Імпетиго

Імпетиго

Імпетиго — бактеріальне захворювання поверхневих шарів шкіри, що виявляється специфічною везикулобульозно-пустульозною висипкою. З прогресуванням може давати серйозні ускладнення, тому вимагає якнайшвидшого лікування.

Це заразне захворювання, що передається контактно-побутовим шляхом. Найчастіше діагностується імпетиго у дітей. Діти постійно перебувають у тісному контакті між собою, відвідуючи навчальні заклади, граючи на майданчиках та ін., регулярно обмінюються іграшками та речами — це сприяє поширенню інфекції. До того ж дитячий організм гірше протистоїть інфекціям, ніж організм дорослих.

Причини імпетиго шкіри

Збудники захворювання — стрептококи і стафілококи. Ці умовно-патогенні бактерії, наявні у повітрі непровітрюваних приміщень, можуть перебувати в організмі здорової людини. При сильному імунітеті шкірних захворювань вони не викликають, проте за сприятливих умов призводять до поширення інфекції. До таких умов належать:

• недостатня гігієна тіла;
• порушення захисних механізмів шкіри;
• наявність мікротравм, тріщин тощо;
• укуси комах;
• зниження загального або місцевого імунітету;
• надмірне потовиділення;
• робота в запилених приміщеннях;
• вітряна віспа;
• короста;
• герпес та ін.

Види і симптоми імпетиго

Залежно від виду збудника імпетиго поділяють на стафілококове і стрептококове. Також є змішана форма, коли у пацієнта виявляються обидві інфекції відразу.

Стафілококове імпетиго належить до групи фолікулітів, оскільки зачіпає тільки волосяні фолікули. Численні гнійники утворюються на волосистих ділянках тіла. Можуть досягати 5 мм у діаметрі, мають рожеву облямівку. При поверхневому імпетиго гнійники швидко підсихають, покриваються жовтої кіркою, яка приблизно через 3 дні самостійно відділяється від шкіри, не залишаючи слідів. При глибокому ураженні шкіри гнійники хворобливі, розміром із горошину, після себе залишають рубці.

Стрептококове імпетиго характеризується появою на шкірі червоної плямисто-горбкової висипки, що перетворюється на пухирці діаметром 2–10 мм, оточені тонким обідком гіперемованої шкіри. Спочатку вони наповнені прозорою рідиною, але поступово вміст каламутніє. Після них на шкірних покривах залишаються поверхневі ерозії. Вони покриваються світло-жовтими кірочками, які через кілька днів відпадають.

Стрептококова форма захворювання має кілька видів. Поширеним видом є щілинне імпетиго. У побуті цю проблему називають заїдами. Спочатку в куточку рота з'являється пухирець, наповнений рідиною, який швидко покривається кіркою. У разі її видалення утворюється червона кривава тріщинка. Через годину-дві вона знову вкривається кіркою.

Найнебезпечніший різновид стрептококової інфекції — бульозне імпетиго. Для нього характерна поява на ногах великих (до 20 мм у діаметрі) пухирів, наповнених кров'яним ексудатом із домішкою гною. Після них утворюються грубі кірки. Захворювання перебігає з підвищенням температури тіла і симптомами інтоксикації.

Вульгарне імпетиго діагностують, коли в організмі хворого виявляються стрептококова і стафілококова інфекції одночасно. Висипка зазвичай виникає на обличчі, іноді й на тілі. Пухирці наповнені прозорим або гнійним ексудатом. Після них залишаються більш масивні ранки, ніж при простих формах патології. До захворювання особливо схильні діти і молоді жінки.

Діагностика імпетиго

Попередній діагноз дерматолог ставить під час огляду пацієнта, враховуючи клініку захворювання. Для визначення збудника проводять мікроскопію мазка і бактеріологічний посів виділень із пухирців.

Додатково призначають дерматоскопію і клінічний аналіз крові.

Диференціальна діагностика імпетиго проводиться з простим герпесом, дисгідрозом, кандидозом, вітряною віспою, простим герпесом, дерматофітозами, контактним дерматитом, пухирчаткою звичайною, герпетиформним дерматитом, бульозною коростою, бешиховим запаленням.

Лікування імпетиго

Під час терапії пошкоджені ділянки шкіри і прилеглі до них ділянки забороняється мочити. Їх слід двічі на день протирати антисептиком, наприклад, спиртовим розчином саліцилової кислоти.

Після того, як пухирці луснуть, шкіру змащують діамантовим зеленим розчином («зеленкою») або фукорцином і антибактеріальною маззю, наприклад, Еритроміцином, Левоміцетином, Синтоміцином, Фузідермом. Процедуру повторюють 3–4 рази на день до повного одужання, зазвичай курс терапії триває не більше 10 днів.

Якщо зовнішнє лікування не дає потрібних результатів, захворювання має поширений або рецидивний характер, потрібні системні антибіотики від імпетиго в пероральній або внутрішньом'язовій лікарській формі. Препарат, його дозу і спосіб застосування для дитини або дорослого лікар підбирає індивідуально для кожного пацієнта.

Ускладнення імпетиго

Прогноз переважно сприятливий. Однак без лікування можливе поширення гнійного процесу, що призводить до розвитку флегмони, абсцесу, сепсису. Також можливі ускладнення у вигляді гострого гломерулонефриту і міокардиту.

Профілактика імпетиго

Основу профілактики становить правильна гігієна рук і тіла. Лікарі рекомендують часто міняти постільну і натільну білизну, використовувати індивідуальні приналежності в місцях загального користування — в лазні, потягу, басейні.

При появі тріщин, подряпин, мікротравм на шкірі слід вчасно обробляти їх антисептиками, наприклад, хлоргексидином або перекисом водню.

У дитячих установах необхідно дотримуватися санітарних норм.

Список використаної літератури

1. Компендіум — лікарські препарати;
2. ВООЗ;
3. JAMA.

Поширені запитання про імпетиго