Вератард капсули пролонгованої дії по 180 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. верапаміл відноситься до похідних фенілалкіламіну. селективний блокатор кальцієвих каналів. препарат виявляє антигіпертензивну, антиангінальну, антиішемічний і антиаритмічний властивості. механізм фармакологічної дії препарату полягає в блокаді Са 2+ -каналів і пригніченні трансмембранного переміщення іонів Са 2+ переважно в клітинах гладких м'язів судин і міокарда. при ішемії міокарда верапаміл усуває диспропорцію між потребою і постачанням серця киснем, знижує скоротність міокарда, чинить вазодилатуючу дію. зниження тонусу периферичних артерій сприяє зниженню ОПСС і пекло. верапаміл пригнічує синоатріальну і av-провідність, виявляє антиаритмічну дію. нормальний рівень ЧСС не змінюється або незначно знижується.

Фармакокінетика. Після прийому препарату діюча речовина верапаміл поступово вивільняється з капсульної маси, за рахунок чого підтримується його постійна концентрація в крові. Час досягнення C _max в плазмі крові - 5-7 годин. Вивільнення препарату відбувається практично лінійно протягом 8-12 ч. Метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням декількох метаболітів. Основним з них є норверапаміл, який має менш вираженою гіпотензивну активність, ніж незмінений верапаміл. Зв'язування з білками плазми крові - 90%.

Внаслідок ефекту першого проходження через печінку біодоступність препарату при одноразовому прийомі становить 30%, а T _½ - близько 7 год. При багаторазовому прийомі T _½ становить в середньому 12 год, що пов'язано з насиченням ферментних систем печінки та підвищенням концентрації верапамілу в плазмі крові. Екскретується в основному з сечею (70%) у вигляді метаболітів, частково - з калом.

Аг; ІХС: стабільна стенокардія напруги, варіантна стенокардія (стенокардія Принцметала); аритмія: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння / мерехтіння передсердь зі швидким av-проведенням (за винятком wpw с-ма).

Дозу препарату лікар підбирає індивідуально. середня добова доза при всіх показаннях становить 180-360 мг. на початку лікування призначають по 1 капсулі (180 мг) 1 раз на добу, вранці. при необхідності дозу підвищують до 360 мг/добу (по 1 капсулі вранці та ввечері, з проміжком близько 12 годин між прийомами). перевищення дози можливо тільки на дуже короткий час і під ретельним наглядом лікаря.

У пацієнтів з порушенням функції печінки, в залежності від ступеня тяжкості, дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується в зв'язку з уповільненням розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозування необхідно встановлювати з особливою обережністю і починати з низьких доз (наприклад 2-3 рази на добу по 40 мг, відповідно 80-120 мг/добу). Застосовуються препарати верапамілу з можливістю такого дозування.

Верапаміл можна приймати до, під час або після їди, не розжовуючи та не розсмоктуючи, запиваючи невеликою кількістю води.

Не приймати препарат в положенні лежачи.

Верапамілу гідрохлорид не можна призначати хворим з інфарктом міокарда протягом 7 днів після його розвитку.

Після тривалої терапії препарат слід відмінити, поступово знижуючи дозу.

Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально - залежить від стану пацієнта та перебігу захворювання.

Гіперчутливість до верапамілу або до інших компонентів препарату; кардіогенний шок; гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія 50 уд. / хв, артеріальна гіпотензія (систолічний пекло нижче 90 мм рт. ст.), недостатність лівого шлуночка); тяжкі порушення провідності: синоатріальна і АV-блокада ii-iii ступеня (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму); синдром слабкості синусового вузла (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму); застійна серцева недостатність; мерехтіння / тріпотіння передсердь (на фоні wpw с-ма і синдрому Лауна - генома - Лівайна (lgl). одночасне в / в введення блокаторів β-адренорецепторів (за винятком інтенсивної терапії).

Період вагітності та годування груддю.

З боку серцево-судинної системи: стенокардія, артеріальна гіпотензія, синоатріальна та av-блокада (av-блокада i, ii або iii ступеня), брадикардія, брадиаритмия з фібриляцією передсердь, зупинка синусового вузла, асистолія. ризик загострення / розвитку серцевої недостатності, ортостатичні реакції. в рідкісних випадках - тахікардія. також відзначалися біль за грудиною, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, периферичні набряки щиколоток, синкопе, притоки.

З боку шлунково-кишкового тракту: шлунково-кишкові розлади, такі як нудота, (іноді - блювота), метеоризм, атонія кишечника, запор. Повідомлялося про сухість у роті, гіперплазії ясен (гінгівіт та кровотеча), дискомфорт у животі, кишкова непрохідність, біль.

З боку центральної нервової системи: порушення мозкового кровообігу, сплутаність свідомості, порушення рівноваги, стомлюваність, безсоння, нервозність, м'язові судоми, психоз, нейропатія, екстрапірамідальной синдром, сонливість, головний біль, сенсорні розлади, такі як шум у вухах, парестезія, тремор, запаморочення.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: запаморочення, дзвін у вухах.

З боку сечостатевої системи: еректильна дисфункція, в тому числі імпотенція, часті сечовипускання, порушення менструального циклу. В поодиноких випадках в осіб похилого віку при тривалій терапії розвивалася гінекомастія, яка повністю припинялася після відміни препарату, в рідкісних випадках - галакторея.

З боку опорно-рухового апарату: м'язова слабкість, біль у м'язах, біль у суглобах.

Шкіра та підшкірні тканини: висипання на шкірі (в тому числі кропив'янка), свербіж, алопеція, гіперкератоз, порушення пігментації, ерітромелалгія, мультиформна еритема, макулопапульозні висипання, в окремих випадках - синдром Стівенса - Джонсона, геморагія, набряк Квінке, фотодерматити. В поодиноких випадках - пурпура.

З боку гепатобіліарної системи: може відзначатися підвищення рівня трансаміназ, лужної фосфатази та білірубіну. Можливі ушкодження печінки з клінічними проявами (погане самопочуття, підвищення температури тіла і / або біль у правому підребер'ї), тому доцільно періодично контролювати функцію печінки. У деяких випадках ці зміни самостійно зникають при тривалій терапії.

З боку імунної системи: в поодиноких випадках повідомлялося про гіперчутливість. У рідкісних випадках повідомлялося про алергічному гепатиті, бронхоспазме.

Інші прояви: нечіткість зору, підвищення рівня пролактину в плазмі крові. Іноді відзначалося зниження толерантності до глюкози. Повідомлялося про паралічі (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину, тому комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не рекомендовано.

Під час застосування верапамілу і визначення його дози особливу увагу необхідно приділяти пацієнтам з av-блокадою i ступеня; з артеріальною гіпотензією (систолічний пекло 90 мм рт. ст.); з брадикардією (ЧСС 50 уд. / хв).

З обережністю призначають:

• пацієнтам із серцевою недостатністю - може викликати безсимптомну AV-блокаду II ступеня або минущу брадикардію. При розвитку AV-блокади потрібно знизити дозу або припинити прийом препарату;
• пацієнтам з гіпертрофічною кардіоміопатією, в тому числі ускладненої обструкцією лівого шлуночка, високим тиском заклинювання в легеневих капілярах, порушенням функції синусно-передсердно вузла;
• пацієнтам з фібриляцією / тріпотінням передсердь і супутнім WPW с-мом (ризик виникнення шлуночкової тахікардії);
• при захворюваннях з порушеннями нервово-м'язової трансмісії (міастенія (Myastenia gravis), синдром Ламберта - Ітона);
• пацієнтам з м'язовою дистрофією Дюшена - верапаміл знижує нейром'язову провідність і подовжує період відновлення після нейром'язової блокади, викликаної векуронієм. Необхідно зниження дози препарату;
• пацієнтам з порушенням функції печінки - в залежності від ступеня тяжкості дію верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується в зв'язку з уповільненням розпаду лікарського засобу, тому дозування необхідно дотримуватися з особливою обережністю;
• пацієнтам з нирковою недостатністю (під ретельним наглядом);
• особам похилого віку з гіперчутливістю до дії препарату, навіть за умов звичайного дозування;
• при оперативних втручаннях у зв'язку з потенцированием пригнічувала впливу загальних анестетиків на міокард і міорелаксантів на скелетні м'язи.

Необхідно контролювати тривалість інтервалу Р-Q на ЕКГ, а також інші ознаки можливого передозування верапамілу (регулярний контроль ЧСС тощо).

Під час застосування препарату необхідно уникати вживання страв і напоїв з грейпфрутом, оскільки він може підвищити рівень верапамілу гідрохлориду в плазмі крові.

Застосування в період вагітності та годування груддю.

Препарат не слід приймати в I і II триместр вагітності. Застосування препарату в III триместр вагітності можливо тільки в разі крайньої необхідності, коли позитивний ефект для матері перевищує потенційний ризик для плода / дитини. Верапаміл проникає через плаценту в пуповинну кров.

Біологічно активна речовина проникає в грудне молоко. Обмежені дані щодо перорального прийому свідчать, що доза верапамілу, яка потрапляє в організм новонародженого, є низькою (0,1-1% дози, прийнятої матір'ю), тому застосування верапамілу можна поєднувати з годуванням грудьми. Беручи до уваги ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують грудьми, верапаміл в цей період застосовується тільки в разі крайньої необхідності для матері.

Діти. Дітям препарат у цій лікарській формі не призначають.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Залежно від індивідуальної реакції здатність до керування транспортними засобами або роботі з механізмами може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, при підвищенні дози, зміні гіпотензивного препарату.

Одноразове застосування:

з блокаторами β-адренорецепторів збільшує взаємну пригнічуючу дію на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротність міокарда, внаслідок цього підвищується ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, АV- і SA-блокад, брадикардії, серцевої недостатності, особливо при застосуванні високих доз блокаторів β- блокатори або при них в / в введенні - призначення тільки за чіткими показаннями та під суворим контролем лікаря;

з антигіпертензивними препаратами (наприклад вазодилататори, інгібітори АПФ, діуретики, блокатори α-адреноблокатори, празозин і теразозин) - потенціювання їх дії;

з трициклічними антидепресантами, нейролептиками - потенціюють гіпотензивну дію верапамілу;

з серцевими глікозидами (наприклад дигоксином) - на початку лікування (1-й тиждень) рівень дигоксину в сироватці крові підвищується на 50-70%, тому необхідно відкоригувати дозу дигоксину, а його рівень в сироватці крові періодично контролювати;

з дигітоксином - зниження кліренсу дигитоксина (~ 27%) і екстраренального кліренсу (~ 29%);

Не рекомендується комбінація верапамілу з:

антиаритмічними препаратами I-III класу (в тому числі аміодароном);

дізопірамідом, застосування якого необхідно припинити за 48 годин до початку застосування верапамілу і відновлювати не раніше, ніж через 24 години після припинення його прийому;

ацетилсаліциловою кислотою - підвищена можливість кровотечі;

флекаїнідом - істотно змінюється взаємне гальмівну дію на міокард, уповільнює AV-провідність і збільшується тривалість реполяризації;

хінідином - може розвинутися виражена артеріальна гіпотензія у пацієнтів з гіпертрофічною кардіоміопатією;

пероральними протизаплідними препаратами, гідантоїнами, саліцилатами, сульфаніламідами та похідними сульфонілсечовини - внаслідок високого ступеня зв'язування, як і верапамілу, з білками;

солями кальцію і вітаміном D - знижується фармакологічний ефект верапамілу;

пропранололом, метопрололом - може знижуватися їх кліренс;

рифампіцином, фенобарбіталом - можуть знижувати ефективність верапамілу;

буспіроном - збільшення AUC і C _max в 3-4 рази;

сульфінпіразоном - може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту;

мідазоламом - збільшення AUC в 3 рази та C _max - в 2 рази;

солями літію - їх концентрація в сироватці крові може змінюватися, тому пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом;

циклоспорином, еверолімусом, сиролімус, такролімусом, інгібіторами серотонінових рецепторів (такими як алмотріптан), карбамазепіном, теофіліном; з субстратами цитохрому Р450 ізоензіма 3А4, наприклад, інгібіторами CSE (ловастатин або аторвастатин) - підвищення їх рівня в сироватці крові;

имипрамином - збільшення AUC (~ 15%) без впливу на активний метаболіт дезипрамін;

антагоністами H ₂ -рецепторів (циметидин),

антиретровірусних препаратів (ритонавір, індинавір) - можливе підвищення концентрації верапамілу в плазмі крові. Призначають з обережністю, може бути необхідне зниження дози верапамілу з:

інгаляційними анестетиками або блокаторами нейром'язової передачі - дози препаратів необхідно відкоригувати, щоб уникнути пригнічуючої дії на діяльність серця;

макролідами (наприклад еритроміцин, кларитроміцин) - взаємне підвищення рівня в плазмі крові;

інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (симвастатином, аторвастатином, ловастатином) в високих дозах - підвищується ризик міопатії, рабдоміолізу. Дозування повинно бути відповідно узгоджено. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА-редуктази, слід пам'ятати про необхідність зниження дози статинів, і підібрати дозування відповідно до концентрації ХС в плазмі крові;

антидіабетичними препаратами (глібурид) - на 28% підвищується C _max глібуриду;

доксорубицином - підвищується біодоступність та максимальний рівень доксорубіцину в плазмі крові у хворих на дрібноклітинний рак легені;

рентгеноконтрастними засобами - може потенціювати пригнічений вплив верапамілу на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротність міокарда;

етанолом - затримується розпад і підвищується його рівень в плазмі крові, тим самим посилюючи дію алкоголю;

грейпфрутовим соком - підвищується біодоступність верапамілу;

звіробоєм продірявленим - зменшується AUC R- (~ 78%) і S-верапамілу (~ 80%) з відповідним зниженням C _max.

Флувастатин, правастатин і розувастатин практично не взаємодіють з верапамілом.

Верапаміл може привести до підвищення дії колхіцину. Комбіноване застосування не рекомендується.

Основні симптоми передозування верапамілу: зниження пекло (в деяких випадках до рівня, який неможливо визначити); симптоми шоку, втрата свідомості; av-блокада i і ii ступеня, часто у вигляді періодів Венкебаха; повна av-блокада, av-дисоціація, синусова брадикардія, блокада синусового вузла, зупинка серця або асистолія, запаморочення аж до коматозного стану, ступор, гіперглікемія, гіпокаліємія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок з набряком легенів, порушення функції нирок і судоми.

Лікування: терапевтичні заходи, спрямовані на видалення речовини з організму і відновлення стабільності серцево-судинної системи.

Загальні заходи: промити шлунок рекомендується навіть у разі, якщо минуло більше 12 годин з моменту прийому препарату і моторика шлунково-кишкового тракту не визначається (відсутність кишкових шумів). Загальні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію, кардиостимуляцию.

Гемодіаліз не показаний. Гемофільтрація і, можливо, плазмаферез можуть бути ефективними (антагоністи кальцію добре зв'язуються з білками плазми).

Особливі заходи: усунення кардіодепресивну впливів, гіпотензії і брадикардії. Специфічним антидотом є кальцій: в / в вводять 10-20 мл 10% розчину глюконату кальцію (2,25-4,5 ммоль). При необхідності можна повторити введення або провести додаткову уповільнену крапельну інфузію (5 ммоль / год).

Додаткові заходи: при AV-блокаді II і III ступеня, синусової брадикардії, зупинці серця застосовують атропін, ізопротеренол, орципреналін або кардиостимуляцию.

У разі гіпотензії внаслідок кардіогенного шоку та артеріальної вазодилатації застосовують допамін (до 25 мкг/кг / хв), добутамін (до 15 мкг/кг / хв) або норадреналін. Концентрація кальцію в сироватці крові повинна відповідати верхній межі норми або бути трохи вище. У зв'язку з вазодилатацією на ранніх етапах здійснюється заместительное введення рідини (розчин Рінгера або 0,9% р-р натрію хлориду).

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: верапамілу гідрохлорид;

1 капсула містить верапамілу гідрохлориду 180 мг у вигляді пелет з пролонгованим вивільненням;

допоміжні речовини у складі пелет: цукор сферичний, шелак, повідон, тальк;

капсула тверда желатинова № 1: жовтий захід (Е 110), хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171), желатин.

Капсули пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді капсули з кришечкою жовтого кольору і прозорим безбарвним корпусом, які містять пелети білого з жовтим або білого з кремовим відтінком кольору.

Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Код АТX C08D A01.

Фармакодинаміка

Верапаміл належить до похідних фенілалкіламінів. Селективний блокатор кальцієвих каналів. Препарат чинить антигіпертензивні, антиангінальні, антиішемічні та антиаритмічні властивості. Механізм фармакологічної дії препарату полягає у блокаді Са2+-каналів і пригніченні трансмембранного переміщення іонів Са2+ переважно у клітинах гладких м’язів судин і міокарда. При ішемії міокарда верапаміл усуває диспропорцію між потребою і постачанням серця киснем, знижує скоротливість міокарда, чинить вазодилатуючу дію. Зменшення тонусу периферичних артерій сприяє зниженню загального периферичного опору судин і артеріального тиску. Верапаміл пригнічує синоатріальну і АV-провідність, чинить антиаритмічну дію. Нормальний рівень частоти серцевих скорочень не змінюється або незначно знижується.

Фармакокінетика

При прийомі верапамілу в лікарських формах з повільним вивільненням під час їди збільшується час досягнення максимальної концентрації початкового препарату та його метаболіту норверапамілу в плазмі крові, однак біодоступність не змінюється. При пероральному застосуванні препарату діюча речовина верапаміл поступово вивільняється з капсульної маси, за рахунок чого підтримується постійна концентрація його у крові. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 5-7 годин. Вивільнення препарату відбувається практично лінійно протягом 8-12 годин. Метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням кількох метаболітів. Основним метаболітом є норверапаміл, який має менш виражену гіпотензивну активність, ніж незмінений верапаміл. Зв’язування з білками плазми крові – 90 %.

Внаслідок ефекту першого проходження через печінку біодоступність препарату при одноразовому прийомі становить 30 %, а період напіввиведення – приблизно 7 годин. При багаторазовому прийомі період напіввиведення становить у середньому 12 годин, що пов’язано з насиченням ферментних систем печінки та збільшенням концентрації верапамілу в плазмі крові. Екскретується в основному із сечею (70 %) у вигляді метаболітів, частково – з калом.

• Артеріальна гіпертензія.
• Ішемічна хвороба серця, включаючи стабільну стенокардію напруження, нестабільну стенокардію (прогресуюча стенокардія, стенокардія спокою), вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала), постінфарктну стенокардію у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо не показані b-адреноблокатори.
• Аритмії: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь зі швидкою атріовентрикулярною провідністю (за винятком синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW)).

• Гіперчутливість до верапамілу або до будь-яких інших компонентів препарату.
• Кардіогенний шок.
• Атріовентрикулярна блокада II або III ступеня (крім пацієнтів з функціонуючим штучним водієм ритму).
• Синдром слабкості синусового вузла (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму).
• Серцева недостатність зі зниженням фракції викиду менше 35 % та/або тиском у легеневій артерії вище 20 мм рт. ст. (якщо тільки вторинна надшлуночкова тахікардія не піддається впливу терапії верапамілом).
• Фібриляція/тріпотіння передсердь при наявності додаткових провідних шляхів (WPW-синдром та LGL-синдром). У таких пацієнтів при застосуванні верапамілу гідрохлориду є ризик розвитку шлуночкової тахіаритмії, включаючи шлуночкову фібриляцію.
• Одночасне застосовування блокаторів b-адренорецепторів для внутрішньовенного введення (за винятком інтенсивної терапії).
• Застосування у комбінації з івабрадином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Дослідження метаболізму верапамілу гідрохлориду in vitro показали, що він метаболізується цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2С18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp). Повідомлялося про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу у плазмі крові, тоді як індуктори CYP3A4 спричиняли зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідно проводити моніторинг щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами. Сумісне застосування верапамілу та препаратів, які в основному метаболізуються CYP3A4 або є субстратами P-gp, може бути пов’язано з підвищенням концентрацій препаратів, що може збільшувати або подовжувати як терапевтичні, так і несприятливі ефекти супутнього препарату.

Потенційні взаємодії, пов’язані з ферментною системою CYP450

Празозин: підвищення Сmax празозину (~ 40 %) без впливу на період напіввиведення. Адитивний гіпотензивний ефект.

Теразозин: підвищення AUC (~ 24 %) та Сmax (~ 25 %) теразозину. Адитивний гіпотензивний ефект.

Хінідин: зменшення кліренсу хінідину (~ 35 %) при пероральному прийомі. Можливий розвиток артеріальної гіпотензії, а у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією – набряк легенів.

Флекаїнідин: мінімальний вплив на кліренс флекаїнідину у плазмі крові (< ~ 10 %); не впливає на кліренс верапамілу у плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Теофілін: зниження орального та системного кліренсу ~ на 20 %, у курців – на 11 %.

Карбамазепін: підвищення AUC карбамазепіну (~ 46 %) у пацієнтів з рефрактерною парціальною епілепсією; підвищення рівнів карбамазепіну, що може спричинити побічні ефекти карбамазепіну, такі як диплопія, головний біль, атаксія або запаморочення.

Фенітоїн: зниження концентрації верапамілу у плазмі крові.

Іміпрамін: збільшення AUC (~ 15 %) іміпраміну без впливу на активний метаболіт дезипрамін.

Глібурид: підвищення Сmax глібуриду ~ на 28 %, AUC – на 26 %.

Колхіцин: збільшення AUC (приблизно у 2 рази) та Смах (приблизно у 1,3 раза) колхіцину. Рекомендується зменшити дозу колхіцину (див. інструкцію для медичного застосування колхіцину).

Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин: можливе підвищення рівнів верапамілу.

Рифампіцин: можливе зниження гіпотензивного ефекту. Зниження AUC верапамілу (~ 97 %), Сmax (~ 94 %), біодоступності після перорального застосування (~ 92 %).

Доксорубіцин: при одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~ 104 %) та Сmax (~ 61 %) доксорубіцину у плазмі крові у пацієнтів з дрібноклітинним раком легенів.

Фенобарбітал: може знизити концентрацію верапамілу в плазмі крові.

Буспірон: збільшення AUC та Сmax буспірону у 3,4 раза.

Мідазолам: збільшення AUC мідазоламу у 3 рази та Смах – у 2 рази.

Метопролол: збільшення AUC метопрололу (~ 32,5 %) та Сmax (~ 41 %) у пацієнтів зі стенокардією (див. розділ «Особливості застосування»).

Пропранолол: збільшення AUC пропранололу (~ 65 %) та Сmax (~ 94 %) у пацієнтів зі стенокардією (див. розділ «Особливості застосування»).

Дигоксин: у здорових добровольців збільшення Сmax дигоксину (~ 44 %), С_12h(~ 53 %), C_ss (~ 44 %), AUC (~ 50 %). Рекомендовано зменшити дозу дигоксину (див. також розділ «Особливості застосування»).

Дигітоксин: зменшення кліренсу дигітоксину (~ 27 %) та екстраренального кліренсу (~ 29 %).

Циметидин: збільшується AUC R-верапамілу (~ 25 %) та S-верапамілу (~ 40 %) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу.

Циклоспорин: збільшення AUC, Сmax, СSS циклоспорину ~ на 45 %.

Еверолімус: збільшення AUC еверолімусу (приблизно у 3,5 раза) та Сmax (приблизноу 2,3 раза). Збільшення Ctrough верапамілу (приблизно у 2,3 раза). Може бути необхідним точне визначення концентрації та дози еверолімусу.

Сиролімус: збільшення AUC (приблизно у 2,2 раза) сиролімусу, збільшення AUC (приблизно у 1,5 раза) S-верапамілу. Може бути потрібним визначення концентрацій та корекція дози сиролімусу.

Такролімус: можливе збільшення рівня цього препарату у плазмі крові.

Гіполіпідемічні засоби (інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини)): лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (симвастатин, аторвастатин, ловастатин) пацієнтам, які приймають верапаміл, слід розпочинати з найнижчих можливих доз та поступово їх збільшувати. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА-редуктази, слід врахувати необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину у плазмі крові.

Аторвастатин: можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу ~ на 43 %.

Ловастатин: можливе підвищення рівня ловастатину. Збільшення AUC (~ 63 %) і Сmax (~ 32 %) верапамілу.

Симвастатин: збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 раза, Сmax симвастатину – у 4,6 раза.

Флувастатин, правастатин та розувастатин не метаболізуються цитохромом CYP3A4 та мають меншу імовірність взаємодії з верапамілом.

Алмотриптан: збільшення AUC на 20 %, Сmax – на 24 %.

Сульфінпіразон: можливе зниження концентрації верапамілу в плазмі крові. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту.

Дабігатран: верапамілу гідрохлорид у формі таблеток з негайним вивільненням збільшує Сmax (до 180 %) та AUC (до 150 %) дабігатрану. Підвищується ризик кровотечі. При одночасному застосуванні з пероральним верапамілом гідрохлоридом може бути необхідним зменшення дози дабігатрану (див. інструкцію для медичного застосування дабігатрану щодо рекомендацій з дозування).

Івабрадин: одночасне застосування з івабрадином протипоказане через додатковий ефект зниження частоти серцебиття верапамілу гідрохлоридом (див. «Протипоказання»).

Грейпфрутовий сік: збільшується AUC R-верапамілу (~ 49 %) та S-верапамілу (~ 37 %), збільшується Сmax R-верапамілу (~ 75 %) та S-верапамілу (~ 51 %) без зміни періоду напіввиведення та ниркового кліренсу. Слід уникати вживання грейпфрутового соку з верапамілом.

Звіробій продірявлений: зменшується AUC R-верапамілу (~ 78 %) та S-верапамілу (~ 80 %) з відповідним зниженням Сmax.

Пероральні антикоагулянти прямої дії (ПАПД). Підвищена абсорбція ПАПД, оскільки вони є субстратами P-gp, а також, якщо застосовно, зниження виведення ПАПД, які метаболізуються CYP3А4, можуть призвести до збільшення системної біодоступності ПАПД.

За деякими даними можливе збільшення ризику кровотечі, особливо у пацієнтів з додатковими факторами ризику. Може бути потрібне зменшення дози ПАПД при застосуванні з пероральним верапамілом (див. інструкцію для медичного застосування щодо дозування ПАПД).

Інші взаємодії

Противірусні (ВІЛ) засоби: через здатність деяких противірусних засобів, таких як ритонавір, пригнічувати метаболізм, плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначати з обережністю, тому що може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу.

Літій: повідомлялося про підвищену нейротоксичність літію при одночасному застосуванні верапамілу гідрохлориду та літію без або з підвищенням рівнів літію у плазмі крові. Однак у пацієнтів, які постійно отримували однакову дозу літію перорально, додавання верапамілу гідрохлориду призводило до зниження рівнів літію у плазмі крові. Пацієнти, які отримують обидва лікарські засоби, повинні перебувати під ретельним наглядом.

Нейром’язові блокатори: клінічні дані та дослідження на тваринах свідчать, що верапамілу гідрохлорид може потенціювати активність нейром’язових блокаторів (курареподібних та деполяризуючих). Може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу гідрохлориду та/або дози нейром’язового блокатора при одночасному їх застосуванні.

Ацетилсаліцилова кислота: підвищена можливість кровотечі.

Етанол (алкоголь): підвищення рівня етанолу у плазмі крові.

Антигіпертензивні засоби, діуретики, вазодилататори: посилення гіпотензивного ефекту.

Пероральні протизаплідні препарати, гідантоїн, саліцилати, сульфаніламіди та похідні сульфонілсечовини: внаслідок високого ступеня зв’язування верапамілу з білками плазми крові його слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають інші препарати, що мають дані властивості.

Солі кальціютавітамін D: зменшення фармакологічного ефекту верапамілу.

Рентгеноконтрастні засоби: можливе потенціювання пригнічувального впливу верапамілу на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротливість міокарда.

Гострий інфаркт міокарда. Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, ускладненим брадикардією, вираженою артеріальною гіпотензією або дисфункцією лівого шлуночка.

Серцева блокада/атріовентрикулярна блокада І ступеня/брадикардія/асистолія. Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та пролонгує час атріовентрикулярної провідності. Застосовувати з обережністю, оскільки розвиток атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня (що є протипоказанням) або однопучкової, двопучкової або трипучкової блокади ніжки Гіса потребує відміни верапамілу гідрохлориду та призначення відповідної терапії в разі потреби.

Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та дуже рідко може спровокувати виникнення атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, брадикардію та надзвичайно рідко – асистолію. Більш імовірно, що такі симптоми будуть спостерігатися у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (синоатріальна вузлова хвороба), який частіше зустрічається у пацієнтів літнього віку.

Асистолія у пацієнтів, які не мають синдрому слабкості синусового вузла, зазвичай короткотривала (кілька секунд або менше), зі спонтанним поверненням до атріовентрикулярного або нормального синусового ритму. Якщо це явище не швидкоплинне, слід негайно розпочати відповідну терапію (див. розділ «Побічні реакції»).

Антиаритмічні засоби, b-адреноблокатори. Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (підвищення ступеня атріовентрикулярної блокади, значне зниження частоти серцевих скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску). Асимптоматична брадикардія (36 уд/хв) з блукаючим водієм ритму передсердя спостерігалася у пацієнтів, які отримували супутню терапію очними краплями з тимололом (b-адреноблокатор) на тлі лікування верапамілу гідрохлоридом.

Дигоксин. При одночасному застосуванні верапамілу з дигоксином слід зменшити дозу дигоксину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Серцева недостатність. Перед початком лікування верапамілом необхідно компенсувати серцеву недостатність у пацієнтів із фракцією викиду більше 35 % та адекватно контролювати їхній стан протягом усього періоду лікування.

Інгібітори ГМГ-КoA-редуктази (статини)

Див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Порушення нервово-м’язової провідності. Верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю при наявності хвороб з порушеннями нервово-м’язової провідності (myastenia gravis, синдром Ламберта-Ітона, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена).

Ниркова недостатність. Хоча дані підтверджених порівняльних досліджень показали, що ниркова недостатність не впливає на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, було кілька повідомлень, які свідчать про те, що пацієнтам із нирковою недостатністю слід застосовувати верапаміл з обережністю та під ретельним наглядом. Верапаміл не виводиться за допомогою гемодіалізу.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з порушенням функції печінки (рекомендується зменшити дозу до 30 % від звичайної добової) залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу, тому дозування слід встановлювати з особливою обережністю.

З обережністю застосовувати: особам літнього віку, які можуть мати підвищену чутливість до препарату, навіть за умов звичайного дозування; при оперативних втручаннях у зв’язку з потенціюванням пригнічувального впливу загальних анестетиків на міокард і міорелаксантів на скелетні м’язи.

Препарат містить барвник «Жовтий захід FCF» (Е 110), який може спричинити алергічні реакції, у тому числі бронхіальну астму. Ризик алергії вищий у пацієнтів із підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти.

Препарат містить цукор сферичний, тому його слід з обережністю застосовувати пацієнтам, хворим на цукровий діабет.

Під час застосування препарату слід уникати страв та напоїв з грейпфрутом, оскільки грейпфрут може підвищити рівень верапамілу гідрохлориду у плазмі крові.

Чіткі та добре вивчені дані застосування препарату вагітним жінкам відсутні. Тому препарат слід застосовувати у період вагітності тільки у разі нагальної потреби.

Верапаміл проникає через плаценту та визначається у пуповинній крові.

Верапаміл та його метаболіти проникають у грудне молоко. Доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1-1 % дози, прийнятої матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю, але ризик для новонароджених не можна виключити.

Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, які знаходяться на грудному годуванні, верапаміл у період годування груддю можна застосовувати тільки у разі нагальної потреби для матері.

Через антигіпертензивний ефект верапамілу гідрохлориду, залежно від індивідуальної реакції, здатність керувати транспортними засобами, іншими механізмами або працювати у небезпечних умовах може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, при підвищенні дози, при зміні гіпотензивного препарату, а також при одночасному застосуванні препарату з алкоголем. Верапаміл може підвищувати рівень алкоголю у плазмі крові та уповільнювати його виведення, тому дія алкоголю може посилюватися.

Дозу підбирає лікар індивідуально. Таблетки ковтати цілими, не розсмоктувати, не розжовувати, не подрібнювати, не ділити на частини; запивати достатньою кількістю рідини (наприклад, 1 склянка води, у жодному випадку не грейпфрутовий сік), краще за все під час або одразу після їди.

Середня добова доза при всіх показаннях становить 180-360 мг на добу. На початку лікування призначати по 1 капсулі (180 мг) 1 раз на добу, вранці. При необхідності дозу можна збільшувати до 360 мг/добу (по 1 капсулі вранці та ввечері, з проміжком приблизно 12 годин між прийомами). Перевищення дози можливе тільки на дуже короткий час і під ретельним наглядом лікаря.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з порушеннями функцій печінки залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозу слід встановлювати з особливою обережністю та розпочинати з малих доз (наприклад, для пацієнтів з порушеннями функцій печінки спочатку 2-3 рази на добу по 40 мг*, відповідно 80-120 мг* на добу) (див. «Особливості застосування»).

*При необхідності застосування верапамілу у дозі 40 мг, 80 мг або 120 мг слід застосовувати препарат з можливістю такого дозування.

Порушення функції нирок

Доступні дані описано в розділі «Особливості застосування». Пацієнтам з нирковою недостатністю верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю та під ретельним наглядом.

Не приймати препарат у положенні лежачи.

Верапамілу гідрохлорид не можна призначати пацієнтам з інфарктом міокарда протягом 7 днів після його розвитку.

Після тривалої терапії препарат слід відміняти, поступово знижуючи дозу.

Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, вона залежить від стану пацієнта та перебігу захворювання.

Діти.

Дітям препарат в даній лікарській формі не слід призначати.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок з набряком легенів, втрата свідомості, брадикардія до AV-блокади високого ступеня та зупинки синусового вузла, гіперглікемія, гіпокаліємія, асистолія або зупинка серця, запаморочення аж до коматозного стану, ступор, метаболічний ацидоз, гіпоксія, порушення функції нирок та судоми.

Спостерігалися летальні випадки у результаті передозування.

Лікування: повинно бути головним чином підтримуючим та індивідуальним. β-адренергічну стимуляцію та/або внутрішньовенне введення препаратів кальцію (кальцію хлорид) ефективно застосовують для усунення симптомів передозування при пероральному застосуванні верапамілу гідрохлориду.

У разі значної артеріальної гіпотензії або AV-блокади високого ступеня необхідно застосовувати засоби, що підвищують артеріальний тиск (судинозвужувальні), або кардіостимуляцію відповідно. При асистолії одночасно із застосуванням звичайних заходів слід застосувати β-адренергічну стимуляцію (наприклад, ізопротеренолу гідрохлорид), інші засоби, спрямовані на підвищення артеріального тиску, або провести відновлення серцевої діяльності та дихання.

Верапамілу гідрохлорид не виводиться за допомогою гемодіалізу.

Найчастіше спостерігалися такі побічні реакції: головний біль, запаморочення; шлунково-кишкові розлади: нудота, запор, біль у животі; брадикардія, тахікардія, відчуття серцебиття, зниження артеріального тиску, гіперемія, периферичний набряк та підвищена втомлюваність.

Імунна система: гіперчутливість, алергічний гепатит.

Нервова система: порушення мозкового кровообігу, сплутаність свідомості, порушення рівноваги, підвищена втомлюваність, безсоння, нервозність, м’язові судоми, епілептичні напади, психози, нейропатія, екстрапірамідний синдром, сонливість, головний біль, парестезії, тремор, запаморочення.

Органи слуху та вестибулярний апарат: дзвін у вухах, вертиго.

Серцево-судинна система: стенокардія, артеріальна гіпотензія, синоатріальна AV-блокада І, II або III ступеня, брадикардія, брадіаритмія з фібриляцією передсердь, зупинка синусового вузла, асистолія; ризик загострення/розвитку серцевої недостатності, ортостатичні реакції; тахікардія, біль за грудниною, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, гіперемія, периферичні набряки, у т. ч. щиколоток, синкопе, припливи.

Дихальна система: бронхоспазм, диспное.

Травний тракт: дискомфорт у животі, біль, шлунково-кишкові розлади, такі як нудота, блювання, метеоризм, атонія кишечнику, кишкова непрохідність, запор; сухість у роті, гіперплазія ясен (гінгівіт і кровотеча).

Нирки та сечовидільна система: ниркова недостатність.

Шкіра та підшкірна клітковина: висипання (у тому числі макулопапульозні висипи, кропив’янка), свербіж, алопеція, гіпергідроз, порушення пігментації, еритромелалгія, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, набряк Квінке, фотодерматити, синці, пурпура.

Опорно-рухова система: м’язова слабкість, міалгія, артралгія.

Репродуктивна система та молочні залози: еректильна дисфункція, у тому числі імпотенція, порушення менструального циклу; у пацієнтів літнього віку при довготривалій терапії розвивалася гінекомастія, що повністю минала після відміни препарату, галакторея.

Гепатобіліарна система: підвищення рівня трансаміназ, лужної фосфатази та білірубіну в плазмі крові; ушкодження печінки з клінічними проявами (нездужання, підвищення температури тіла та/або біль у правому підребер’ї), тому доцільно періодично контролювати функцію печінки. У деяких випадках ці зміни самостійно зникають при продовженні терапії.

Порушення обміну речовин, метаболізму: гіперкаліємія.

Інші: нечіткість зору, підвищення рівня пролактину в плазмі крові, зниження толерантності до глюкози, часті сечовипускання. Повідомлялося про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути зумовлено проникненням колхіцину крізь гематоенцефалічний бар’єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-qp, тому комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не рекомендоване.

2 роки.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25ºС.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 капсул у блістері; по 3 блістери в пачці.

За рецептом.

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Адреса

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.