у період вагітності, у післяпологовий і перинатальний періоди. Частота невідома: синдром відміни у новонароджених (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ˚С.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 3 або 6 блістерів в картонній пачці.

За рецептом.

ТОВ «Фарма Старт», Україна.

Адреса

Україна, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8.

У разі виникнення побічних ефектів та запитань щодо безпеки застосування лікарського засобу просимо звертатися до ТОВ «АСІНО УКРАЇНА» за адресою: бульвар Вацлава Гавела, 8, м. Київ, 03124

тел/факс:+38 044 281 2333