Торасемід-Тева таблетки по 5 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. торасемід є петльовим диуретиком, який гальмує зворотну ниркову реабсорбцію іонів натрію і хлору у висхідній частині петлі Генле. проте в низьких дозах фармакодинамічний профіль торасеміду за ступенем і тривалості діурезу наближає його до класу тиазидов. в високих дозах торасемід забезпечує діурез з залежною від дози інтенсивністю і високим межею ефекту. максимальна сечогінна активність торасеміду досягається через 2-3 години після перорального застосування. у здорових добровольців дози 5-100 мг викликали логарифмічна підвищення діуретичної активності. антигіпертензивнудію торасеміду пов'язана зі зменшенням ОПСС за рахунок зниження у хворих аг підвищеної активності вільного ca2 + в клітинах м'язового шару артерій. внаслідок цього, ймовірно, знижуються контрактільность і реакція судин на власні пресорні речовини організму, наприклад катехоламіни.

Фармакокінетика. Після перорального прийому торасемід швидко і практично повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. C _max в плазмі крові досягається протягом 1-2 год. Системна біодоступність після перорального застосування становить 80-90%. Більше 99% торасеміду зв'язується з білками плазми крові, а зв'язування з білками метаболітів М1, М3 і М5 становить відповідно 86; 95 і 97%. Обсяг розподілу досягає 16 л. При метаболізмі торасеміду за рахунок ступеневої окислення, гідроксилювання або кільцевого гидроксилирования утворюються три метаболіти - М1, М3 і М5. Гідроксильні метаболіти проявляють сечогінну активність. На частку метаболітів М1 і М3 припадає близько 10% фармакодинамічної дії, а метаболіт М5 є неактивним.

У здорових добровольців кінцевий T _½ торасеміду і його метаболітів становить 3-4 ч. Загальний кліренс торасеміду досягає 40 мл/хв, а нирковий кліренс - близько 10 мл/хв. Приблизно 80% дози виводиться нирковими канальцями в формі торасеміду і його метаболітів: торасемід - 24%, М1 - 12%, М3 - 3%, М5 - 41%. При порушенні функції нирок T _½ торасеміду не змінюється, але T _½ метаболітів М3 і М5 збільшується. Гемодіаліз і гемофільтрація не забезпечують помітного видалення торасеміду і його метаболітів. Якщо у пацієнтів з порушенням функції нирок відзначається підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові, то це, швидше за все, наслідок ослаблення метаболізму. У пацієнтів з серцевою недостатністю або порушенням функції печінки T _½ торасеміду і метаболіту М5 кілька збільшується, але накопичення малоймовірно.

Есенціальна аг. набряки та / або випоти, викликані застійною серцевою недостатністю.

Есенціальна аг: рекомендована доза торасеміду становить 2,5 мг (½ таблетки торасемід-Тева 5 мг) 1 раз на добу. в разі необхідності дозу можна підвищити до 5 мг/добу. застосування доз 5 мг/добу не викликає додаткового зниження пекло. максимальний гіпотензивний ефект досягається приблизно через 12 тижнів безперервного лікування.

Набряки: звичайна рекомендована доза - 5 мг 1 раз на добу. Як правило, це підтримуюча доза. У разі необхідності дозу можна поступово підвищити до 20 мг 1 раз на добу.

Пацієнти похилого віку. Застосовують з обережністю, оскільки немає достатньої інформації про необхідність корекції дози для пацієнтів похилого віку.

Пацієнти з порушенням функцій печінки та нирок. Інформація про корекцію дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок обмежена. У пацієнтів з порушенням функції печінки слід застосовувати з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.

Спосіб прийому. Застосовують всередину. Таблетки Торасемід-Тева слід застосовувати вранці, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Біодоступність Торасемід-Тева не залежить від прийому їжі. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання.

Діти. Безпека і ефективність у дітей не встановлені, тому торасемід не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.

Підвищена чутливість до торасеміду, сульфонілсечовину або будь-якого компонента препарату. порушення функції нирок, що супроводжується анурією, порушенням сечовипускання. розлади сечовипускання (наприклад доброякісна гіперплазія передміхурової залози). печінкова кома і прекома. артеріальна гіпотензія. аритмія (наприклад синоатріальна блокада, av-блокада ii-iii ступеня). гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіповолемія.

З боку метаболізму: порушення водного та електролітного балансу (особливо при помітному обмеження солі в раціоні), гіпокаліємія (особливо в разі недостатнього вмісту калію в харчовому раціоні, а також при блювоті, проносі, частому застосуванні проносних засобів і при порушенні функції печінки); підвищення рівня сечової кислоти, глюкози та ліпідів в плазмі крові; загострення метаболічного алкалозу, гіперурикемія, гіповолемія, гіпонатріємія.

При досить сильному диурезе, особливо на початковому етапі лікування і у пацієнтів літнього віку, можуть виникати симптоми та ознаки зменшення кількості електролітів і їх обсягу, наприклад головний біль, запаморочення, артеріальна гіпотензія, слабкість, сонливість, сплутаність свідомості, втрата апетиту і судоми. Необхідна корекція дози.

З боку серцево-судинної системи: тромбоемболічні ускладнення; кардиальная і церебральна ішемія, які можуть привести, зокрема, до серцевої аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда або непритомності; екстрасистолія, прискорене серцебиття, тахікардія.

З боку травної системи: втрата апетиту, біль в шлунку, нудота, блювота, пронос, запор, панкреатит, метеоризм.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: затримка сечі у пацієнтів з обструкцією сечовивідних шляхів, невідкладні позиви до сечовипускання, підвищення рівня креатиніну і сечовини в плазмі крові.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня певних печінкових ферментів, наприклад гамма-глутамілтранспептидази.

З боку системи крові та лімфатичної системи: зменшення кількості еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.

З боку шкіри та підшкірних тканин: алергічні реакції, включаючи висип, свербіж, фотосенсибілізація, тяжкі шкірні реакції.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, слабкість, парестезії кінцівок, сонливість, підвищена активність, нервозність.

З боку респіраторної системи: носові кровотечі.

Інші: астенія, сухість у роті, спрага, порушення зору, шум у вухах, глухота.

Лікування препаратом торасемід-Тева слід починати після корекції гіпокаліємії, гіпонатріємії і гіповолемії.

Порушення функції нирок і печінки. Поки що зібраний обмежений обсяг інформації про корекцію дози у пацієнтів з порушенням функції нирок і печінки. Слід з обережністю проводити лікування пацієнтів з порушенням функції печінки, оскільки можливе підвищення концентрації препарату в плазмі крові. Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки, що супроводжуються цирозом і асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного алкалозу препарат слід призначати з препаратами - антагоністами альдостерону або калійзберігаючими препаратами.

При тривалому лікуванні діуретиком рекомендується регулярна оцінка балансу електролітів (зокрема у пацієнтів із супутньою терапією глікозидами наперстянки, ГКС, мінералокортикоїдами або проносними засобами), глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів в крові, а також кров'яних клітин (еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів) .

Рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами зі схильністю до гіперурикемії і подагри. Необхідний контроль глюкози крові при латентному або вираженому діабеті. Через відсутність достатнього досвіду клінічного застосування не рекомендується призначати торасемід при:

• патологічних змінах кислотно-лужного балансу;
• одночасному застосуванні літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів;
• порушення функції нирок, викликаному нефротоксичними засобами;
• патологічних змінах крові (наприклад тромбоцитопенії або анемії у пацієнтів без порушення функції нирок).

Таблетки Торасемід-Тева містять лактозу. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Немає даних про вплив торасеміду на ембріон і плід. Досліди на тваринах не виявили токсичності для плода або матері після застосування високих доз. Торасемід проникає крізь фетальну мембрану і викликає електролітні порушення. Також існує ризик неонатальної тромбоцитопенії.

У період вагітності препарат застосовують тільки тоді, коли очікувана користь для матері значно перевищує ризик для плоду. При цьому слід застосовувати мінімально можливу дозу. Даних про проникнення торасеміду в грудне молоко на поточний момент немає. Торасемід протипоказано застосовувати в період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Як і в випадку інших лікарських засобів, що впливають на артеріальний тиск, пацієнтам, які застосовують торасемід, не можна керувати транспортними засобами та працювати зі складними механізмами, що потребують концентрації уваги, оскільки можливе виникнення запаморочення та інших супутніх симптомів. Це особливо стосується початку лікування, підвищення дозування і переходу на інші препарати.

При одночасному застосуванні з серцевими глікозидами дефіцит калію або магнію може підвищувати чутливість серцевого м'яза до цих медичних препаратів. при одночасному застосуванні торасеміду з минерало- і глюкокортикоїдами, проносними засобами може посилюватися виведення калію.

При одночасному застосуванні торасемід підсилює дію гіпотензивних засобів, зокрема інгібіторів АПФ.

Послідовна або комбінована терапія, а також початок нової супутньої терапії інгібітором АПФ може викликати важку гіпотензію. Її можна зменшити зниженням початкової дози інгібітору АПФ або зниженням дози / тимчасовим припиненням застосування препарату за 2 або 3 дні до початку застосування інгібітору АПФ.

Торасемід може знижувати чутливість артерій до судинозвужувальних засобів, наприклад до адреналін, норадреналін.

Торасемід здатний послаблювати ефект протидіабетичних засобів.

Торасемід, особливо у високих дозах, може посилювати нефротоксичні та ототоксичні ефекти аміноглікозиднихантибіотиків, і етакриновою кислоти, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю; токсичність цісплатінових препаратів і нефротоксичність цефалоспоринів.

Також можливе посилення дії теофіліну і м'язовихрелаксантів на основі кураре.

НПЗП (наприклад, індометацин) можуть знижувати гіпотензивний і діуретичний ефект торасеміду, ймовірно, за рахунок гальмування простагландинового синтезу.

Пробенецид знижує ефективність торасеміду внаслідок пригнічення канальцевоїсекреції.

Можливе підвищення плазмових концентрацій літію, а також збільшення вираженості його кардіо- та нейротоксичних ефектів.

Торасемід гальмує виведення нирками саліцилатів, що підвищує ризик їх токсичності у пацієнтів, які застосовують великі дози саліцилатів.

При одночасному застосуванні торасеміду і колестираміну всмоктування торасеміду може знижуватись, тим самим послаблюється дію останнього.

Симптоми. в разі передозування можливе посилення побічних реакцій (сильний діурез, що викликає зневоднення, гиповолемию, артеріальна гіпотензія, гипонатриемию, гіпохлоремічний алкалоз, гемоконцентрацию, сонливість, сплутаність свідомості, серцево-судинну недостатність, втрату свідомості). можливі шлунково-кишкові розлади.

Лікування. Специфічний антидот не відомий. Симптоми та ознаки передозування можуть викликати необхідність зниження дози або відміни прийому препарату Торасемід-Тева з паралельним відновленням рідинного, електролітного балансу і симптоматичним лікуванням.

При температурі не вище 30 °C.

діюча речовина: торасемід;

1 таблетка мiстить торасеміду 5 мг або 10 мг;

допомiжнi речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі таблетки з лінією розлому з одного боку та тисненням 915 (для таблеток 5 мг) або 916 (для таблеток 10 мг) з іншого боку.

Сечогінні препарати. Високоактивні діуретики. Прості препарати сульфонамідів. Код АТХ С03С А04.

Фармакодинаміка

Торасемід є петльовим діуретиком, який гальмує зворотну ренальну реабсорбцію іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле. Однак у малих дозах фармакодинамічний профіль торасеміду за ступенем і тривалістю діурезу наближає його до класу тіазидів. У великих дозах торасемід забезпечує діурез із залежною від дози інтенсивністю та високою межею ефекту. Максимальна сечогінна активність торасеміду досягається через 2-3 години після перорального застосування. У здорових добровольців дози від 5 до 100 мг спричиняли логарифмічне зростання діуретичної активності. Антигіпертензивна дія торасеміду пов’язана зі зменшенням периферичного опору судин за рахунок зниження у хворих на артеріальну гіпертензію підвищеної активності вільного Са²⁺ у клітинах м’язового шару артерій. Внаслідок цього, напевно, знижується контрактильність і реакція судин на власні пресорні речовини організму, наприклад, катехоламіни.

Фармакокінетика

Після застосування всередину торасемід швидко та практично повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Пікові рівні в сироватці досягаються впродовж 1-2 годин. Системна біодоступність після перорального застосування становить 80-90%. Понад 99% торасеміду зв’язується з білками плазми крові, а зв’язування з білками метаболітів М1, М3 і М5 становить відповідно 86%, 95% і 97%. Об’єм розподілу становить 16 літрів. При метаболізмі торасеміду за рахунок східчастого окиснювання, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання утворюються три метаболіти ­– М1, М3 і М5. Гідроксильні метаболіти мають сечогінну активність. На рахунок діючих метаболітів М1 і М3 припадає приблизно 10% фармакодинамічної дії, а метаболіт М5 є неактивним.

У здорових добровольців кінцевий період напіввиведення торасеміду та його метаболітів становить від 3 до 4 годин. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, а нирковий кліренс – близько 10 мл/хв. Приблизно 80% застосованої дози виводиться нирковими канальцями у формі торасеміду та його метаболітів – торасемід – 24%, М1 – 12%, М3 – 3%, М5 – 41%. При порушенні функцій нирок період напіввиведення торасеміду не змінюється, але період напіввиведення метаболітів М3 і М5 збільшується. Гемодіаліз і гемофільтрація не забезпечують помітного видалення торасеміду та його метаболітів. Якщо у пацієнтів із порушенням функцій нирок спостерігається збільшення концентрації торасеміду в плазмі, то це, швидше за все, наслідок ослаблення печінкового метаболізму. У пацієнтів із серцевою недостатністю або порушенням функції печінки період напіввиведення торасеміду та метаболіту М5 дещо збільшується, але накопичення є малоймовірним.

Есенціальна гіпертензія.

Набряки та/або випоти, спричинені застійною серцевою недостатністю.

Гіперчутливість до торасеміду, до сульфонілсечовини, до похідних сульфонілсечовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

Ниркова недостатність з анурією.

Печінкова кома та прекома.

Артеріальна гіпотензія.

Гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія.

Вагітність, годування груддю.

Аритмія (наприклад, синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступеня).

Одночасна терапія аміноглікозидами або цефалоспоринами.

Порушення функції нирок, спричинене лікарськими засобами, які викликають ураження нирок.

Розлади сечовипускання (наприклад, доброякісна гіперплазія передміхурової залози).

При одночасному застосуванні із серцевими глікозидами дефіцит калію або магнію може підвищувати чутливість серцевого м’яза до цих медичних препаратів. При одночасному застосуванні торасеміду з мінерало- та глюкокортикоїдами, проносними засобами може посилюватися виведення калію.

При одночасному застосуванні торасемід посилює дію гіпотензивних засобів, зокрема інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Послідовна або комбінована терапія, а також початок нової супутньої терапії інгібітором АПФ може спричинити тяжку артеріальну гіпотензію. Її можна зменшити зниженням початкової дози інгібітору АПФ або ж зниженням дози/тимчасовим припиненням застосування торасеміду за 2 чи 3 дні до початку застосування інгібітору АПФ.

Торасемід може знижувати чутливість артерій до судинозвужувальних засобів, наприклад, до адреналіну, норадреналіну.

Торасемід здатний послаблювати ефект протидіабетичних засобів.

Торасемід, особливо у високих дозах, може посилювати нефротоксичні та ототоксичні ефекти аміноглікозидних антибіотиків, та етакринової кислоти, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю; токсичність цисплатинових препаратів і нефротоксичну дію цефалоспоринів.

Також можливе посилення дії теофіліну та м’язових релаксантів на основі кураре.

Нестероїдні протизапальні препарати (наприклад, індометацин) можуть зменшувати гіпотензивний та діуретичний ефект торасеміду, ймовірно, за рахунок гальмування простагландинового синтезу.

Пробенецид зменшує ефективність торасеміду внаслідок пригнічення тубулярної секреції.

Можливе підвищення сироваткових концентрацій літію, а також підвищення його кардіо- і нейротоксичних ефектів.

Торасемід гальмує виведення нирками саліцилатів, що посилює ризик їхньої токсичності у пацієнтів, які застосовують високі дози саліцилатів.

При одночасному застосуванні торасеміду та холестираміну всмоктування торасеміду може знижуватись, тим самим послаблюється дія останнього.

Перед початком застосування лікарського засобу необхідно провести корекцію гіпокаліємії, гіпонатріємії, гіповолемії та порушень сечовиділення.

Порушення функцій нирок та печінки

Поки що зібрано обмежений обсяг інформації про корекцію дози для пацієнтів із порушенням функцій нирок та печінки. Слід з обережністю проводити лікування пацієнтів із порушенням функцій печінки, оскільки можливе зростання концентрації препарату в плазмі крові. Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам, які страждають захворюваннями печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного алкалозу препарат слід призначати з препаратами-антагоністами альдостерону або калійзберігаючими препаратами.

При тривалому лікуванні торасемідом рекомендуються регулярні перевірки балансу електролітів (зокрема в пацієнтів із супутньою терапією глікозидами наперстянки, глюкокортикоїдами, мінералокортикоїдами або проносними), глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові, а також кров’яних клітин (еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів).

Рекомендується ретельний нагляд за пацієнтами зі схильністю до гіперурикемії та подагри. Потрібен контроль цукру крові при латентному або явному цукровому діабеті.

Через відсутність достатнього досвіду клінічного застосування не рекомендується призначати торасемід при:

- патологічних змінах кислотно-лужного балансу;

- супутньому застосуванні літію;

- патологічних змінах крові (наприклад, тромбоцитопенії або анемії у пацієнтів без порушення функції нирок).

Таблетки Торасемід-Тева містять лактозу. Препарат не слід застосовувати пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.

Немає даних щодо впливу торасеміду на ембріон і плід у людини. Хоча дослідження на щурах не виявили тератогенного ефекту, після застосування високих доз торасеміду самкам кролів спостерігалися вади розвитку у плодів. Торасемід проникає крізь фетальну мембрану та спричиняє електролітні порушення. Також існує ризик неонатальної тромбоцитопенії.

Не проводилося досліджень щодо проникнення торасеміду в грудне молоко. Тому торасемід протипоказаний в період вагітності та годування груддю.

Як і у випадку застосування інших лікарських засобів, що впливають на артеріальний тиск, пацієнтам, які застосовують торасемід, не можна керувати автотранспортом і працювати з механізмами, що вимагають концентрації уваги, оскільки можливе виникнення запаморочення та інших супутніх симптомів. Це особливо стосується періоду початку лікування, збільшення дози та переходу на інші препарати.

Есенціальна гіпертензія: рекомендована доза торасеміду становить 2,5 мг (¹/2 таблетки Торасемід-Тева 5 мг) 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 5 мг на добу. Застосування доз понад 5 мг/добу не спричиняє додаткового зниження артеріального тиску. Максимальний гіпотензивний ефект досягається приблизно через 12 тижнів безперервного лікування.

Набряки: звичайна рекомендована доза – 5 мг 1 раз на добу. Як правило, це підтримуюча доза. У разі необхідності дозу можна поступово підвищити до 20 мг 1 раз на добу.

Пацієнти літнього віку

Застосовують з обережністю, оскільки немає достатньої інформації щодо необхідності корекції дози для пацієнтів літнього віку.

Пацієнти з порушенням функцій печінки та нирок

Інформація про коригування дози для пацієнтів із порушенням функцій печінки та нирок обмежена. Пацієнтам із порушенням функцій печінки слід застосовувати з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.

Спосіб прийому

Застосовують всередину. Таблетки Торасемід-Тева слід застосовувати вранці, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Біодоступність лікарського засобу Торасемід‑Тева не залежить від прийому їжі. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання.

Діти.

Безпека та ефективність у дітей не встановлені, тому торасемід не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.

Симптоми. Типові симптоми інтоксикації невідомі. У випадку передозування можливе посилення побічних реакцій (сильний діурез, що спричиняє зневоднення, гіповолемію, артеріальну гіпотензію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гемоконцентрацію, сонливість, сплутаність свідомості, серцево-судинну недостатність, втрату свідомості). Можливі шлунково-кишкові розлади.

Лікування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми та ознаки передозування можуть спричиняти необхідність зниження дози або відміни прийому препарату Торасемід-Тева з паралельним відновленням рідинного, електролітного балансів та симптоматичним лікуванням.

З боку метаболізму: метаболічний алкалоз, порушення водного та електролітного балансу (особливо при помітному обмеженні солі в раціоні), гіпокаліємія (особливо у разі недостатнього вмісту калію в харчовому раціоні, а також при блюванні, проносі, частому застосуванні проносних і при порушенні функцій печінки); підвищення рівня сечової кислоти, глюкози та ліпідів у сироватці крові; загострення метаболічного алкалозу, гіперурикемія, гіповолемія, гіпонатріємія.

При досить сильному діурезі, особливо на початковому етапі лікування та у пацієнтів літнього віку, можуть виникати симптоми й ознаки зниження електролітів і їх обсягу, наприклад, головний біль, запаморочення, артеріальна гіпотензія, слабкість, сонливість, сплутаність свідомості, втрата апетиту та судоми. Необхідна корекція дози.

З боку серцево-судинної системи: емболія, тромбоемболічні ускладнення, кардіальна ішемія, що може призвести, зокрема, до серцевої аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда або синкопе, екстрасистолія, артеріальна гіпотензія, прискорене серцебиття, тахікардія.

З боку шлунково-кишкового тракту: шлунково-кишкові розлади (наприклад, втрата апетиту, біль у верхній частині живота, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, запор, метеоризм); сухість у роті, панкреатит.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: затримка сечі у пацієнтів з обструкцією сечовивідних шляхів, невідкладні позиви до сечовипускання, розтягнення сечового міхура, підвищення рівня креатиніну та сечовини у сироватці крові.

З боку гепатобіліарної системи: зростання рівнів певних печінкових ферментів, наприклад гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ).

З боку системи крові та лімфатичної системи: зниження кількості еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.

З боку імунної системи: алергічні шкірні реакції (наприклад, свербіж, висипання); тяжкі шкірні реакції (наприклад, синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз).

З боку шкіри та підшкірних тканин: фоточутливість.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: спазми м’язів.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, слабкість, церебральна ішемія, парестезії, сплутаність свідомості, сонливість, підвищена активність, нервозність.

З боку респіраторної системи: носові кровотечі.

З боку органів зору: розлади зору.

З боку органів слуху: шум у вухах, глухота.

Загальні прояви: підвищена втомлюваність, астенія, спрага.

Лабораторні дослідження: підвищення концентрації сечової кислоти, глюкози та ліпідів (наприклад, тригліцеридів, холестерину).

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 2 або 3 блістери в коробці.

За рецептом.

ПЛІВА Хрватска д. о. о.

Адреса

Прілаз баруна Філіповича 25, 10000 Загреб, Хорватія.