Скарлатина

Скарлатина

Скарлатина (пурпурова лихоманка) — гостре інфекційне захворювання, яке супроводжується цятковою висипкою по всьому тілу, ангіною та загальною інтоксикацією організму. Найчастіше вражає дітей віком від 2 до 8 років, але може виникати й у дорослих із ослабленим імунітетом. Навесні та восени захворюваність вища, ніж влітку та взимку.

Захворювання на скарлатину розвивається за своїми законами: чергуються періоди спаду та епідемічної активності, порівняно легкого перебігу хвороби та почастішання токсичних важких форм. Дослідники пов'язують це зі зміною штамів, розвитком резистентності до певних антибіотиків, зміною імунного «прошарку» населення, але жодну з гіпотез поки що достовірно не доведено.

Причини

Збудником скарлатини є β-гемолітичний (руйнуючий еритроцити) стрептокок групи А, а саме, екзотоксин, що викликає інтоксикацію всього організму та висипку на шкірі. Найчастіше інфекція потрапляє у носоглотку, і запалення починається саме там, але вона також може проникнути через ушкодження шкіри та слизових оболонок. Бактерія передається від інфікованої людини повітряно-краплинним або контактно-побутовим шляхом. Інфекція не дуже заразна і зумовлює захворювання при контактах із хворими у 40% випадків.

Симптоми

Перші симптоми захворювання виникають через 2–7 днів після зараження. Ознаки захворювання у дорослих та дітей сильно відрізняються. Також симптоми можуть відрізнятися залежно від клінічної форми, ступеня тяжкості хвороби, загального стану імунітету.

Для скарлатини у дітей характерні:

• різке підвищення температури до 41 градуса;
• піднебіння і язик насичено-малинового (червоного) кольору;
• наліт та збільшення сосочків язика;
• дрібна свербляча висипка на обличчі, яка поступово поширюється по всьому тілу (крім носогубного трикутника);
• лущення шкіри (на місці висипки);
• біль у животі;
• біль при ковтанні;
• загальні ознаки інтоксикації (слабкість, нудота, відсутність апетиту та ін.).

Для скарлатини у дорослих при стертій формі характерні:

• висипка блідо-рожевого кольору;
• незначна зміна кольору слизових;
• невелике підвищення температури (зазвичай залишається непоміченим).

Для скарлатини у дорослих при токсико-септичній (важкій) формі характерні:

• зниження артеріального тиску;
• ослаблення пульсу та приглушення тонів серця;
• зниження температури кінцівок (холодні долоні та стопи);
• можлива поява отитів, некротичної ангіни та розвиток ускладнень.

Фактори ризику

Зараження найчастіше відбувається в умовах скупченості та при недотриманні правил особистої гігієни. Враховуючи ці особливості, на скарлатину зазвичай хворіють діти, які відвідують дитячі садки, школи та інші дитячі колективи. За статистикою, діти хворіють у 3 рази частіше, ніж підлітки, та у 7 разів частіше, ніж дорослі. Загальна захворюваність — 200–250 дітей на 100 тисяч дитячого населення.

Класифікація скарлатини

Залежно від тяжкості перебігу хвороби виділяють скарлатину легкої, середньої та тяжкої (токсичної, септичної, токсико-септичної) форм. Критеріями тяжкості є вираженість синдрому інтоксикації, пропасниця, характер ураження ротоглотки, інтенсивність висипки.

Залежно від перебігу хвороба поділяється на «гладку» та «негладку» — з ускладненнями, посиленням хронічних захворювань або приєднанням вторинної інфекції.

Діагностика

Діагностувати скарлатину не важко при типовому перебігу хвороби, але при стертій симптоматиці потрібно проводити диференційний аналіз з іншими хворобами — гострою кишковою інфекцією, інфекційним мононуклеозом, кором, краснухою та алергічними реакціями.

Для діагностики скарлатини існують різні дослідження:

• ПЛР-тест для виділення ДНК стрептокока з будь-якого біоматеріалу;
• стрептатест (експрес-тест для діагностики стрептококової інфекції);
• культуральний метод (культивування бактерій з одночасним тестом на чутливість до антибіотиків);
• інструментальні методи обстеження (ЕКГ, УЗД, рентгенологічне обстеження та ін.).

Лікування скарлатини

Скарлатина зазвичай лікується вдома, а стаціонарі лише за важкої форми. Оскільки це гостра хвороба, самолікуванням займатися не можна, треба обов'язково звернутися до лікаря-інфекціоніста для правильної постановки діагнозу і призначення адекватної терапії.

Головними медикаментами при скарлатині є антибактеріальні препарати. Стрептококи чутливі до β-лактамних антибіотиків (пеніциліни та цефалоспорини), тому вони входять до першої лінії лікування. Дозування залежить від віку, ваги та інших параметрів хворого та визначається виключно лікарем. Для усунення симптомів і поліпшення загального самопочуття пацієнту призначаються нестероїдні протизапальні препарати, антисептики для зрошення горла та антигістамінні препарати.

На час хвороби пацієнту рекомендовано обмежити контакти з іншими людьми, постільний режим і питво. Водні процедури не заборонені, але необхідно пам'ятати про підвищену чутливість шкіри.

Ускладнення

Найнебезпечнішим і найважчим ускладненням є токсичний шок (летальність — до 60%). Також можуть виникнути гнійно-септичні ускладнення: перитонзилярний (поряд із піднебінною мигдалиною) абсцес, флегмона шиї, гнійний отит або мастоїдит (запалення соскоподібного відростка скроневої кістки), синусит або сепсис.

Скарлатина може призвести до гострої ревматичної лихоманки, внаслідок якої людина стає інвалідом. Зазвичай вона розвивається у дітей 7–15 років, у дорослих частіше виявляються вже хронічні форми.

Профілактика

Щеплення від скарлатини не існує. Єдиний спосіб уникнути хвороби — дотримуватися особистої гігієни, зміцнювати імунітет і не допускати контакту із зараженими людьми.

Список використаної літератури

1. Компендіум — лікарські препарати;
2. Державний реєстр лікарських засобів;
3. JAMA.

Поширені запитання про Скарлатина