Ліпразид

Склад

діючі речовини: лізиноприл і гідрохлортіазид;

1 таблетка Ліпразиду 10 містить лізиноприлу (у перерахунку на 100% безводний лізиноприл) - 10 мг, що відповідає лізиноприлу дигідрату - 10,89 мг і гідрохлортіазиду (в перерахунку на 100% суху речовину) - 12,5 мг

1 таблетка Ліпразиду 20 містить лізиноприлу (у перерахунку на 100% безводний лізиноприл) - 20 мг, що відповідає лізиноприлу дигідрату - 21,78 мг і гідрохлортіазиду (в перерахунку на 100% суху речовину) - 12,5 мг

Допоміжні речовини: Ліпразиду 10 - вабить (E 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (E 172), кальцію гідрофосфату дигідрат. Ліпразиду 20 - вабить (E 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (E 172), кальцію гідрофосфату дигідрат.

Форма випуску

Таблетки (по 10 таблеток в блістері, по 3 блістери в пачці; по 60 таблеток в контейнері, по 1 контейнеру в пачці; по 90 таблеток в контейнері, по 1 контейнеру в пачці).

Основні фізико-хімічні властивості

Ліпразиду 10 - таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, кремового кольору. На поверхні таблеток допускається мармуровість і вкраплення від жовтого до коричневого кольору.

Ліпразиду 20 - таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, рожевого кольору. На поверхні таблеток допускається мармуровість і вкраплення червоно-коричневого кольору.

Фармакодинаміка

Комбінований антигіпертензивний препарат, що містить інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) лізиноприл та діуретик гідрохлоротіазид.

Лізиноприл інгібує АПФ, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин II. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення рівня альдостерону. Це призводить до зниження загального периферичного опору судин і системного артеріального тиску.

Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком з антигіпертензивним дією. Знижує реабсорбцію електролітів і води в дистальних канальцях нирок, збільшує діурез, внаслідок чого зменшується загальний циркулюючий об'єм крові та знижується підвищений артеріальний тиск. Значне зниження систолічного і діастолічного артеріального тиску настає через 3-4 дня прийому гідрохлортіазиду, а оптимальний антигіпертензивний ефект спостерігається після 3-4 тижнів застосування препарату.

Комбінація лізиноприлу і гідрохлортіазиду призводить до більш виражений гіпотензивний ефект, ніж кожен компонент окремо.

Немеланомний рак шкіри: результати двох фармакоепідеміологічних досліджень, що базувалися на даних Данського національного реєстру онкологічних захворювань, продемонстрували кумулятивний дозозалежний зв'язок між гідрохлортіазидом (ГХТЗ) та виникненням базальноклітинної карциноми (БКК) та плоскоклітинної карциноми (ПК).

Фармакокінетика

Біодоступність лізиноприлу становить близько 30%. Прийом їжі не має значного впливу на абсорбцію лізиноприлу. Незначна кількість (6-10%) зв'язується з білками плазми крові. Початковий ефект після застосування лізиноприлу розвивається через 1:00, максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 6-7 годин після прийому. Практично не метаболізується в організмі, тільки близько 7% лізиноприлу метаболізується в печінці. Лізиноприл частково проникає через плацентарний бар'єр. Основна кількість речовини виводиться з організму в незміненому вигляді з сечею. Період напіввиведення з сироватки крові становить 12.00. Виведення лізиноприлу у пацієнтів похилого віку сповільнена.

Діуретична дія гідрохлортіазиду розвивається через 2:00 після прийому і досягає піка через 3-4 години, триває 6-12 годин. Біодоступність гідрохлортіазиду становить 65-70%. Близько 40% зв'язується з білками плазми крові. Проникає через плаценту та в грудне молоко. Гідрохлортіазид не метаболізується, виводиться нирками.

Артеріальна гіпертензія, якщо монотерапії гідрохлортіазидом або лізиноприлом не досягнуто бажаного зниження артеріального тиску.

• Гіперчутливість до лізиноприлу, гідрохлортіазиду, інших компонентів препарату або до інших інгібіторів АПФ
• гіперчутливість до похідних сульфонамідів;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений попереднім застосуванням інгібіторів АПФ
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі
• мітральний або аортальний стеноз, гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями;
• гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою;
• кардіогенний шок
• тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <30 мл/хв), рівень креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л, анурія
• двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки
• стан після трансплантації нирки;
• механічна непрохідність сечовивідних шляхів;
• порушення водно-сольового обміну (резистентна до лікування гіперкаліємія / гіпокаліємія, рефрактерна гіпонатріємія, гіповолемія)
• важкі форми цукрового діабету,
• тяжка печінкова недостатність, печінкова енцефалопатія
• первинний гіперальдостеронізм;
• загострення подагри
• порфірія;
• застосування з аліскіренвмісніми препаратами пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв / 1,73 м ^2);
• застосування високопропускними мембран з поліакрілнітрілнатрій-2-метилалілсульфонат (наприклад AN 69) при гемодіалізі;
• вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Препарат призначати з урахуванням доз лізиноприлу або гідрохлоротіазиду, які застосовувалися в монотерапії. Дозу підбирати індивідуально залежно від терапевтичного ефекту.

Початкова рекомендована доза (в перерахунку на лізиноприл) - 5-10 мг/добу, далі дозу слід коригувати з урахуванням досягнутого клінічного ефекту. Стабільний терапевтичний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні застосування препарату. Рекомендована підтримуюча доза - 20 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза (в перерахунку на лізиноприл) - 40 мг.

При необхідності прийому препарату в дозі 2,5 мг і 5 мг (у перерахуванні на лізиноприл) слід застосовувати лікарські форми з можливістю такого дозування.

Лікарський препарат можна купити за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1. Актуальна ціна на медикамент вказана у каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

Дані про передозування у людини обмежені.

Симптоми: симптоми передозування інгібіторів АПФ можуть включати гіпотензії, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій, кашель.

Симптомами передозування гідрохлоротіазиду симптоми, обумовлені зниженням рівня електролітів в сироватці крові (в т.ч. гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також зневодненням, що виникає внаслідок надмірного діурезу. Можуть виникати тахікардія, аритмія, артеріальна гіпотензія, серцево-судинний шок, слабкість, сплутаність і розлади свідомості, пригнічення свідомості (включаючи кому), запаморочення, спазми м'язів, судоми, парестезії, нудота, блювота, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз , підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному при нирковій недостатності), ниркова недостатність.

У разі застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія може призвести до підвищення ризику серцевих аритмій.

Лікування: симптоматичне і підтримуюче, специфічного антидоту немає. Лікування слід припинити та за пацієнтом слід встановити ретельне спостереження. Терапевтичні заходи залежать від характеру і тяжкості симптомів.

Рекомендованим лікуванням передозування введення фізіологічного розчину натрію хлориду. При гіпотензії слід покласти пацієнта на спину (ноги необхідно підняти). При необхідності провести інфузію ангіотензину II і / або внутрішньовенне ведення катехоламінів.

Якщо прийом препарату був здійснений нещодавно, то для його виведення і для запобігання подальшій абсорбції рекомендується вживання заходів, спрямованих на його виведення (наприклад, стимуляція блювання, промивання шлунка, введення ентеросорбентів і сульфату натрію). Лізиноприл може бути виведений з системного кровотоку шляхом гемодіалізу, при цьому слід уникати застосування поліакрилонітрильних металосульфонатніх високопоточних мембран (наприклад AN 69).

Брадикардії або значну Вагусні реакцію можна зменшити шляхом введення атропіну. Для лікування резистентної до терапії брадикардії показане застосування кардіостимулятора.

При розвитку ангіоневротичного набряку необхідна адекватна невідкладна терапія (введення адреналіну (0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1: 1000) трансдермально), ГКС, антигістамінних препаратів, забезпечення прохідності дихальних шляхів за допомогою інтубації або ларинготомія).

Слід постійно контролювати показники життєво важливих функцій, концентрації сироваткових електролітів і креатиніну.

Побічні реакції, пов'язані з лізиноприлом.

Система крові та лімфатична система: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, мієлосупресія, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Нервова система та психічні порушення: запаморочення, головний біль, зміни настрою, парестезії, вертиго, порушення смакових відчуттів, порушення сну, сплутаність свідомості, порушення нюху, порушення рівноваги, дезорієнтація, шум у вухах, зниження гостроти зору, симптоми депресії, непритомність, галюцинації .

Серцево-судинна система: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю), ортостатичні ефекти (включаючи гіпотензію), припливи, біль / дискомфорт у грудях, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, вторинний через надмірну гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику; посилене серцебиття, тахікардія, брадикардія, феномен Рейно. При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда можливі, особливо в перші 24 години, AV-блокада II-III ступеня, важка артеріальна гіпотензія та / або порушення функції нирок, в поодиноких випадках - кардіогенний шок.

Кістково-м'язова система: були зареєстровані м'язові спазми.

Дихальна система, органи грудної клітини та середостіння: кашель, риніт, бронхіт, задишка, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.

Травний тракт і печінки: діарея, запор, нудота, блювота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, глосит, зниження апетиту, панкреатит, интестинальная ангіоедема, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність.

Дуже рідко повідомлялося про випадки небажаного перебігу гепатиту, прогресував до печінкової недостатності. Пацієнтам, які отримували комбінацію лізиноприлу і гідрохлортіазиду і у яких виникла жовтяниця або значно підвищилися рівні печінкових ферментів у сироватці крові, слід припинити застосування даної комбінації з подальшим відповідним контролем.

Шкіра і підшкірна клітковина: висип, свербіж, кропив'янка, гіперемія шкіри, алопеція, псоріаз, реакції гіперчутливості / ангіоневротичний набряк ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок і / або гортані, гіпергідроз, пемфігоїдні реакції, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри.

Повідомлялося про комплексну реакцію, що включає один або кілька симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія / артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висип, реакції фотосенсібілізціі або інші дерматологічні прояви.

Сечовидільної системи: дисфункція нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія / анурія.

Ендокринна система: неадекватна секреція АДГ.

Репродуктивна система і молочні залози: імпотенція, гінекомастія.

Метаболічні порушення: гіпоглікемія, подагра.

Загальні порушення і порушення в місці введення: підвищена стомлюваність, астенія.

Результати лабораторних тестів: підвищення рівня сечовини, креатиніну, білірубіну і печінкових ферментів у сироватці крові, гіперкаліємія, гіпонатріємія, протеїнурія.

Побічні реакції, пов'язані з гідрохлортіазидом.

Система крові та лімфатична система: лейкопенія, нейтропенія / агранулоцитоз, тромбоцитопенія с / без пурпура, гемолітична і апластична анемії, зменшення гематокриту, мієлосупресія, лімфаденопатія.

Імунна система: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк (у т.ч. набряки обличчя, губ, язика, гортані, кінцівок, кишкові набряки).

Порушення метаболізму і трофіки: зниження апетиту / анорексія, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, подагра; електролітний дисбаланс, в т.ч. гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може спровокувати печінкову енцефалопатію / кому, гіпомагніємія, гіперкальціємія; гіперглікемія, глюкозурія, порушення толерантності до глюкози, що може привести маніфестацію латентного цукрового діабету, підвищення рівня сечовини, креатиніну, ферментів печінки, білірубіну, холестерину, ліпідів, тригліцеридів в плазмі крові.

Психічні розлади: занепокоєння, депресія, порушення сну, сонливість, сплутаність свідомості, дезорієнтація, зміни настрою, нервозність.

Нервова система: запаморочення, головний біль, парестезії, судоми, апатія, відчуття втоми, слабкість, астенія.

Органи зору: транзиторна нечіткість / зниження гостроти зору, ксантопсія, кон'юнктивіт, гостра міопія і вторинна гостра глаукома.

Органи слуху і рівноваги: вертиго, дзвін у вухах, вушна біль.

Серцево-судинна система: аритмії, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія, тахікардія некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).

Дихальна система, органи грудної клітини та середостіння: респіраторний дистрес, включаючи пневмоніт і набряк легенів.

Травна система: нудота, блювота, діарея, запор, сухість у роті, спрага, стоматит / афтозні виразки, глосит, зміна смакових відчуттів, печія, подразнення шлунка / біль / спазм в епігастральній ділянці, панкреатит, сіаладеніт.

Гепатобіліарні порушення: розвиток печінкової енцефалопатії або печінкової коми, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, холецистит.

Шкіра і підшкірна клітковина: шкірний висип, фотосенсибілізація, свербіж, кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, шкірні волчаночноподобного реакції / загострення системного червоного вовчака, алопеція.

Опорно-руховий апарат: судоми або біль в м'язах, м'язова слабкість, артрити.

Сечовидільної системи: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність.

Інші: зниження потенції / імпотенція, підвищення температури тіла.

Анафілактоїдні реакції при гемодіалізі. Застосування лізиноприлу/гідрохлортіазиду не показане пацієнтам, які потребують діалізу щодо ниркової недостатності. Повідомлялося про випадки розвитку анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які проходили процедури гемодіалізу із застосуванням високопропускних мембран (наприклад, AN 69), та супутнім лікуванням інгібіторами АПФ. Таким пацієнтам рекомендується застосовувати інший тип мембран для діалізу чи інший клас антигіпертензивних препаратів.

Ангіоневротичні набряки при застосуванні інгібіторів АПФ частіше виникали у представників негроїдної раси, ніж у інших рас.

Літій. Зазвичай не рекомендується одночасне застосування літію та лізиноприлу.

Дуже рідко були зареєстровані летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку горла або мови. Якщо набряк поширюється на мову, голосові зв'язки або горло, може виникнути обструкція дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органи дихання. У таких випадках слід негайно вжити заходів невідкладної терапії (введення адреналіну (епінефрину) та/або підтримання прохідності дихальних шляхів). Пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю та нормальним або зниженим артеріальним тиском лізиноприл може додатково знизити системний артеріальний тиск. Цей ефект - очікуваний і зазвичай не є причиною припинення лікування. Якщо гіпотензія стає симптоматичною, може знадобитися зниження дози або припинення застосування комбінованого препарату лізиноприл/гідрохлортіазид.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без явних ознак хвороби нирок може спостерігатися незначне тимчасове підвищення рівня сечовини та креатиніну у сироватці крові, особливо якщо застосовувати лізиноприл одночасно з діуретиками. Імовірність цього явища вища у пацієнтів із вже існуючим порушенням функції нирок. Такий стан може вимагати зменшення дози та/або припинення застосування діуретика та/або лізиноприлу.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Препарати інгібіторів АПФ протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Епідеміологічні дані про ризик тератогенності при застосуванні інгібіторів АПФ в I триместрі вагітності неоднозначні; однак невеликого збільшення ризику виключити не можна. Дані про вплив терапії інгібіторами АПФ у II і III триместрах свідчать про фетотоксичність (пригнічення функції нирок, олігогідрамніоз, гіпоплазія кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

При плануванні вагітності слід вибрати альтернативне антигіпертензивний лікування з встановленим профілем безпеки для застосування в період вагітності.

При встановленні вагітності під час лікування інгібітором АПФ застосування його слід негайно припинити та при необхідності замінити іншими лікарськими засобами, дозволеними до застосування вагітним. В цьому випадку рекомендується ультразвуковий контроль функції нирок і черепа плода.

При необхідності застосування препарату годування груддю рекомендується припинити.

Діти

Безпека і ефективність застосування у дітей лизиноприла / гідрохлортіазиду не встановлені, тому препарат протипоказаний дітям до 18 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Як і інші антигіпертензивні засоби, комбінація лізиноприл / гідрохлоротіазид може слабо або помірно впливати на швидкість реакції внаслідок можливого розвитку побічних реакцій, особливо на початку терапії або при зміні дозування, залежно від індивідуальної сприйнятливості пацієнта, а також при застосуванні препарату в поєднанні з алкоголем.

При керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід враховувати, що іноді може виникати запаморочення або втомлюваність. Тому на початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) слід утримуватися від керування автотранспортом і / або іншими механізмами. Пізніше ступінь обмеження визначається індивідуально лікарем.

Інші антигіпертензивні препарати: можливе посилення гіпотензивної дії. Застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або вазодилататорами може ще більше знизити артеріальний тиск. Гангліоблокатори або блокатори адренергічних нейронів можуть бути застосовані в комбінації з препаратами лизиноприла тільки під суворим контролем.

Подвійна блокада РААС за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ (у тому числі лізиноприлу), БРА або аліскірену пов'язана з більш високою частотою побічних ефектів, таких як гіпотензія, гіперкаліємія, зниження ниркової функції (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з застосуванням одного РААС-блокуючого препарату.

Препарати, які індукують шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes»: через ризик гіпокаліємії підвищується ризик розвитку серцевих аритмій, в т.ч. шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes» при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і лікарських засобів, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові:

• антиаритмічні препарати класу I (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід)
• антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол, дофетиліду, ібутилід)
• нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультопридом, амісульпірід, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол)
• інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Трициклічніантидепресанти, антипсихотичні препарати, анестетики: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або замінники харчової солі, що містять калій: підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Зазвичай втрата калію внаслідок прийому тіазидних діуретиків послаблюється калійзберігаючу дію лізиноприлу. Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок або цукровим діабетом. Якщо одночасне застосування комбінації лізиноприлу/гідрохлортіазиду та будь-якого з цих засобів необхідне, слід застосовувати їх з обережністю та з частим моніторингом рівня калію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥ 3 г на добу, неселективні НПЗП: при тривалому застосуванні НПЗП знижується гіпотензивну і діуретичний ефект інгібіторів АПФ і тіазидів. Супутній прийом НПЗП та інгібіторів АПФ викликає адитивний ефект на підвищення рівня калію в сироватці крові, що може призвести до погіршення функції нирок. Зазвичай ці ефекти оборотні. В окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, у пацієнтів похилого віку або у пацієнтів із зневодненням. НПЗП можуть посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в сироватці крові, знижувати натрійуретичний ефект тіазидів; підвищується ризик НПВПіндуцірованних порушень функції нирок.

Гіпоглікемічні препарати (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби): епідеміологічні дослідження вказують на те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських засобів може посилити ефекти щодо зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Імовірність такого ефекту особливо висока протягом перших тижнів комбінованого лікування, а також при порушенні функції нирок. Може виникнути потреба в корекції доз протидіабетичних препаратів.

Препарати золота: нітрітоідні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальна гіпотензія, що може бути дуже значною) після ін'єкції золота (наприклад, натрію одноразово,) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ.

Симпатоміметики: може знижуватися гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Естрогени, кортикостероїди: можливо зменшення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ внаслідок затримки рідини в організмі.

Амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні: гідрохлоротіазид може посилювати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію.

Солі кальцію і вітамін D: тіазидні діуретики можуть знижувати виведення кальцію і підвищувати рівень кальцію в плазмі крові. Слід контролювати рівень кальцію в сироватці крові та коригувати дозу кальцію / вітаміну D.

Серцеві глікозиди: підвищується ймовірність токсичних ефектів глікозидів (в т.ч. підвищеної збудливості шлуночків) внаслідок розвитку тіазид-індукованих гіпокаліємії і гіпомагніємії.

Холестирамін і колестипол: можлива затримка або зменшення абсорбції гідрохлоротіазиду в присутності аніонних смол до 85%. Тому препарати сульфонамідних діуретиків слід приймати принаймні за 1:00 до або через 4-6 години після прийому цих препаратів.

Антацидні засоби: може знижуватися біодоступність лізиноприлу, тому препарат слід приймати за 1-2 год до або через 1-2 години після прийому антациду препарату.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарину хлорид): гідрохлоротіазид посилює дію цих препаратів і підвищує чутливість до тубокурарину.

Соталол: тіазид-індукована гіпокаліємія може збільшити ризик соталол-індукованих аритмій.

Алопуринол: одночасне застосування інгібіторів АПФ і алопуринолу підвищує ризик ураження нирок і може привести до підвищеного ризику лейкопенії. Підвищується ризик алергічних реакцій.

Засоби для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон): може виникнути необхідність у збільшенні дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові.

Циклоспорин: одночасне застосування інгібіторів АПФ і циклоспорину підвищує ризик пошкодження нирок і гіперкаліємії. Одночасне застосування діуретиків може збільшити ризик розвитку гіперурикемії і подагроподібніх ускладнень.

Ловастатин: одночасне застосування інгібіторів АПФ і ловастатину збільшує ризик гіперкаліємії.

Алдеслейкін: посилення гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ.

Засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку підвищується ризик розвитку нейтропенії і / або агранулоцитозу.

Цитостатики, імуносупресивні препарати, прокаїнамід: застосування з інгібіторами АПФ може призвести до підвищеного ризику розвитку лейкопенії.

Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат): тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів і посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін): можливо зменшення відповіді на вплив пресорних амінів, але не настільки, щоб виключити їх застосування.

Барбітурати, діазепам, наркотичні препарати: можливо потенціювання впливу на розвиток артеріальної і ортостатичноїгіпотензії.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біперидену): підвищення біодоступності тіазиднихдіуретиків внаслідок зниження моторики травного тракту і швидкості евакуації зі шлунка.

Саліцилати: в разі високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа: повідомлялося про окремі випадки гемолітичної анемії при застосуванні з гідрохлортіазидом.

Метформін: слід застосовувати з обережністю, враховуючи ризик лактатацидозу через можливу гидрохлортиазид-індукованої функціональну ниркову недостатність.

Бета-блокатори, діазоксид: можливе підвищення їх гіперглікемічний ефект за рахунок тиазидов.

Амантадин: гідрохлоротіазид може підвищити ризик побічних реакцій амантадину.

Карбамазепін ризик гіпонатріємії. Слід контролювати рівень електролітів.

Йодовмісні контрастні засоби: у разі діуретик-індукованої зневоднення підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо на тлі високих доз препаратів йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід провести регідратацію.

Тканинні активатори плазміногену, такі імунодепресанти як mTOR-інгібітори (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус): можливе підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.

Алкоголь: можливе посилення гіпотензивного ефекту будь-яких антигіпертензивних препаратів.

Вплив на результати лабораторних аналізів: через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Препарат можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами та / або нітратами під наглядом лікаря.

Препарати лизиноприла слід з обережністю застосовувати хворим з гострим інфарктом міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази через ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності - 3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.