Улсепан ліофілізат для розчину для ін'єкцій по 40 мг у флаконі 1 шт

Фармакодинаміка. пантопразол - заміщений бензимідазол, який пригнічує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічного блокади протонної помпи парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H ⁺ -K ⁺ -АТФази, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти в шлунку. Інгібування залежить від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H ₂ рецепторів, знижує кислотність в шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно зниженню кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв'язує фермент дистально щодо клітинного рецептора, він може пригнічувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному і в / в застосуванні однаковий.

При застосуванні пантопразолу підвищується рівень гастрину натщесерце. При короткочасному застосуванні він в більшості випадків не перевищує верхньої межі норми. При тривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків збільшуються вдвічі. Надмірне їх збільшення, однак, виникає тільки в рідкісних випадках. Внаслідок цього у незначної кількості пацієнтів при тривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромаффіноподобних (ECL-клітин) в шлунку (подібно аденоматоідной гіперплазії). Однак, згідно з проведеними на даний момент досліджень, утворення клітин - попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які виявлені в експериментах на тваринах, у людей не відзначено.

За результатами досліджень на тваринах не можна виключити впливу тривалого (понад 1 року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитоподібної залози.

На тлі лікування антисекреторними засобами рівень гастрину в плазмі крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромогранина А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать, що лікування ІПП слід припинити за 5 днів-2 тижнів до вимірювання рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.

Фармакокінетика

Всмоктування. Пантопразол швидко всмоктується, а C _max в плазмі крові досягається вже після одноразового прийому дози 40 мг. В середньому через 2,5 години після прийому C _max в плазмі крові досягається на рівні близько 2-3 мкг/мл; концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після однократного або повторного прийому. У діапазоні доз 10-80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при в / в введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC або C _max в плазмі крові, а, відповідно, і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується тільки варіативність латентного періоду.

Розподіл. Зв'язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98%. Обсяг розподілу становить близько 0,15 л/кг маси тіла.

Біотрансформація. Речовина метаболізується майже виключно в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатної кон'югацією; до інших метаболічним шляхам відноситься окислення за допомогою CYP 3A4.

Виведення. Кінцевий T _½ становить близько 1 год, а кліренс - 0,1 л / год / кг. Відзначено кілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв'язування пантопразолу з протонною помпою парієтальних клітин T _½ не корелює з набагато більш тривалої тривалістю дії (пригнічення секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться з сечею (близько 80%), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як у плазмі крові, так і в сечі є десметілпантопразол, кон'югований з сульфатом. T _½ основного метаболіту (близько 1,5 год) не набагато перевищує T _½ пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів

Повільні метаболізатори. Приблизно у 3% європейців відзначається функціонально низька активність ферменту CYP 2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах цих осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, каталізується головним чином ферментом CYP 3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня AUC була приблизно в 6 разів більше у повільних метаболізаторов, ніж у осіб з функціонально активним ферментом CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). Середня C _max в плазмі крові збільшилася приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразола пацієнтам з порушенням функції нирок (в тому числі особам на діалізі) немає. Як і у здорових людей, T _½ пантопразолу у них є коротким. Діалізується лише дуже невелика кількість пантопразолу. Незважаючи на те що у основного метаболіту помірно тривалий T _½ (2-3 ч), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.

Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (класи А і Б по Чайлд - П'ю), T _½ збільшується до 7-9 год, а AUC збільшується в 5-7 разів, C _max в плазмі крові збільшується лише незначно - в 1,5 рази по порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти похилого віку. Незначне збільшення AUC і C _max у добровольців літнього віку в порівнянні з більш молодими волонтерами також не має клінічного значення.

Діти. Після одноразового прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально AUC і C _max у дітей у віці 5-16 років перебували в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового в / в введення пантопразолу в дозі 0,8 або 1,6 мг/кг дітям у віці 2-16 років не відмічено значимої зв'язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла. AUC і обсяг розподілу відповідали даним, отриманим при дослідженнях за участю дорослих.

Для дорослих і дітей у віці старше 12 років: рефлюкс-езофагіт.

Для дорослих:

• ерадикація Helicobacter pylori (H. pylori) у пацієнтів з H. pylori-асоційованими виразками шлунка і дванадцятипалої кишки в поєднанні з відповідними антибіотиками;
• виразка дванадцятипалої кишки;
• виразка шлунку;
• синдромЗоллінгера - Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

таблетки:

• препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати за 1 год до їжі цілком, не розжовуючи та не подрібнюючи, запиваючи водою.

Дорослі та діти віком старше 12 років

Лікування рефлюкс-езофагіту. Рекомендована доза становить 40 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг/добу (2 таблетки), особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту. Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

дорослі

Ерадикація H. pylori в комбінації з двома антибіотиками. У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки та позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід враховувати локальні дані по бактеріальної резистентності та національні рекомендації по використанню і призначенням відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості мікроорганізмів для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:

а) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

б) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу

+ 250-500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

в) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку пантопразола слід приймати ввечері за 1 год до їди. Період лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів (загальна тривалість лікування не більше 2 тижнів). Якщо для забезпечення загоєння виразки показана подальша терапія пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка і дванадцятипалої кишки.

Якщо комбінована терапія не показана, наприклад у пацієнтів з негативним результатом на H. pylori, для монотерапії призначають Улсепан в наступне режимі дозування.

Лікування виразки шлунка. Рекомендована доза 40 мг (1 таблетка) на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки на добу), особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки. Рекомендована доза 40 мг (1 таблетка) на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки) на добу, особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 2 тижнів.

Лікування при синдромі Золлінгера - Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станах. Для тривалого лікування при синдромі Золлінгера - Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станах початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки) на добу. При необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи в залежності від показників секреції кислоти в шлунку. Якщо доза перевищує 80 мг/добу, її необхідно розділити на 2 прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози до понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю секреції кислоти.

Тривалість лікування при синдромі Золлінгера - Еллісона та інших патологічних станах не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori в комбінованої терапії, оскільки нині немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Пацієнтам з порушенням функції нирок не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori в комбінованої терапії, оскільки нині немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти похилого віку. Не потрібно коригувати дозу.

Діти. Препарат показаний дітям у віці старше 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані з безпеки та ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій: препарат застосовують дорослим за призначенням і під безпосереднім наглядом лікаря. В / в застосування препарату рекомендується тільки в разі неможливості перорального застосування. Доступні дані з безпеки стосуються в / в застосування протягом до 7 днів. Тому при клінічній можливості здійснюється перехід від в / в введення пантопразолу до перорального застосування пантопразолу в дозі 40 мг.

дозування

Лікування рефлюкс-езофагіту, виразки дванадцятипалої кишки, виразки шлунка

Препарат застосовують в дозі 40 мг (1 флакон) на добу в / в.

Лікування при синдромі Золлінгера - Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станах

Препарат застосовують в рекомендованої початкової дози 80 мг/добу. При необхідності дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи в залежності від показників секреції кислоти в шлунку. Дози, що перевищують 80 мг/добу, необхідно розділити на два введення. Можливе тимчасове збільшення дози пантопразолу більше 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю секреції кислоти.

У разі небходимости швидкого зниження кислотності, більшості пацієнтів досить початкової дози 80 мг 2 рази для досягнення бажаного рівня (10 мекв / год) протягом 1 год.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакона препарату).

Ниркова недостатність. Пацієнтам з порушеннями функції нирок не потребують корекції дози.

Пацієнти похилого віку. Немає необхідності в корекції дози.

Спосіб застосування. Порошок розчиняють в 10 мл 0,9% розчину хлориду натрію. Р-р можна вводити безпосередньо або після змішування з 100 мл 0,9% розчину хлориду натрію або 5% розчину глюкози в пластикових або скляних флаконах.

Приготований розчин стабільний протягом 12 годин при температурі не вище 25 °C.

Однак з урахуванням збереження мікробіологічної чистоти рекомендується використовувати розведений препарат негайно.

Препарат не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, крім вищевказаних.

Введення препарату необхідно виконати протягом 2-15 хв.

Флакон призначений тільки для одноразового використання. Перед застосуванням необхідно візуально перевірити флакони з препаратом (зокрема щодо зміни кольору, наявності осаду).

Розведений розчин повинен бути безбарвним або слабо-жовтим.

Діти. Препарат не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років), оскільки дані з безпеки та ефективності пантопразолу для цієї вікової категорії обмежені. Наявні на сьогодні дані описані в фармакокінетики, однак рекомендації з дозування не можуть бути надані.

Підвищена чутливість до активної речовини, похідним бензимідазолу або будь-якого компонента препарату.

Найбільш часті побічні реакції, що виникають при застосуванні пантопразолу, - діарея і головний біль (приблизно у 1% пацієнтів).

Побічні ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1 / 10), часто (≥1 / 100 і 1/10), нечасто (≥1 / 1000 і 1/100), рідко (≥1 / 10 000 і 1/1000), дуже рідко (1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

В межах кожної категорії частота побічних реакцій вказана в порядку убування серйозності.

Всі побічні реакції, про які повідомляли в постмаркетинговий період і неможливо визначити їх частоту, вказують в категорії невідомо.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко - агранулоцитоз; дуже рідко - лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко - реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм і порушення обміну речовин: рідко - гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміни маси тіла; невідомо - гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. Особливості застосування), гіпокальціємія ^1, гіпокаліємія.

Психічні розлади: нечасто - розлади сну; рідко - депресія (в тому числі загострення); дуже рідко - дезорієнтація (у тому числі загострення); невідомо - галюцинації, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку наявності в анамнезі).

З боку нервової системи: нечасто - головний біль, запаморочення; рідко - порушення смаку; невідомо - парестезії.

З боку органу зору: рідко - порушення зору / затуманення зору.

Шлунково-кишковий тракт: часто - поліпи фундального залоз (доброякісні); нечасто - діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, біль в животі та дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто - підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ-глутамілтрансферази); рідко - підвищення рівня білірубіну; невідомо - поразка гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - висипання на шкірі, висип, свербіж; рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк; невідомо - синдром Стівенса - Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгостра шкірний червоний вовчак.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто - переломи стегна, зап'ястя, хребта (див. Особливості застосування); рідко - артралгія, міалгія; невідомо - спазм м'язів ^2.

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо - інтерстиціальнийнефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко - гінекомастія.

Загальні розлади: часто - тромбофлебіт у місці введення; нечасто - астенія, втома, нездужання; рідко - підвищення температури тіла, периферичні набряки.

¹ Гипокальциемия одночасно з гіпомагніємією.

² Спазм м'язів як наслідок порушення балансу електролітів.

Злоякісні новоутворення шлунка. симптоматичний відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка і відкладати їх діагностику. при наявності тривожних симптомів (наприклад при істотній втраті маси тіла, періодичних блювоти, дисфагії, блювоти з кров'ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Тривале застосування препарату. При тривалому застосуванні препарату, особливо більш 1 року, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.

Порушення функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо при тривалому лікуванні. При підвищенні рівня печінкових ферментів терапію потрібно припинити.

Застосування в складі комбінованої терапії. При застосуванні препарату в складі комбінованої терапії необхідно дотримуватися інструкцій по медичному застосуванню відповідних лікарських засобів.

Наявність тривожних симптомів. При наявності тривожних симптомів (наприклад в разі істотного зменшення маси тіла, періодичної блювоти, дисфагії, блювоти з кров'ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми та відстрочити встановлення діагнозу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрижелудочного рН, через істотне зниження їх біодоступності.

Вплив на абсорбцію вітаміну B _12. У пацієнтів з синдромом Золлінгера - Еллісона та іншими гіперсекреторних патологічними станами, які вимагають тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну B ₁₂ (ціанокобаламіну) в зв'язку з виникненням гіпо- та ахлоргідрії. Це слід враховувати при зменшеній масі тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику зниження поглинання вітаміну B ₁₂ при тривалому лікуванні або наявності відповідних клінічних симптомів.

Інфекції травного тракту, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і інші ІПП, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай присутні в верхніх відділах травного тракту. Застосування пантопразолу може дещо підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, викликаних такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. difficile.

Гіпомагніємія. Спостерігалися випадки важкої гипомагниемии у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше 3 міс, і в більшості випадків протягом 1 року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гипомагниемии: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення і шлуночкова аритмія. При гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію і припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, яким потрібна тривала терапія, або особам, які беруть ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, які можуть викликати гіпомагніємію (наприклад діуретики), необхідно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП і періодично під час лікування.

Переломи кісток. Тривале лікування (більше 1 року) ІПП у високих дозах може незначно підвищити ризик перелому стегна, зап'ястя і хребта, переважно в осіб похилого віку або при наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження свідчать про те, що застосування ІПП може підвищити загальний ризик переломів на 10-40%. Деякі з них можуть бути обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічними рекомендаціями та вживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування ІПП пов'язують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострій шкірної червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що піддаються впливу сонячного світла, і це супроводжується болем у суглобах, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність відміни препарату. Виникнення підгострій шкірної червоного вовчака у пацієнтів під час проведення терапії ІПП може підвищити ризик її розвитку при застосуванні інших ІПП.

Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, застосування препарату слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA. Якщо рівні CgA і гастрину НЕ нормалізування після початкового виміру, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій: препарат містить менше 1 ммоль (23 мг) / дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Вагітність. Досвід застосування препарату у вагітних обмежений. В ході досліджень репродуктивної функції на тваринах виявлена репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат не слід застосовувати в період вагітності, крім випадків крайньої необхідності.

Годування грудьми. Досліди на тваринах показали виведення пантопразолу з грудним молоком. Є дані про екскрецію пантопразолу з грудним молоком людини. Рішення про припинення годування груддю або припинення / утримання від лікування препаратом повинно прийматися з урахуванням співвідношення користі від годування грудьми для дитини та користі від лікування пантопразолом для жінки.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення і розлади зору. У таких випадках не слід керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рн. в результаті повного і тривалого пригнічення секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрижелудочного рН, через істотне зниження їх біодоступності. Якщо одночасного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з ІПП можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність корекції дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному застосуванні з фенпрокоумоном і варфарином під час проведення клінічних досліджень, зареєстровані поодинокі випадки зміни міжнародного нормалізованого відношення (МНО) в постмаркетинговий період. Таким чином, пацієнтам, які застосовують непрямі антикоагулянти (наприклад фенпрокумон і варфарин), рекомендується здійснювати моніторинг протромбінового часу / МНО після початку, припинення або при нерегулярному прийомі пантопразолу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування цього препарату в високих дозах (наприклад 300 мг) і ІПП підвищує рівень метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які приймають метотрексат в високіех дозах, наприклад хворим на рак або на псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Інші взаємодії. Пантопразол в значній мірі метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому P450. Основний шлях метаболізму - деметилювання за допомогою CYP 2C19 і інших метаболічних шляхів, в тому числі окислення ферментом CYP 3A4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін і оральні контрацептиви, що містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Результати цілого ряду досліджень з вивчення можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад кофеїн, теофілін), CYP 2C9 (наприклад пироксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад метопролол), CYP 2E1 (наприклад етанол), не впливає на p-глікопротеїн, який асоціюється з всмоктуванням дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.

Проведено дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно застосовуваними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг при в / в введенні протягом 2 хв добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв'язується з білками, він не відноситься до препаратів, які можна легко вивести за допомогою діалізу.

У разі передозування при появі клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну і підтримуючу терапію. Рекомендацій по специфічної терапії немає.

При температурі не вище 25 °C в сухому, захищеному від світла місці.

діюча речовина: pantoprazole;

1 флакон містить пантопразолу (у формі пантопразолу натрію сесквігідрату) 40 мг.

допоміжні речовини: натрію гідроксид.

Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок білого або майже білого кольору; відновлений розчин: прозорий безбарвний або злегка жовтуватий.

Засоби для лікування кислотозалежних захворювань. Інгібітори протонної помпи.

Код АТХ А02В С02.

Фармакодинаміка

Пантопразол – заміщений бензимідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин. Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H⁺-K⁺-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування залежить від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H2-гістамінових рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально відносно до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні пантопразолу однаковий.

При застосуванні пантопразолу збільшується рівень гастрину натще. При короткотерміновому застосуванні рівень гастрину зазвичай не перевищує верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Надмірне їхнє збільшення, однак, виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, іноді при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних (ECL)-клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними на сьогодні дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося.

Зважаючи на результати досліджень на тваринах, не можна виключати впливу довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

На фоні лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, внаслідок зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювань рівня CgA. Це дає змогу рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.

Фармакокінетика

Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. В діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу у плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при внутрішньовенному введенні.

Розподіл.

Зв’язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98 %. Об’єм розподілу становить близько 0,15 л/кг.

Біотрансформація.

Пантопразол метаболізується майже виключно у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окислення за допомогою CYP3A4.

Виведення.

Кінцевий період напіввиведення становить близько 1 години, а кліренс – 0,1 л/год/кг. Було відмічено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80 %), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як в плазмі крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований з сульфатом. Період напіввиведення (T1/2) основного метаболіту (близько 1,5 години) ненабагато перевищує T1/2 пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів.

Повільні метаболізатори.

Близько 3 % європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі – час» (AUC) була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація в плазмі крові (Cmax) зросла приблизно на 60 %. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Рекомендацій щодо зниження дози при застосуванні пантопразолу пацієнтам з погіршеною функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і в здорових людей, T1/2 пантопразолу в них є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Попри те, що в основного метаболіту помірно тривалий T1/2 (2-3 години), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та B за Чайлдом‒П’ю) T1/2 зростає до 7-9 годин, а AUC збільшується в 5-7 разів, Cmax збільшується лише незначним чином – у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.

Пацієнти літнього віку.

Незначне збільшення AUC та Cmax у добровольців літнього віку у порівнянні з більш молодими волонтерами також не має клінічного значення.

Діти.

Після одноразового внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.

- Рефлюкс-езофагіт.

- Виразка дванадцятипалої кишки.

- Виразка шлунка.

- Синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Підвищена чутливість до пантопразолу, похідних бензимідазолу або до будь-якого компонента препарату.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН.

Унаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Інгібітори протеази ВІЛ.

Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності.

Якщо сумісного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з ІПП не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність коригування дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин).

Сумісне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ (міжнародний нормалізований індекс). Однак повідомлялось про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які сумісно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть до летального наслідку. У разі такого сумісного застосування необхідний моніторинг МНІ та протромбінового часу.

Метотрексат.

Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та ІПП збільшує рівні метотрексату у плазмі крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP2C19.

Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих дозах, та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 та CYP3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.

Інші взаємодії.

Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окислення за допомогою CYP3A4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральні контрацептиви, які містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій. Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими засобами, які метаболізуються через цю ж ферментну систему.

Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP1A2 (наприклад, кофеїн, теофілін), CYP2С9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад, метопролол), CYP2Е1 (наприклад, етанол), не впливає на P-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.

Були проведені дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Злоякісні новоутворення шлунка.

Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. При наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Порушення функції печінки.

Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити.

Інгібітори протеази ВІЛ.

Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності.

Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями.

Лікування препаратом може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. difficile.

Гіпомагніємія.

Cпостерігались випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи кісток.

Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами ІПП може незначною мірою збільшити ризик перелому стегна, запʼястя та хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших факторів ризику.

Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякі з них можуть бути обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак.

Застосування ІПП повʼязують із дуже рідкими випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії ІПП може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших ІПП.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA. Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП.

Препарат містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Вагітність.

Наявні дані щодо застосування вагітним жінкам (приблизно 300‒1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето/неонатальної токсичності пантопрозолу. У ході досліджень на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід слід уникати застосування препарату у період вагітності.

Період годування груддю.

Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомлялось. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом потрібно приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом для жінки.

Фертильність.

Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.

Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору. У разі розвитку таких реакцій слід відмовитися від керування автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат застосовувати дорослим за призначенням та під безпосереднім наглядом лікаря. Внутрішньовенне застосування препарату рекомендується тільки у разі неможливості перорального застосування. Доступні дані з безпеки стосуються внутрішньовенного застосування терміном до 7 днів. Тому при клінічній можливості здійснюється перехід від внутрішньовенного введення пантопразолу до перорального застосування пантопразолу у дозі 40 мг.

Дозування.

Рефлюкс-езофагіт, виразка дванадцятипалої кишки, виразка шлунка.

Препарат застосовувати у дозі 40 мг (1 флакон) на добу внутрішньовенно.

Синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Препарат застосовувати у рекомендованій початковій дозі 80 мг на добу. За необхідності дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. Дози, що перевищують 80 мг на добу, необхідно розділити на два введення. Можливе тимчасове збільшення дози пантопразолу більше 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, який необхідний для адекватного контролю секреції кислоти.

У разі якщо необхідне швидке зменшення кислотності, для більшості пацієнтів досить початкової дози 80 мг 2 рази для досягнення бажаного рівня (            1 години.

Печінкова недостатність.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакона препарату).

Ниркова недостатність.

Пацієнти з порушеннями функцій нирок не потребують коригування дози.

Пацієнти літнього віку.

Відсутня необхідність у корекції дозування.

Порошок розчинити у 10 мл 0,9 % розчину хлориду натрію. Розчин можна вводити безпосередньо або після змішування зі 100 мл 0,9 % розчину хлориду натрію або 5 % розчину глюкози у пластикових або скляних флаконах.

Приготований розчин стабільний протягом 12 годин при температурі не вище 25 °C.

Однак, з огляду на збереження мікробіологічної чистоти, рекомендується використати розведений препарат негайно.

Препарат не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, окрім зазначених вище.

Внутрішньовенне введення препарату необхідно проводити протягом 2–15 хв.

Флакон призначений тільки для одноразового використання. Перед застосуванням необхідно візуально перевірити флакони з препаратом (зокрема на зміну кольору, наявність осаду).

Розведений розчин повинен бути безбарвним або мати злегка жовтий колір.

Діти.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років), оскільки дані щодо безпеки і ефективності пантопразолу для цієї вікової категорії обмежені. Наявні на сьогодні дані описані в розділі «Фармакокінетика», проте рекомендації щодо дозування не можуть бути надані.

Симптоми передозування невідомі. Дози до 240 мг, введені внутрішньовенно протягом 2 хвилин, добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не належить до препаратів, що можуть бути легко виведені за допомогою діалізу.

У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і   рідко (≥ 1/10000 і   дуже рідко (

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: агранулоцитоз.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи.

Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та розлади обміну речовин.

Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.

Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія¹, гіпокаліємія.

Психічні розлади.

Нечасто: розлади сну.

Рідко: депресія (в тому числі загострення).

Дуже рідко: дезорієнтація (в тому числі загострення).

Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх попереднього існування).

З боку нервової системи.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: розлади смаку.

Невідомо: парестезія.

З боку органів зору.

Рідко: порушення зору/затуманення зору.

З боку травного тракту.

Часто: поліпи з фундальних залоз (доброякісні).

Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.

Невідомо: мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).

Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж.

Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.

Невідомо: синдром Стівенса–Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.

Нечасто: переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Невідомо: спазм мʼязів².

З боку нирок та сечовидільної системи.

Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Загальні розлади.

Часто: тромбофлебіт у місці введення.

Нечасто: астенія, втома, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.

^1. Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

^2.Спазм мʼязів як наслідок порушення балансу електролітів.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, є надзвичайно важливими. Це дає змогу постійно спостерігати за балансом користь/ризик лікарського засобу. Працівників системи охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C у захищеному від світла та недоступному для дітей місці. 

1 флакон з ліофілізатом для розчину для ін’єкцій у контурній чарунковій упаковці, по 1 контурній чарунковій упаковці в картонній коробці.

За рецептом.

Мефар Ілач Сан. А. Ш., Туреччина /

Mefar Ilac San. A.S., Turkey.

Рамазаноглу Мах. Енсар Джад. № 20, 34906 Курткой - Пендик/Стамбул /

Ramazanoglu Mah. Ensar Cad. No: 20, 34906 Kurtkoy - Pendik/Istanbul.

УОРЛД МЕДИЦИН ІЛАЧ САН. ВЕ ТІДЖ. A.Ш., Туреччина /

WORLD MEDICINE ILAC SAN. VE TIC. A.S., Turkey.